"15" листопада 2012 р. Справа № 5004/1989/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддяПершиков Є.В.,
суддіХодаківська І.П., Яценко О.В.
розглянувши матеріали касаційної скаргиЛуцької міської ради, Виконавчий комітет Луцької міської ради
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року
у справі№ 5004/1989/11
господарського судуВолинської області
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4
до 1. Луцької міської ради, 2. Виконавчого комітету Луцької міської ради
про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.09.2009 року дійсним та визнання права власності
в судовому засіданні взяв участь представник від позивача ОСОБА_5 витяг з договору № 21/1-14/11/12-ГП від 14.11.2012 року
Приватний підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом -ПП ОСОБА_4.) звернулась до господарського суду Волинської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог від 04.11.2011 року) до Луцької міської ради та виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.09.2009 року дійсним та визнання права власності.
Рішенням господарського суду Волинської області від 14.07.2012 року позовні вимоги ПП ОСОБА_4 задоволено: визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.09.2009 року укладений між відкритим акціонерним товариством "Деметра" та ПП ОСОБА_4, визнано за ПП ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю -частину контори загальною площею 31, 9 кв. м., крім того в спільному користуванні 1, 3 кв. м., 5, 6 кв. м., а саме: приміщення №1 площею 16 кв. м., приміщення № 2 площею 7, 1 кв. м., приміщення № 3 площею 8, 8 кв. м, в спільному користуванні приміщення № 17 площею 1, 3 кв. м., приміщення № 5 площею 5,6 кв. м., що знаходиться на АДРЕСА_1
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Луцька міська рада та виконавчий комітет Луцької міської ради подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення місцевого господарського суду від 17.04.2012 року у справі № 5004/1989/11 та прийняти нове рішення, яким відмовити ПП ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року апеляційну скаргу Луцької міської ради та виконавчий комітет Луцької міської ради залишено без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2012 року у справі № 5004/1989/11 -без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Луцька міська рада та виконавчий комітет Луцької міської ради звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення місцевого господарського суду від 17.04.2012 року та постанову апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року у справі № 5004/1989/11 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити ПП ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. ст. 210, 220, 640, 657, Цивільного кодексу України, ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 02.09.2009 року між відкритим акціонерним товариством "Деметра" та ПП ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за умовами п. 2 якого продавцем була відчужена нежитлова будівля -частина контори загальною площею 31, 9 кв. м. ( крім того в спільному користуванні 1,3 кв.м., 5,6 кв.м.), а саме: приміщення № 1 площею 16 кв. м., приміщення № 2 площею 7, 1 кв. м., приміщення № 3 площею 8, 8 кв. м, в спільному користуванні приміщення № 17 площею 1, 3 кв. м., приміщення № 5 площею 5, 6 кв. м., що знаходиться на АДРЕСА_1
Відповідно до п. 3 Договору на момент його укладення майно не перебуває під арештом чи забороною, треті особи не мають прав на предмет договору.
За умовами п. п. 5, 6 Договору сторони останнього погодили, що купівлю-продаж майна здійснено за 27 122 грн., яку покупець зобов'язується сплатити на вимогу продавця не пізніше ніж за три роки з дня укладення договору.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено,. ПП ОСОБА_4 сплачено відкритому акціонерному товариству "Деметра" кошти в сумі 27 122 грн., що підтверджується квитанцією № 108439592 від 03.02.2011 року.
З матеріалів справи вбачається, що відритим акціонерним товариством "Деметра" передано ПП ОСОБА_4 нерухоме майно -частину нежитлового приміщення контори, загальною площею 31, 9 кв. м. (крім того в спільному користуванні 1, 3 кв. м., 5, 6 кв. м.), а саме: приміщення № 1 площею 16 кв. м., приміщення № 2 площею 7, 1 кв. м. приміщення № 3 площею 8, 8 кв. м., в спільному користуванні приміщення № 17 площею 1, 3 кв. м., приміщення № 5 площею 5,6 кв. м., що знаходиться на вул. І. Франка, 49 "а" у м. Луцьку Волинської області, що підтверджується актом прийому-передачі від 03.02.2011 року видатковою накладною № 3 від 03.02.2011 року.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2011 року у справі № 5004/1741/11, 20.06.2008 року відкрите акціонерне товариство зареєструвало право власності на контору /А-2/ (приміщення з № 1 по № 17) загальною площею 132, 2 кв. м., в спільному користуванні приміщення № VI та № V загальною площею 7, 1 кв. м., згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19254569 від 20.06.2008 року на підставі наказу Фонду державного майна /45-АТ/ 30.06.1994 року/ України та акту прийняття-передачі майна від 10.07.1998 року зі змінами від 31.03.2008 року.
Як вбачається з матеріалів справи державну реєстрацію юридичної особи -відкрите акціонерне товариство "Деметра" припинено з 23.05.2011 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи.
В основу оскаржуваних судових актів покладено висновки про те, що суд відповідно до положень ст. 220 Цивільного кодексу України може визнати договір дійсним за умови, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове виконання договору, але з об'єктивних обставин сторонами договору не було вчинено нотаріального посвідчення.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій зазначили що сторонами Договору було вчинено дії щодо здійснення його нотаріального посвідчення, проте у зв'язку з тим, що інвентаризаційна справа на домоволодіння № 49 "а" по вул. І.Франка у м. Луцьку знаходилась в прокуратурі м. Луцька такого посвідчення здійснено не було .
Також, господарські суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення ст. 220 Цивільного кодексу України, вказали, що сторонами Договору було зазначено всі істотні умови договору купівлі-продажу та вказали наявність фактів що підтверджуються його укладення та вказали про неможливість нотаріального посвідчення Договору у зв'язку з припиненням юридичної особи -відкрите акціонерне товариство "Деметра".
Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій та вважає, що помилки у застосуванні норм матеріального права призвели до прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанції, які не відповідають обставинам справи.
Статтею 220 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно положень ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення Договору купівлі-продажу) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За приписами ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що правила ст. 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.1
Отже, правочин, момент укладення якого пов'язується з моментом державної реєстрації, зокрема, договір купівлі-продажу нерухомого майна), не може бути визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, оскільки такий правочин є неукладеним.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, який у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 роз'яснив, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного Кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Таку ж, правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 року у справі № 2-17/604-2009.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи положень п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, зазначає, що у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення
За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції з урахуванням вищевикладеного та з огляду на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, та не вбачається, що суди припустились таких порушень норм процесуального права, які з урахуванням повноважень встановлених процесуальним законом для судових інстанцій, унеможливили б встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення, прийняти нове.
Судові витрати відповідно до приписів ст. 49 ГПК України належить покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Луцької міської ради та виконавчого комітету Луцької міської ради на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року у справі № 5004/1989/11 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 17.04.2012 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року у справі № 5004/1989/11 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі № 5004/1989/11, яким в задоволенні позовних вимог приватному підприємцю ОСОБА_4 відмовити.
4. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_4 на користь Луцької міської ради 751 (сімсот п'ятдесят одну) грн. 10 коп. витрат відповідача на сплату судового збору за подання касаційної скарги. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддяЄ.В. Першиков
СуддіІ.П. Ходаківська
О.В. Яценко