"22" листопада 2012 р. Справа № 5011-36/11347-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.
суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: не з'явились, повідомлені належно, відповідача: Гоголь Д.О. -дов. від 10.10.12,
касаційну скаргуДочірнього підприємства "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.10.12
у справі№5011-36/11347-2012
за позовомДочірнього підприємства "ЕКОС" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
доДочірнього підприємства "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація"
простягнення 105000 грн.
Дочірнє підприємство "ЕКОС" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація" про стягнення з відповідача 105000 грн. заборгованості за договором №23-5 від 01.01.11. Позивач посилався на несплату відповідачем компенсаційних витрат за договором №23-5 від 01.01.11 за період січень-грудень 2011 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.12 (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено. Господарський суд виходив з факту несплати відповідачем компенсаційних витрат за договором №23-5 від 01.01.11 за період січень-грудень 2011 року. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 11, 509, 525, 526, 610, 614, 759, 762 Цивільного кодексу України, статей 193, 283 Господарського кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.12 (судді: Скрипка І.М., Остапенко О.М., Коршун Н.М.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Дочірнє підприємство "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація", яке просить судові акти у справі скасувати та відмовити у позові. На думку скаржника, судами порушені приписи статей 19, 129 Конституції України, статей 525, 526, 613 Цивільного кодексу України, статей 191, 193, 221 Господарського кодексу України, статей 4, 42, 43, 34 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що працівники відповідача не займали 50 ліжко-місць у гуртожитках позивача. Підприємство також посилається на те, що протокол розбіжностей до спірного договору з боку позивача не підписаний та зазначає, що позивач належним чином не вів облік ліжко-місць.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами установлено, що 01.01.11 між Дочірнім підприємством по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення "ЕКОС" Акціонерного товариства холдингової компанії "Київміськбуд" -наймодавцем та Дочірнім підприємством "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація" -наймачем було укладено договір №23-5 про компенсаційні витрати на утримання житлового фонду Дочірнього підприємства "ЕКОС" холдингової компанії "Київміськбуд" на 2011 рік. За умовами цього договору позивач надає житлові приміщення, що знаходяться на його балансі та утриманні, для тимчасового проживання працівників відповідача, а відповідач використовує житлові приміщення за прямим призначенням та частково компенсує позивачу витрати на їх утримання. Термін дії договору встановлений з 01.01.11 до 31.12.11 (пункт 6.1 договору). Пунктами 4.1.2, 4.1.3 договору передбачено, що кількість ліжко-місць наймача становить 77 л/м; сума, яка підлягає оплаті на рік - 215676,13 грн. Як установили суди, згідно з протоколом узгодження розбіжностей до цього договору №1 від 12.04.11 сплаті на рік підлягає 105 000,00 грн. за 50 ліжко/місць. З матеріалів справи убачається, що предметом даного судового розгляду є вимога Дочірнього підприємства "ЕКОС" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення з Дочірнього підприємства "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація" 105000 грн. заборгованості за договором №23-5 від 01.01.11. Ухвалюючи рішення у справі місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цих вимог. При цьому, суди виходили, з того, що спірний договір є укладеним та виконувався сторонами, проте відповідачем не сплачені компенсаційні витрати за період січень-грудень 2011 року. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник вказував, зокрема, на те, що спірний договір є неукладеним, оскільки протокол розбіжностей №1 від 12.04.11 до цього договору не був підписаний обома сторонами. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з приписами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Разом з тим, за приписами частини 8 цієї ж норми Господарського кодексу України у разі, коли сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. У розумінні приписів наведеної норми у разі, коли сторонами вчинені фактичні (конклюдентні) дії на виконання договору, то такий договір вважається укладеним. Як вже зазначалося, суди установили, що спірний договір виконувався сторонами. Відтак, довід про неукладеність спірного договору спростовується обставинами встановленими судами та матеріалами справи. В цій частині доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження. Між тим, встановивши, що спірний договір є укладеним і виконувався сторонами, та пославшись на наявність боргу у відповідача за ним, апеляційний господарський суд не досліджував істотні обставини справи щодо умов та порядку оплати за договором, зокрема, і те, що часткова компенсація витрат на утримання ліжко-місць у гуртожитках здійснюється наймачем за фактично зайняті місця працівниками відповідача та членами їх сімей, як то передбачено пунктом 3.1 договору. На необхідності з'ясування наведеного наголошував і скаржник в апеляційній скарзі. Крім того, відповідачем надавалися суду апеляційної інстанції докази (на 79-93 а.с.) про меншу кількість зайнятих працівниками відповідача ліжко-місць, котрі судом не оцінювалися. Водночас відповідач зауважував і на тому, що облік зайнятих ліжко-місць у гуртожитках здійснюється самим позивачем (пункт 2.1 договору). За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно. Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд не виконав вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, не врахував викладеного, не дав оцінку усім доказам зібраним у справі та доводам, наведеним відповідачем. Апеляційний господарський суд також залишив поза увагою і те, що відповідач не був присутнім у судовому засіданні при розгляді справи місцевим господарським судом, а відтак він міг подавати докази та наводити свої заперечення лише в суді апеляційної інстанції (що ним і було зроблено). Викладене свідчить про невжиття апеляційним судом заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому постанова у справі прийнята за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відтак, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження частково. У відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Викладене відповідає і Постановам Пленуму Вищого господарського суду України №6, від 23.03.12, №11 від 24.10.11. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. Відтак, постанова у справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду, а касаційна скарга задовольняється частково.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.12 у справі №5011-36/11347-2012 скасувати. Справу скерувати до Київського апеляційного господарського суду на новий розгляд.
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Управління баштових кранів" Відкритого акціонерного товариства "Будмеханізація" задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
В.Швець