"31" жовтня 2012 р. м. Київ К-22108/10-С
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2009 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року
у справі № 2а-5918/08/4
за позовом Прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим
про визнання недійсними вимог та податкового повідомлення-рішення, -
Прокурор Чорноморського району Автономної Республіки Крим звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 (далі -позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим (далі -відповідач) про визнання недійсними податкового повідомлення від 26 квітня 2007 року № 0000291702/0, першої податкової вимоги № 1/13 від 15 червня 2007 року та другої податкової вимоги № 2/84 від 23 липня 2007 року.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2009 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано першу податкову вимогу ДПІ у Чорноморському районі АР Крим № 1/13 від 15 червня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 2520,97 грн. Визнано протиправною та скасовано другу податкову вимогу ДПІ у Чорноморському районі АР Крим № 2/84 від 23 липня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 2520,97 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення № 0000291702/0 від 26 квітня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 2520,97 грн.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2009 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у Чорноморському районі АР Крим, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, після смерті батька -ОСОБА_2 згідно свідоцтва на спадщину за законом від 01 березня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 538, ОСОБА_1 прийняла спадкове майно, яке складається з: права власності на право на земельну частку (пай) площею 9,61 в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться в колективній власності КСП «Дальній», розташованого в с. Далеке Чорноморського району АР Крим, що належало спадкодавцю на праві сертифіката про право на земельну частку (пай) серії КМ №0193581, виданого 19 квітня 2000 року на підставі рішення Чорноморської РДА АР Крим від 23 липня 1998 року за № 318-р, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів про право на земельну частку (пай) за № 199 від 19 квітня 2000 року; права власності на майновий пай у загальному пайовому фонді КСП «Дальній»агрофірма «Олександр», розташованого в с. Далеке Чорноморського району АР Крим, що належало спадкодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії РК ХІV № 044022, виданого 05 лютого 2003 року відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 20 березня 2001 року Далеківською сільською Радою; права власності на грошовий внесок з усіма належними відсотками та компенсаційними виплатами, що зберігається у філії № 4560/014 Чорноморського відділення ВАТ «Державний Ощадний банк України»в АР Крим за рахунком № НОМЕР_1. Оцінка спадкового майна становить 96960,30 грн.
У зв'язку з прийняттям ОСОБА_1 спадщини ДПІ у Чорноморському районі АР Крим 26 квітня 2007 року було прийняте податкове повідомлення № 0000291702/0 форми «Ф», яким на підставі підпункту «г»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та відповідно до статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів найманих працівників у розмірі 2520,97 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сертифікат на земельну частку (пай) та свідоцтво про право власності на майновий пай -це майнові права, які з метою оподаткування не можна розглядати як об'єкти комерційної власності, з урахуванням того, що в Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб»наведено вичерпний перелік того, що належить до групи об'єктів комерційної власності, серед якої не зазначено «майнові права», а тому донарахування позивачу спірним податковим повідомленням податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб є неправомірним.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спадкове майно у вигляді права власності на земельну частку (пай) не є об'єктом оподаткування, розмір кожного з видів спадкового майна податковим органом не встановлений, з урахуванням того, що має місце неправильне застосування відповідачем ставки податку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій безвідносно мотивів таких висновків, з огляду на наступне.
В обґрунтування своїх доводів ДПІ у Чорноморському районі АР Крим в касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень підпункту «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки сертифікат на право на земельну ділянку (пай) та свідоцтво про право власності на майновий пай засвідчують право вимоги, тобто майнове право його власника, а отже розглядаються як об'єкт комерційної власності, тобто є корпоративними правами, що призвело до ухвалення неправомірних рішень.
Відповідно до пункту 17 Розділу X «Перехідні положення»Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.
Враховуючи те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм) та є дійсним до виділення власнику земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) земельної ділянки та видачі йому державного акта на право власності на землю, а також зважаючи на те, що до припинення членства частка майна члена колективного сільськогосподарського підприємства є частиною майна цього підприємства, яке у статуті визначає принципи формування спільної власності та права членів щодо неї і через свої органи здійснює право власності (володіння, користування, розпорядження), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, безвідносно мотивів такого висновку, про те, що майнові права, які вони засвідчують, не відносяться до об'єктів спадщини, які визначені в підпункті «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб оспорюваним податковим повідомленням є неправомірним.
Посилання скаржника на те, що майнові права, які засвідчує сертифікат на право на земельну частку (пай), є тотожними корпоративним правам в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є безпідставними, оскільки відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Статтею 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 - 1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992 - 1995 років.
Підпунктом 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, віднесено суму виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, безвідносно мотивів таких висновків, про те, що компенсаційні рахунки не є майном, належним особі, на ім'я якої вони відкриті. До прийняття рішення про їх виплату кошти на компенсаційних рахунках належать до державних коштів та не є майном фізичної особи, а отже не підлягають оподаткуванню.
Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Чорноморському районі АР Крим підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2009 року та ухвала Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2009 року та ухвалу Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна