"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/5550/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу прокуратури Ленінського району м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.01.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Ленінського району м. Луганська про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
У серпні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до прокуратури Ленінського району м. Луганська про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 позов ОСОБА_2 було задоволено. Визнано протиправними дії прокуратури Ленінського району м. Луганська в частині відмови винести постанову про визначення позивачу розміру відшкодованої шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання за період проведення досудового слідства за постановою від 07.08.1997 Луганського управління Служби безпеки України та відсторонення його від посади за постановою слідчого Служби безпеки України від 06.11.1997. Зобов'язано прокуратуру Ленінського району м. Луганська вирішити питання щодо винесення постанови про визначення позивачу розміру відшкодованої шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання за період проведення досудового слідства за постановою від 07.08.1997 Луганського управління Служби безпеки України та відсторонення його від посади за постановою слідчого Служби безпеки України від 06.11.1997.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.01.2011 апеляційну скаргу прокуратури Ленінського району м. Луганська залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 -без змін.
Прокуратура Ленінського району м. Луганська подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.01.2011 скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарги задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі постанови управлінням Служби безпеки України в Луганській області від 07.08.1997 було пред'явлено обвинувачення ОСОБА_2 за частиною 2 статті 167 Кримінального кодексу України, із застосуванням запобіжного заходу підписки про невиїзд. 06.11.1997 позивач був відсторонений від посади нотаріуса, відповідно до постанови слідчого управління Служби безпеки України в Луганській області ОСОБА_3 про відсторонення від роботи нотаріуса. 14.06.2001 на підстав частини 2 статті 213 Кримінально процесуального кодексу України була винесена постанова слідчого прокуратури Ленінського району м. Луганська Гаврик С.Г. про закриття кримінальної справи за недоведеністю участі позивача у вчиненні злочину. Таким чином, ОСОБА_2 перебував під слідством з 07.08.1997 по 14.06.2001.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Вимогами частини 2 статті 2 вищевказаного Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Відповідно до частини 4 цього Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, громадянинові, а в разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений в п. 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Вимогами пункту 11 цього Положення передбачено, що для визначення розміру шкоди, переліченої в пп. 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів.
Ухвалою Верховного суду України від 02.12.2009 рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13.10.2008 та ухвала апеляційного суду Луганської області від 11.03.2009 в частині вирішення позову про відшкодування втрачених грошових доходів було скасовано, оскільки визначення розміру втраченого грошового доходу належить до компетенції інших органів, а не суду та провадження по справі закрито.
22.03.2010 позивач звернувся до управління Служби безпеки України в Луганській області з проханням винести постанову про визначення розміру відшкодування шкоди. Листом від 07.04.2010 управління Служби безпеки України в Луганській області у задоволенні вимог позивача відмовило, оскільки органом, який прийняв рішення про закриття відносно ОСОБА_2 кримінальну справу, є прокуратура Ленінського району м. Луганська.
29.04.2010 листом прокуратури Ленінського району м. Луганська № 116-10 позивача було проінформовано, що за відсутності у його заяві докладного розрахунку заподіяної шкоди з посиланням на конкретні документи, винести постанову за заявою ОСОБА_2 не виявляється можливим.
Відповідно до пункту 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»у місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п. 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст. 12 Закону постанову (ухвалу).
Враховуючи вищенаведене законодавство, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що позивач не повинен був вказувати докладний розрахунок заподіяної шкоди з посиланням на конкретні документи та конкретизувати вимоги в частині конкретних наслідків від дій органів досудового слідства, а відповідь прокуратури від 29.04.2010 № 116-10 є неправомірною.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу прокуратури Ленінського району м. Луганська залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.01.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Ленінського району м. Луганська про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній