ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
місто Київ
27 листопада 2012 року Справа №2а-12870/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявою ОСОБА_1
довідділу громадянства, паспортної та міграційної служби Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_2, -
прозобов'язання скасувати реєстрацію,
ОСОБА_1 (далі -ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу громадянства, паспортної та міграційної служби Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві (далі -ВГІРФО Голосіївського РУ ГУ МВС України, відповідач), в якому просить зобов'язати відповідача скасувати реєстрацію ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив про те, що 16 грудня 2002 року між ЗАТ «НВО Україна», аграрною кредитною Спілкою «Сенатек»та ним укладено трьохсторонній договір інвестування будівництва квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з актом прийому-передачі від 18 грудня 2002 року позивач прийняв квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,7кв.м., в якій і проживає. З 2004 року ЗАТ «НВО «Україна»намагається розірвати з позивачем договір інвестування та двічі перепродало вищезгадану квартиру. Вказує, що цивільна справа про право власності на зазначену квартиру вирішувалась у судовому порядку, проте, незважаючи на те, що судового рішення щодо вказаного спору не прийнято, відповідач зареєстрував у спірній квартирі ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які в ній не проживали та не проживають. Вважає, що такі дії відповідача є незаконними.
Ухвалою суду від 09 вересня 2010 року до участі у справі №2а-12870/10/2670 залучено ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4), ОСОБА_2 (далі -ОСОБА_2, третя особа) як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалами суду від 21 грудня 2010 року та 05 листопада 2012 року, відповідно зупинено та поновлено провадження у справі №2а-12870/10/2670. Так, рішення про зупинення провадження у даній справі, зокрема, ухвалено на підставі клопотань позивача та третьої особи до набрання судовим рішенням законної сили у справі №2-1023(22-4946/2009) за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «НВО «Україна»про визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «НВО «Україна», ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, визнання недійсним договору про уступку прав вимоги від 25 грудня 2007 року, визнання частково недійсним договору інвестування тощо; за зустрічним позовом ЗАТ «НВО «Україна»до Аграрно-кредитної спілки «Сенатек», ОСОБА_1 про розірвання договору інвестування будівництва.
Ухвалою суду від 27 листопада 2012 року закрито провадження у справі №2а-12870/10/2670 за позовом ОСОБА_1 до відділу громадянства, паспортної та міграційної служби Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві в частині вимог про зобов'язання скасувати реєстрацію ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1.
Так, 14 листопада 2012 року у судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в останній. Додатково наголошували на тому, що згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2011 року залишено без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2011 року, яким визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 Тобто, позивач є єдиним власником спірної квартири, а тому має право вимагати зняти з реєстрації інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 22 листопада 2010 року ВГІРФО Голосіївського РУ ГУ МВС України у місті Києві стосовно задоволення позову ОСОБА_1 заперечує та зазначає у відповідних письмових запереченнях, що у поданих позивачем матеріалах відсутній будь-який документ, який являється підставою для зняття з реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в розумінні Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Додаткових письмових пояснень відповідачем на розгляд суду не надавалось.
ОСОБА_2 повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином, проте в судове засідання не з'явився. У клопотанні від 20 грудня 2010 року зазначив підстави, з яких третя особа заперечує стосовно задоволення заявленого ОСОБА_1 позову. Так, ОСОБА_2 повідомив, що для реєстрації, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», надав відповідачу передбачені законом документи.
Ухвалою суду від 14 листопада 2012 року (протокольною) розгляд справи №2а-12870/10/2670 продовжено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення позивача та його представника, судом встановлено наступне.
16 грудня 2002 року між ЗАТ «НВО Україна», аграрною кредитною спілкою «Сенатек»та ОСОБА_1 укладено трьохсторонній договір інвестування за №04/21216-03 на будівництво квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з актом прийому-передачі від 18 грудня 2002 року ЗАТ «НВО «Україна»передало, а позивач прийняв квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,7кв.м.
Разом з тим, 04 квітня 2006 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_4 та 10 липня 2007 року -ОСОБА_2
Вважаючи такі дії відповідача незаконними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження є Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі -Закон України №1382).
Згідно визначень наданих статтею 3 цього Закону реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення відомостей про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси одного житла особи чи адреси спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, військової частини до визначених цим Законом документів та до реєстраційного обліку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб (далі - орган реєстрації).
Частиною 1 статті 6 Закону України №1382 в редакції, яка діяла на момент здійснення реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, - визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання, надавши письмову заяву, паспортний документ, квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати, два талона зняття з реєстрації.
Отже, частиною 2 зазначеної статті закону встановлено вичерпний перелік документів, який подає особа для реєстрації, а частиною 3 передбачено, заборону вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.
Підстави для висновків про здійснення відповідачем реєстрації ОСОБА_2 всупереч чинного на той час законодавства відсутні.
Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливість скасування реєстрації місця проживання.
Разом з тим, відповідно до частин 1 статті 7 Закону України №1382, в редакції, яка діє на час розгляду даної справи, однією із підстав для зняття з реєстрації місця проживання особи є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Так, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2011 року, залишеного без змін, зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2011 року визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1; визнано недійсним договір про уступку прав вимоги від 25 травня 2007 року укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2; визнано недійсними в частині, що стосується квартири АДРЕСА_1: договір інвестування №1 від 30 жовтня 2003 року, угоду №1 про внесення змін від 29 листопада 2003 року, акт прийому передачі від 24 березня 2006 року.
Тобто, згідно з наведеного рішення, за позивачем визнано право власності на спірну квартиру, тоді як таке право за ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнано незаконним.
Таким чином, враховуючи положення частини 1 статті 7 Закону України №1382 відповідний орган зобов'язаний на підставі даного рішення зняти з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2
Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Частина 2 вказаної статті кодексу визначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Тобто, обов'язковою умовою для звернення до адміністративного суду є протиправність дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, або прийняття ним протиправного рішення, а отже наявність порушеного права з боку суб'єкта владних повноважень, що підлягає судовому захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, вважаючи, що відповідач неправомірно здійснив реєстрацію третьої особи та зобов'язаний скасувати таку реєстрацію. Разом з тим, будь-яких доказів, які б свідчили про неправомірність такої реєстрації, не надано. Проте, ВГІРФО Голосіївського РУ ГУ МВС України зобов'язаний здійснити зняття реєстрації місця проживання ОСОБА_2 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року. Однак, обставина щодо не вчинення відповідних дій на підставі вказаного судового рішення позивачем не оскаржується.
Таким чином, з наявних у справі доказів не можливо встановити, що вчинені у 2007 році відповідачем відповідні дії спрямовувались на порушення прав чи законних інтересів позивача, а отже між останніми не виникло правовідносин, які можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
ОСОБА_1 не доведено обґрунтованості заявленого позову.
Враховуючи вищевикладене, положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача скасувати реєстрацію ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, а тому даний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька
З оригіналом згідно.