Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "22" листопада 2012 р. Справа № 6/5007/1139/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Терлецької-Байдюк Н.Я.
за участю представників сторін:
від позивача: Пантєлєєва Е.М. - довіреність №230 від 22.10.2012 р.;
Сівко Й.А. - довіреність №231 від 22.110.2012 р.;
від відповідача: Коцюба А.С. - довіреність №73 від 22.08.2012 р.;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Підприємства облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-
збутової бази (м. Житомир)
до Концерну "Військторгсервіс" (м.Київ) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (м.Київ)
про стягнення 30319,23 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 30319,23грн. за неналежне виконання договорів купівлі-продажу продукції від 14.01.2011р. та від 05.01.2012р. Витрати по сплаті судового збору просив покласти на відповідача.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (а.с51-52). Зокрема, зазначив, що у зв'язку з відсутністю коштів Житомирська філія Концерну "Військторгсервіс" не має можливості сплатити кошти не лише відповідачу, але й іншим підприємствам, які надають філії послуги. Пояснив, що при надходженні грошових коштів заборгованість перед Підприємством облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази буде негайно погашена.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011р. між Підприємством облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази (продавець/позивач) та Житомирською філією концерну "Військторгсервіс" (покупець/відповідач) було укладено договір №14 купівлі-продажу продукції (а.с.7) та договір №5 від 05.01.2012р. (а.с.8), за умовами яких продавець продає, а покупець купує продукти харчування на суму та у кількості згідно накладних, або по асортименту, в кількості та за цінами, зазначеними в специфікації, передбачені цими договорами.
Оплата товарів покупцем здійснюється за договірною ціною, ринковою ціною на день закупки-продажі, шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця (п.4.1 договору №14 та договору №5).
На виконання взятих на себе за договорами зобов'язань позивачем здійснено поставку продукції харчової промисловості на загальну суму 30319,23грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-00311 від 16.01.2012р. на суму 2141,21грн., №РН-002202 від 05.03.2012р. на суму 1751,98грн., №РН-0009968 від 01.12.2011р. на суму 2422,02грн., №РН-0010624 від 19.12.2011р. на суму 1006,15грн., №РН-0009056 від 03.11.2011р. на суму 5028,29грн., №РН-0009488 від 15.11.2011р. на суму 3965,00грн., №РН-0008593 від 20.10.2011р. на суму 3705,82грн., №РН-0008425 від 13.10.2011р. на суму 862,50грн., №РН-0007765 від 28.09.2011р. на суму 2950,36грн., №РН-0007348 від 19.09.2011р. на суму 3165,70грн., №РН-0007349 від 19.09.2011р. на суму 810,95грн., №РН-0007086 від 13.09.2011р. на суму 2608,55грн. (а.с.12-21).
За твердженням позивача відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договорами щодо оплати проданої продукції.
05.06.2012 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою погашення заборгованості за договорами купівлі-продажу продукції №14 від 04.01.2011р. та №5 від 05.01.2012р. (а.с.9), на яку отримано відповідь від 05.07.2012р. про перерахування боргу за отриману продукцію після надходження грошових коштів із Міністерства оборони України (а.с.10).
Проте, на день звернення до суду відповідачем борг в добровільному порядку не сплачено.
Таким чином, внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань по оплаті одержаної продукції у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду становить 30309,23грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 22.10.2012р., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками (а.с.45).
В зв'язку з чим позивачем заявлено позов до суду про стягнення заборгованості.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі продукції відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаної продукції за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриману продукцію.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Заперечення відповідача спростовуються вказаними матеріалами справи та умовами договорів. За умовами договорів оплата продукції (продуктів харчування) не ставиться в залежність від наявної заборгованості перед іншими підприємствами.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами, які є в матеріалах справи, і підлягає задоволенню в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (м.Київ) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (10014, м.Житомир, проспект Миру, буд.22, код 35212338)
- на користь Підприємства Облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази (10001, м.Житомир, вул.Ватутіна, 182, код 01783240) - 30319,23грн. боргу, а також 1609,50грн. судового збору.
3. Повернути Підприємству Облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази (10001, м.Житомир, вул.Ватутіна, 182, код 01783240) з Державного бюджету України - 43,50грн. судового збору як зайво сплачений.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 26 листопада 2012 року.
Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.
Віддрукувати:
1 - в справу