"13" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/76103/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя
на постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21 березня 2011р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011р.
у справі №2а-1881/10/2770
за позовом Дочірнього підприємства «Севастопольський УПРДОл³дкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі -ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»)
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (надалі -ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя)
про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
У червня 2010р. позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Севастополя з позовом, в якому поставлено питання про визнання незаконними дій ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя щодо проведення перевірки, а також скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 09.06.2010р. №0008020172/0 та №0000680231/0.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21 березня 2011р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011р., позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 09.06.2010р. №0008020172/0 та №0000680231/0. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судовий збір в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача в сумі 2,30грн.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказуючи на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанцій і прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.12.2009р., про що складено акт №44/231/05422674/3456/10 від 28.05.2010р.
Висновками перевірки, зокрема, вказано на порушенням позивачем п. 4.2.15 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та п.1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 , п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст.5, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.3.1 п. 8.3, п.п. 8.4.3 п. 8.4, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Зокрема, встановлено, що за перевірений період завищено валові витрати на суму транспортних послуг та на суму вартості будівельних матеріалів від приватного підприємства «Техоснастка», а також по компенсованим авансовим звітам сумам без її документального підтвердження. Крім того, вказано на неправомірне відшкодування витрат на проїзд під час службового відрядження працівника підприємства без наявності оригіналів документів, підтверджуючих переліт до місця призначення, та списання грошових коштів по авансовим звітам працівників підприємства без надання платіжних документів про їх витрати.
За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.06.2010р.:
- №0000680231/0, яким позивачеві визначено суму зобов'язання з податку прибуток підприємств та застосовано штрафні (фінансові) санкції;
- №0008020172/0 про визначення зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкції.
Досліджуючи фактичні обставини справи, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини справи.
Відповідно до Указу Президента України від 08.11.2001р. №1056/2001 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. №221 «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»наказом Державної служби автомобільних доріг України від 05.03.2002р. №93, створено ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»з метою підвищення ефективності функціонування автомобільних доріг України, засновником якого є держава в особі Державної служби автомобільних доріг.
У державній власності закріплено 100 відсотків акцій ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»із забороною відчуження, використання для формування статутного фонду будь яких суб'єктів господарювання, надання в управління будь яким особам та здійснення дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності.
Відповідно до пункту 5.1. постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. №221 були реорганізовані дорожні державні підприємства шляхом їх злиття у дочірні підприємства ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», у тому числі і Севастопольське управління автомобільних доріг.
Відповідно до наказу від 09.04.2002р. №156 Державною службою автомобільних доріг України були створені дочірні підприємства ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
На виконання цього наказу та відповідно до акту передачі майна в оперативне управління від 31.03.2002р., майно було закріплено за позивачем на праві оперативного управління станом на 31.02.2002р. у сумі 3128900,00грн.
Відповідно до пункту 4.2. статуту ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», майно позивачеві передане Засновником в господарське відання, а статутний фонд підприємства становить 5173715,67грн.
Згідно з вимогами статті 135 Господарського кодексу України, власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Статтею 136 Господарського кодексу України обумовлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Згідно з п. 8.7.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції на час правовідносин, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Відповідно до п.п. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей цього пункту: до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.
Пунктами 1.8 та 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що корпоративні права є правом власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною другою статті 255 цього Кодексу обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Так, постановою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 26.10.2009р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010р., у справі №2-а-1185/09/2770, адміністративний позов ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.02.2009р. №0000072320/1 про визначення зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 294455,00грн.
При цьому, вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»- державне комерційне підприємство. Передачу майна здійснено Засновником -Державною службою автомобільних доріг України позивачеві в господарське відання відповідно до повноважень та закріплено в статутних документах належним чином, згідно вимог діючого законодавства. Майно поставлене на баланс підприємства та на його вартість Засновником збільшено статутний фонд підприємства. Передача майна в обмін на корпоративні права прирівнюється до понесення витрат на придбання основних фондів.
Крім того, при розгляді справи №2-а-1185/09/2770 судами встановлено правомірність та обґрунтованість здійснення позивачем амортизації основних фондів у попередньому періоді, що перевірявся.
За таких обставин, доводи відповідача щодо знаходження майна позивача відповідно до акту від 31.03.2002р. за правом оперативного управління, що позбавляє позивача права на нарахування амортизації основних фондів спростовується матеріалами справи.
Стосовно посилання відповідача на неправомірність формування позивачем валових витрат за господарською операцією з ПП «Техоснастка», слід зазначити наступне.
Матеріали справи свідчать, що 02.02.2006р. між ПП «Техоснастка» та ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»укладений договір купівлі-продажу №0701/10. За умовами вказаного договору купівлі-продажу обов'язок доставки товару та оформлення товарно-супровідної документації покладається саме на продавця - ПП «Техоснастка», а на позивача покладається обов'язок щодо сплати витрат на транспортування товару.
На виконання умов договору від 02.02.2006р. контрагентом ПП «Техоснастка»у період з 01.07.2008р. по 31.12.2009р. позивачеві виписано податкові накладні на поставку ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 7356784,00грн., у т.ч. на відшкодування транспортних витрат на загальну суму 1029602,65грн.
В ході перевірки податковим органом встановлено, що постачальником бітуму та мазуту на адресу ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»є ПП «Техоснастка», інших постачальників даного товару або договірних відносин з іншими суб'єктами господарської діяльності на придбання мазуту та бітуму позивач у перевіреному періоді не мав.
При цьому, відповідно до акту ревізії Головного ревізійного управління в м.Севастополі ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»встановлено отримання товару від ПП «Техоснастка»та використання його в господарській діяльності позивача, про що свідчать первинні документи, які підтверджують здійснення господарської операції.
Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Разом з тим, позивачем були надані до перевірки документи відповідно до договору купівлі-продажу №0701/10, укладеного з ПП «Техоснастка»: договір купівлі-продажу; податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.
Стосовно оформлення товарно-транспортних накладних суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог договору купівлі-продажу №0701/10, укладеного позивачем з ПП «Техоснастка»обов'язок щодо оформлення товарно-транспортних накладних покладено на продавця, тобто ПП «Техоснастка»(поставка здійснювалася на умовах DDU (Інкотермс, 2000).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в обґрунтування правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій посилається на матеріали кримінальної справи порушеної відносно посадових осіб ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, підставою для звільнення від доказування є виключно вирок суду в кримінальній справі, а матеріали кримінальної справи не є підставою для звільнення відповідача від доказування правомірності свого рішення. До того ж, матеріали вказаної кримінальної справи стосуються питань перевезення товару ПП «Техоснастка».
Слід також зазначити, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010р. адміністративний позов дочірнього підприємства "Севастопольський упрдор" відкритого акціонерного ДП «Севастопольський УПРДОР»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.06.2010р. №0000690231/0 про визначення позивачеві зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1282563,00грн. При цьому, вказаним судовим рішенням підтверджено фактичне одержання товару позивачем від ПП «Техоснастка».
Крім того, в акті перевірки відповідач вказує на порушення позивачем норм п.1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 , п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» п. 4.2.15 п. 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та про безпідставність віднесення до складу валових витрат - витрат працівника підприємства ОСОБА_1 на проїзд під час службового відрядження до м. Києва без наявності оригіналів документів, що підтверджують переліт до місця призначення, та списання грошових коштів по авансовим звітам працівників підприємства без надання платіжних документів про їх витрачання, на підставі авансових звітів на загальну суму 1111,00грн.
На думку відповідача вказані порушення призвели до заниження позивачем податку на прибуток підприємств, а також відшкодування позивачем вказаних витрат працівнику підприємства, призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб.
За загальним правилом п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 5.4.8 п. 5.4. ст. 5 цього Закону до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
Відповідно до ст. 910 Цивільного кодексу України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Крім цього, ст. 60 Повітряного кодексу України встановлено, що повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами). Документами на перевезення є: квиток - при перевезенні пасажира; багажна квитанція - при перевезенні речей пасажира як багажу; відповідні документи -при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів.
Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України.
Згідно з розділом 3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14.03.2006р. №187, квиток - це документ, що має назву «Пасажирський квиток та багажна квитанція», у тому числі електронний квиток, виданий перевізником (його агентом), який включає умови договору перевезення та повідомлення, разом з польотними та пасажирськими купонами.
Електронний квиток - електронний документ, який включає роздрук маршруту, електронні купони і, у разі використання, документ для посадки. Електронний купон - частина електронного квитка, яка використовується для перевезення на відповідному рейсі, або інший документ, який його замінює, що зберігається у базі даних автоматизованої системи бронювання перевізника.
Згідно з п. 2.1, п. 2.2. п. 2.3. п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Порядок впровадження електронних перевізних документів регулюється наказом Державної авіаційної адміністрації від 20.01.2009р. №37, яким затвердженні Методичні рекомендації щодо вимог до форми електронного пасажирського квитка та багажної квитанції, електронної квитанції різних зборів та Методичні рекомендації з оформлення електронних авіаційних перевізних документів.
Так, у відповідності з Розділом 1 Методичних рекомендацій з оформлення електронних авіаційних перевізних документів, електронний пасажирський квиток та багажна квитанція являє собою документ, який використовується для підтвердження договору перевезення пасажира та багажу, в якому інформація про повітряне перевезення пасажира та багажу представлена в електронній формі, та проведення розрахунків по цьому договору.
Отже, електронний квиток використовується таким самим чином, що і квиток, оформлений на паперовому бланку. Різниця полягає лише у тому, що замість отримання даних шляхом обробки паперових документів вся інформація, яка має відношення до перевезення пасажира (маршрут, тариф, клас обслуговування, сплачена сума, збори і т. п.), міститься у файлі електронного квитка, який знаходиться у базі даних відповідального перевізника.
Пунктом 4 Методичних рекомендацій щодо вимог до форми електронного пасажирського квитка та багажної квитанції, електронної квитанції різних зборів передбачений перелік обов'язкових реквізитів ETKT та підтверджуючого (маршрут/квитанція) документів, а саме: інформація, що міститься у електронному перевізному та підтверджуючому (маршрут/квитанція) документах: відомості про пасажира - прізвище, ім.'я; номер та серія документа, підтверджуючого особу; найменування і/або код перевізника; номер рейсу; дату відправлення рейсу; час відправлення рейсу; найменування або коди пунктів вильоту/прильоту для кожного рейсу; код класу бронювання; код статусу бронювання; тариф; еквівалент тарифу (якщо використовується); збори та податки; загальна сума; форма оплати; найменування та адреса офісу перевізника або агентства, що видало квиток; норма провозу безкоштовного багажу (якщо передбачено); номер електронного перевізного документа; передаточні/обмежувальні надписи.
Таким чином, електронний квиток - це первинний документ, створений в електронному вигляді, що фіксує та підтверджує факти укладення договору повітряного перевезення, його умови, в тому числі і здійснення оплати за цим договором.
За таких обставин, наявність електронних квитків є підставою для відображення відповідної господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку, а саме для віднесення витрат на відрядження до складу валових витрат підприємства, для відшкодування витрат на відрядження працівника підприємства.
При проведенні перевірки відповідачем не було враховано особливості оформлення електронних квитків, а отже висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб є необґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними дій ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя суди вірно вказали, що дії стосовно проведенні перевірки прямо передбачені у повноваженнях органів державної податкової служби здійснювати документальні невиїзні, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, які на час проведення перевірки були передбачені ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». При цьому, належним засобом захисту порушеного права позивача є оскарження прийнятих податковим органом повідомлень-рішень, які ґрунтується на висновках такої перевірки.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.
За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21 березня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов