"08" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/24082/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року у справі № 2а-23348/09/1270 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -
У грудні 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2007 році в сумі 2425,05 грн..
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у 2007 р. не створив 1 робочого місця та не працевлаштував інваліда і відповідно до вимог ст.ст.19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний самостійно сплатити штрафні санкції. Оскільки штрафні санкції не сплачені позивач звернувся з позовом про їх стягнення.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного від 1 березня 2012 року, позовні вимоги задоволені.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 р. виправлена описка у вступній, описовій та резолютивній частині постанови, згідно якої вважати правильним прізвище, ім'я та по-батькові відповідача - ОСОБА_1.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції ОСОБА_1 звернулося до Вищого адміністративного суд України з касаційною скаргою про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись, що позов задоволений відносно ОСОБА_1, а не щодо неї.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, у якої працюють наймані працівники і відповідач є особою, яка повинна вживати заходи до створення робочих місць для інвалідів. За звітними даними у відповідача працювало 9 осіб у 2007 р., виходячи з кількості працюючих відповідач зобов'язаний вжити заходи щодо працевлаштування 1 інваліда. Однак, відповідач не працевлаштувала інваліда відповідно вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, становить чотири відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб - у кількості одного робочого місця, належних мір щодо працевлаштування інвалідів відповідач не приймала, звітів до міського центру зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач не подавала.
Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги послалися на ті обставини, що ОСОБА_1 не виконала вимог ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", які зобов'язують відповідача подавати державній службі інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Колегія судді погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо несплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за неприйняття заходів щодо працевлаштування інваліда при використанні найманої праці у кількості 9 осіб.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно наведеної норми, грошові кошти, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
За вимогами ст.18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.
Згідно обставин справи відповідач відповідно ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2007 р. зобов'язаний створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів та повідомляти відповідні органи про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не виконаний встановлений норматив працевлаштування одного інваліда. Про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів не повідомлявся місцевий центр зайнятості у 2007 р., що позбавляло можливості відповідні органи працевлаштувати інвалідів.
Враховуючи наведене, суди першої інстанції та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку про наявність неналежного виконання обов'язку з боку відповідача щодо працевлаштування інвалідів.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. За ч. 3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення строків їх сплати щодо не створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів та наявність підстав задоволення позовних вимог. Посилання касатора на невідповідність особи, яку притягнуто відповідачем, а саме: ОСОБА_1, а вона ОСОБА_1 необґрунтовані та безпідставні, оскільки ухвалою окружного суду від 17.04.2012 р. виправлені описки, допущені в рішенні суду з виправленням "ОСОБА_1" на "ОСОБА_1".
Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.220,222,224,230,231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст. 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: