"16" жовтня 2012 р.Справа № 9/42/5022-663/2012
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л.
Розглянув справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 46003
до відповідача Державного підприємства "Мишковицький спиртовий завод", вул. Січових Стрільців, 1, с.Мишковичі, Тернопільський район, Тернопільська область, 47732
про cтягнення 20 162 грн. 09 коп. заборгованості, з яких : 15 884 грн. 00 коп. основний борг, 1495 грн. 60 коп. пеня, 1035 грн. 28 коп. 3% річних, 1747 грн. 21 коп. інфляційні втрати.
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 -паспорт НОМЕР_2 від 15.09.1999р.
відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.
Сторони, в порядку ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.
У судовому засіданні 16.10.2012р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: Позивач -Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1, м. Тернопіль звернулася до господарського суду з позовом до відповідача Державного підприємства "Мишковицький спиртовий завод", вул. Січових Стрільців, 1, с. Мишковичі, Тернопільський район, Тернопільська область про cтягнення 20 162 грн. 09 коп. заборгованості, з яких: 15 884 грн. 00 коп. - основний борг, 1495 грн. 60 коп. - пеня, 1035 грн. 28 коп. - 3% річних, 1747 грн. 21 коп. - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: видаткових накладних : № 54 від 10 березня 2010 р. на суму 876,00 грн.; № 26 від 10 лютого 2010 р. на суму 1 094,40 грн. ; № 189 від 28 грудня 2009 р. на суму 1 054,08 грн.; № 188 від 28 грудня 2009 р. на суму 549.00 грн.; № 181 від 24 грудня 2009 р. на суму 520,80грн.; № 177 від 23 грудня 2009 р. на суму 702,00 грн.; № 176 від 23 грудня 2009 р. на суму 648,00 грн.; № 168 від 14 грудня 2009 р. на суму 2 570,88 грн.; № 167 від 14 грудня 2009 р. на суму 1 462,80 грн.; № 155 від 09 грудня 2009 р. на суму 2 304,00 грн.; № 150/1 від 07 грудня 2009 р. на суму 4 101,84 грн.; № 115 від 11 листопада 2009 р. на суму 2 284,80 грн.; № 96 від 27 жовтня 2009 р. на суму 432,00 грн.; № 87 від 21 жовтня 2009 р. на суму 1 964,52 грн.; № 71 від 12 жовтня 2009 р. на суму 692,40 грн.; №13/1 від 28 серпня 2009 р. на суму 1 470,00 грн.; № 11 від 26 серпня 2009 р. на суму 487,20 грн.; № 10 від 26 серпня 2009 р. на суму 354,00 грн.; № 4 від 21 серпня 2009 р. на суму 2 313,60 грн.; № 3 від 20 серпня 2009 р. на суму 2 019,60 грн.; № 2 від 20 серпня 2009 р. на суму 1 263,60 грн.; Претензії №3 від 08.06.2012р.; Довіреностей: № 41 від 5.03.2010р., № 24 від 05.02.2010р., № 341 від 25.12.2009р., № 336 від 22.12.2009р., № 316 від 07.12.2009р., № 281 від 11.11.2009р., № 245 від 12.10.2009р., № 175 від 20.08.2009р.; Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 20.08.2009р.-17.03.2010р.; та іншими матеріалами.
Ухвалою господарського суду від 17.08.2012р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 04.09.2012 р. о 15 год. 00 хв.
В судовому засіданні 04.09.2012р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 18.09.2012р. на 15 год. 00 хв., на 02.10.20.12р. на 15 год. 00 хв. та на 16.10.2012р. на 15 год. 40 хв. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та не наданням сторонами витребуваних судом доказів.
Позивач в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав повною мірою з підстав викладених у позовній заяві та доказів долучених до неї. Разом з тим, стверджує, що жодних проплат заборгованості станом на час розгляду справи відповідачем не здійснено, на підтвердження чого надав довідку обслуговуючого банку від 01.10.2012р.
Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень -ухвал суду про порушення та відкладення розгляду справи.
Враховуючи зазначене, а також строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПК України, беручи до уваги те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в сукупності, заслухавши доводи представника позивача, господарський суд встановив наступне.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до ст. 16 ЦК України та п. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 ГК України відповідно до якої господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Як випливає з матеріалів справи позивач згідно усної домовленості за період з 20.08.2009р. по 10.03.2010р., згідно видаткових накладних № 54 від 10 березня 2010 р.; № 26 від 10 лютого 2010 р.; № 189 від 28 грудня 2009 р.; № 188 від 28 грудня 2009 р.; № 181 від 24 грудня 2009 р.; № 177 від 23 грудня 2009 р.; № 176 від 23 грудня 2009 р.; № 168 від 14 грудня 2009 р.; № 167 від 14 грудня 2009 р.; № 155 від 09 грудня 2009 р.; № 150/1 від 07 грудня 2009 р..; № 115 від 11 листопада 2009 р.; № 96 від 27 жовтня 2009 р.; № 87 від 21 жовтня 2009 р.; № 71 від 12 жовтня 2009 р.; №13/1 від 28 серпня 2009 р.; № 11 від 26 серпня 2009 р.; № 10 від 26 серпня 2009 р.; № 4 від 21 серпня 2009 р.; № 3 від 20 серпня 2009 р.; № 2 від 20 серпня 2009 р. (далі по тексту -накладні), як продавець, передав відповідачу, як покупцю, товар -будівельні матеріали (залізні вироби, фарби, скло, хімічні продукти, водопровідні та опалювальні устаткування), всього разом на загальну суму 29 165,52 грн.
Факт отримання товару підтверджується підписами представника відповідача в графі накладних про отримання товару. При цьому накладні підписував з боку відповідача уповноважений представник - ОСОБА_2, який діяв на підставі виданих йому з боку ДП "Мишковицький спиртовий завод" довіреностей. Вказані довіреності підписані уповноваженими представниками відповідача та завірені печаткою і штампом ДП "Мишковицький спиртовий завод". Реквізити довіреностей зазначені у накладних відповідають реквізитам довіреностей, які долучені до матеріалів справи позивачем як докази.
Розглянувши та оцінивши подані накладні суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі -продажу товару шляхом укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Так, у відповідності до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 208 ЦК України, для правочинів між фізичною та юридичною особою встановлена письмова форма.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо зміст зафіксований і одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законодавством не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та у формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну.
Характерною ознакою договору купівлі-продажу є те, що він може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання тощо).
При цьому у підписаних сторонами накладних дотримано істотних умов характерних для договорів купівлі - продажу, зокрема, у кожній накладній визначено предмет угоди: купівля-продаж товару, а також в кожному випадку визначено його кількість та остаточна ціна.
Слід також зазначити, що правовідносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, носять переважно одноразовий, оплатний характер, угоди укладаються переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене до відчуження та продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому виражені.
При цьому вказані накладні відповідають зазначеним характеристикам.
А тому правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем шляхом підписання накладних, підтверджують, на думку суду, що сторони таким чином уклали договори купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом підписання накладних.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).
Відповідно до ч.1,2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Проте, як стверджує позивач та зазначене підтверджується матеріалами справи, свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за одержаний товар відповідач виконав частково, а саме здійснив оплату за поставлений товар лише в сумі 13 281 грн. 52 коп. А тому станом на час розгляду справи за ним рахується заборгованість у розмірі 15884грн.
Як доказ того, що на його рахунок в період з 24.11.2009р. по 18.09.2012р. коштів від ДП "Мишковицький спиртзавод" в погашення заборгованості не надходило, позивач надав суду довідку видану обслуговуючим банком - ПАТ КБ Приватбанк про те, що на поточний рахунок НОМЕР_3, МФО НОМЕР_4, ІПН НОМЕР_1 ОСОБА_1 за вказаний період не надходили кошти з поточного рахунку ДП "Мишковицький спиртзавод".
Вказана сума, також, підтверджується і, наданими суду, актами звіряння взаємних розрахунків за період з 20.08.2009р. -17.03.2010р., проведеними станом на 17.03.2010р. та за період з 20.08.2009р. -18.09.2012р., проведеним станом на 18.09.2012р. Зазначені акти підписані та завірені печатками як позивача так і відповідача без зауважень та застережень.
Підписання даних актів свідчить про те, що відповідачем визнано наявність основної заборгованості за поставлений товар за усною домовленістю в тому обсязі 15884,00грн., яка заявлена позивачем до стягнення.
З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу боржника претензія №3 від 08.06.2012р. з вимогою терміново сплатити заборгованість в десятиденний термін. Вказана вимога отримана відповідачем 24.07.2012р. (відмітка на листі про отримання нарочно), проте, зазначена претензія відповідачем була залишена без відповіді та задоволення.
Таким чином, позивачем доведено, а матеріалами справи підтверджено, що станом на 16.10.2012р. борг відповідача за проданий йому позивачем товар не сплачений і складає -15 884 грн. 00 коп., що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи зазначене, а також те, що на момент розгляду спору відповідачем не подано суду доказів, які б підтверджували повну оплату ним ціни переданого йому товару та відновлення тим самим порушених майнових прав позивача, є правомірними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 15 884 грн. 00 коп. боргу за переданий йому товар та вони підлягають до задоволення.
Щодо нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних збитків, то судом встановлено наступне.
Згідно ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
В силу приписів статті 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Із змісту ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Разом з цим, відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10);
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у п. 1 листа від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".
При цьому як вбачається із матеріалів справи, зокрема, поданих накладних товар позивачем продано відповідачу у період з 20.08.2009р. по 10.03.2010р.
В свою чергу, із поданого позивачем розрахунку процентів річних вони обраховані на суму боргу за період з 17.03.2010р. по 18.05.2012р., а індекс інфляції з серпня 2010р. по травень 2012р., що відповідає в цій частині приписам ст. 692 ЦК України в частині початку перебігу строку виконання грошового зобов'язання за договором купівлі -продажу з моменту прийняття товару.
Вказаний розрахунок також здійснено з урахуванням індексів інфляції у зазначений період.
А тому, суд вважає, такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1035 грн. 28 коп. та 1747 грн. 21 коп. інфляційних втрат (розрахунок 3% річних та інфляційних втрат знаходиться в матеріалах справи).
Щодо стягнення штрафних санкцій, то судом встановлено наступне.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 1495 грн. 60 коп. пені, яку нарахував за період з 17.03.2010 року по 17.09.2010 року.
У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Із змісту ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Разом з тим, зважаючи на відсутність в укладених сторонами накладних посилань на застосування штрафних санкцій у вигляді пені суд приходить до висновку, що сторони не передбачили у письмовій формі такого виду забезпечення виконання зобов'язання як стягнення пені за порушення "Покупцем" строків сплати вартості переданого товару.
А тому на підставі наведеного, суд вважає, що в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1495 грн. 60 коп. пені слід відмовити, як необґрунтовано заявлені.
Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок неповної оплати за отриманий товар та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи заявлену в позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив) суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача ДП "Мишковицький спиртовий завод" - 15 884 грн. 00 коп. основного боргу, 1035 грн. 28 коп. 3% річних, та 1747 грн. 21 коп. інфляційних втрат. В свою чергу, суд відмовляє позивачу у стягненні 1495 грн. 60 коп. -пені як безпідставно нарахованій.
Згідно ч.1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати -1609,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат -64380 грн.
Враховуючи зазначене, беручи до уваги часткове задоволення позову, судовий збір, згідно ст. 49 ГПК України, покладається на відповідача та позивача пропорційно до задоволених позовних вимог. Зокрема, з відповідача в користь позивача підлягає до стягнення 1490 грн. 08 коп. -судового збору. В свою чергу 119 грн. 42 коп. сплаченого судового збору покладаються на позивача у справі.
Одночасно, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 31 грн. 50 коп. надмірно сплаченого судового збору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Мишковицький спиртовий завод", вул. Січових Стрільців, 1, с.Мишковичі, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 00375154 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 -15 884 (п'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 1035 (одну тисячу тридцять п'ять) грн. 28 коп. 3% річних, 1 747(одну тисячу сімсот сорок сім) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 1 490 (одну тисячу чотириста дев'яносто) грн. 08 коп. судового збору.
3. В частині стягнення 1495 грн. 60 коп. -пені в позові відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 - 31 (тридцять одну) грн. 50 коп. надмірно сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено та підписано 22.10.2012р.
Суддя В.Л. Гевко