19 листопада 2012 року м. Київ К-43611/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Моторного О.А. -головуючого,
Борисенко І.В.,
Кошіля В.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2009
та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009
у справі № 2-а-8964/08/2070
за позовом Акціонерного комерційного банку "Золоті Ворота"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
треті особи: 1. Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську;
2. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та скасування першої
податкової вимоги, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009, задоволено позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.06.2008 №0000140851/0 та скасування першої податкової вимоги від 15.09.2008 №1/99.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.04.2006 по 31.03.2008, складено акт від 12.08.2008 №1708/50-2/20015529, в якому встановлені наступні порушення:
- п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2, п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за операціями з формування страхового резерву: завищення валового доходу;
- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.8.7.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за операцією з тонування автомобіля ВАЗ-21102: завищення валових витрат обігу та виробництва на суму 200,00 грн.;
- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»по операції з оплати страхового платежу за договором добровільного страхування: завищення валових витрат обігу та виробництва на суму 779,74 грн.;
- п.п.1.18.1 п.1.18 ст.1, п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»по операції з оренди дорожніх показчиків (вказівників): завищення валових витрат обігу та виробництва на суму 24000,00 грн.;
- п.п.5.2.4 п.5.2, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»по операціям з формування страхового резерву під зобов'язання за усіма видами гарантій: завищення валових витрат обігу та виробництва на суму 1038893,62 грн.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.08.2008 №0000140851/0 про нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських установ в загальному розмірі 131364,28 грн., з яких за основним платежем -36685,27грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -94679,01 грн.
Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Враховуючи, що тонування скла було проведено на автомобілі, який є власністю позивача та використовується у його власній господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що і поліпшення тонування скла, також, використовується позивачем у власній господарській діяльності, оскільки є невідокремлюваним від самого автомобіля. Витрати позивача на тонування скла автомобіля належним чином підтверджені документально.
Посилання відповідача на порушення позивачем п.п. 8.7.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що при збільшенні валових витрат обігу та виробництва на суму витрат по оплаті послуг з тонування скла, позивач керувався саме цією нормою закону.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат витрати на тонування автомобіля.
Також, при перевірці філії АКБ "Золоті ворота" у м. Дніпропетровську відповідачем встановлено, що в порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", філією завищено валові витрати на суму страхового платежу за договором добровільного страхування, який не пов'язано з веденням господарської діяльності. При винесенні спірного податкового повідомлення-рішення відповідач виходив з наявності заборгованості за кредитним договором.
Матеріали справи свідчать, що позивачем було укладено Договір СК № 0234/03 добровільного страхування відповідальності за непогашення кредиту від 13.12.2007 з Дніпропетровською філією Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус», відповідно до якого предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника (позивача), пов'язані з зобов'язанням Позичальника перед Страхувальником щодо погашення повного або часткового кредиту та/або відсотків за користування кредитом, наданого згідно з договором № 047/07 про надання споживчого кредиту в формі мультивалютної кредитної лінії (відновлювальної») від 06.09.2007.
При цьому, судами враховано, що право надання кредитних послуг банківськими установами, в тому числі й АКБ "Золоті ворота", передбачено Цивільним кодексом України та Законом України "Про банки та банківську діяльність". Надання кредитів здійснюється АКБ "Золоті ворота" постійно та спрямовано на отримання доходу, тобто, відноситься до безпосередньої господарської діяльності АКБ "Золоті ворота" в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Здійснення ж страхування за Договором № 047/07 від 06.09.2007 про надання споживчого кредиту передбачено чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України (глава 67) та Закону України "Про страхування", а отже, напряму пов'язано зі здійсненням господарської діяльності страхувальника, яким і є в даному випадку позивач.
За наведених обставин, враховуючи п.п. 5.4.6. п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно було віднесено на валові витрати суму страхового платежу за договором добровільного страхування в сумі 779,74 грн.
Щодо висновку відповідача, що в порушення пп.1.18.1 п.1.18 ст.1, пп.7.9.6 п. 7.9 ст.7 та пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" філією включено до складу валових витрат вартість оперативної оренди майна, яка не відноситься до основних засобів, внаслідок чого завищено валові витрати за перевірений період на суму 24000,00 грн., колегією суддів слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Компанія Патріот»було укладено договір від 15.11.2004 року № 30, предметом якого є надання в оренду дорожніх показчиків (вказівників) для розміщення інформації про місцезнаходження замовника (в даному випадку філії позивача).
Оскільки дані вказівники вказують на місцезнаходження філії АКБ "Золоті ворота" у м. Дніпропетровську, тобто, інформують зацікавлених осіб про можливість отримання послуг, які надаються філією, то їх використання безпосередньо пов'язано зі здійсненням господарської діяльності позивача в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Таким чином, на підставі пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем правомірно віднесено витрати на оренду дорожніх вказівників до складу валових витрат.
Відображений в акті від 12.08.2008 №1708/50-2/20015529 висновок відповідача про неправомірне формування АКБ «Золоті Ворота»валових витрат обігу та виробництва за рахунок страхового резерву, сформованого під зобов'язання за усіма видами гарантій, нормативно обґрунтований посиланням на п.п. 5.2.4 п. 5.2, п.п. 12.2.1, п.п. 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Як встановлено судами, за перевіряємий період письмові вимоги управленої сторони для виконання зобов'язань за гарантіями, що надавалися АКБ «Золоті ворота», до позивача не надходили, тобто, був відсутній основний борг за наданими гарантіями.
Правовою підставою створення страхового резерву за кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту. Оскільки, Банк не здійснив фактичної виплати коштів за операціями овердрафту та гарантії, то він немає права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.
Підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», також, передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме, можливість втрати основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.
За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже, є неправомірним. Оскільки, Банком не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.
Таким чином, в цій частині висновки відповідача відповідають дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.
Однак, як було встановлено судами, недотримання відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення положень п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»щодо достовірної та повної перевірки результатів діяльності філій АКБ «Золоті Ворота», який сплачує податок на прибуток консолідовано, стало наслідком неправильного визначення як загальної суми валового доходу даного платника податку на прибуток, так і загальної суми його валових витрат, що в силу приписів ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»спричинило неправильне визначення суми податкового зобов'язання з визначеного податку.
Спірним податковим повідомленням-рішенням відповідач з посиланням на п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 94 689,01 грн., при тому, що сума донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток склала - 36 685,27 грн.
Однак, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачає обмеження для визначення суми штрафних санкцій, зокрема, встановлює максимальний (50 %) та мінімальний (10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) розмір штрафу, який може бути накладено на платника податків при донарахуванні сукупної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Оскільки, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0000140851/0 від 26.08.2008 визначена сума донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 36 685,27 грн., суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що застосування до позивача штрафу в розмірі 94 689,01 грн., тобто, в сумі, що значно перевищує максимально допустимий законом п'ятидесятивідсотковий розмір, є безпідставним.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що зазначена в першій податковій вимозі від 15.09.2008 №1/99, сума податкового боргу складається виключно з податкового зобов'язання, яке було визначено спірним податковим повідомленням-рішенням.
Отже, враховуючи неправомірність визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток, судом першої інстанції правомірно скасовано податкову вимогу, у якій зазначена виключно сума цього зобов'язання.
За наведених обставин, доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові - відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) І.В. Борисенко
(підпис) В.В. Кошіль