Справа № 1570/1336/2012
29 жовтня 2012 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Соколенко О.М.
при секретарі -Кулішенко Є.С.
за участю: представника позивача - Cкачко А.В. (за довіреністю),
представника відповідача -Кирилюка В.О. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Одеський погрузчик»до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Одеський погрузчик»до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2012 року №0000392301 та №0000382301.
Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Одеський погрузчик»по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Река»за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року, за результатами якої відповідачем складено акт №173/23-1/35404362 від 25.01.2012 року, яким встановлено, що в порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ПП «Одеський погрузчик»занижено податок на додану вартість за рахунок завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Река»за період перевірки на загальну суму 60634 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 7361 грн., за травень 2011 року на суму 53273 грн. та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 3013 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000382301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60634 грн. -за основним платежем та на 2 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000392301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3013 грн.
Позивач із висновками акту перевірки про порушення вказаних норм законодавства, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не погоджується, вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають законодавству України, оскільки податковий орган дійшов висновку про нікчемність угод позивача з його контрагентом ПП «Река», і як наслідок порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не з аналізу господарських договірних відносин позивача з ПП «Река», а на підставі висновків, що містяться у акті ДПІ у Малиновському районі м. Одеси «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року», згідно якого встановлено, що враховуючи те, що у ПП «Река»були відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди відсутні, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходилося за місцезнаходженням згідно з частинами 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України правочини з контрагентами мають ознаки нікчемності. На думку позивача, висновки про нікчемність правочинів, укладених постачальником позивача з їх контрагентами, не можуть бути підставою для висновків про нікчемність правочинів, укладених з позивачем. Як стверджує позивач, господарські договори, укладені між позивачем та його контрагентом недійсними в судовому порядку не визнавались; поставка товарів за цими господарськими договорами підтверджується первинними документами (видатковими накладними, податковим накладними та іншими супутніми документами), оформленими належним чином відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Податкового кодексу України, які наявні у позивача та які були надані податковому органу до перевірки.
Крім того, позивач посилається, як на підставу правомірності його вимог, також на постанову Одеського окружного адміністративного суду по справі №2а/1570/10346/2011 від 03.02.2012 року, якою визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за січень-квітень 2011 року, за наслідками яких був складений акт №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»та щодо включення до акту перевірки №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року висновків щодо нікчемності правочинів (ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 Цивільного кодексу України) при придбані та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання ПП «Река»з податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі товарів за такими правочинами.
Таким чином, позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі належним чином виписаних та отриманих податкових накладних, а висновки акту перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставними та помилковими, а отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі цього акту перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1, а.с.113-114), в яких зазначив про безпідставність позовних вимог, оскільки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси в ході проведення перевірки ПП «Одеський погрузчик»правомірно зроблені висновки про включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у квітні та у травні 2011 року по нікчемним угодам, укладеним з ПП «Река», чим занижено податок на додану вартість в сумі 60634 грн. та правомірно зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 3013 грн. Таким чином, відповідач вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000392301 та №0000382301 за порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є правомірними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Під час розгляду справи, судом згідно з ст.55 КАС України в порядку правонаступництва здійснено заміну відповідача -державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси на його правонаступника - державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на надані докази.
Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Приватне підприємство «Одеський погрузчик» (надалі -ПП «Одеський погрузчик», позивач, підприємство) зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 17.09.2007 року за №15561020000029228, що підтверджується випискою з ЄДР (т.1, а.с.47).
На момент перевірки підприємство знаходилось на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси, яка у подальшому була реорганізована в ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС (т.1,а.с.149), та у період, за який проводилась перевірка, ПП «Одеський погрузчик» було зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100068083 (т.1,а.с.48), що підтверджується п.п. 2.4, 2.4.1 акту перевірки (т.1,а.с.15).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 06.01.2012 року №16 «Про проведення позапланової невиїзної перевірки»(т.1,а.с.115), на виконання наказу ДПА України від 08.08.2011 року за №475-ДСК «Про впровадження комплексної системи запобігання та протидії процесам тонізації економіки», з урахуванням акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси за №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року, згідно із пп.20.1.4 .20.1 ст.20, ст.79 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Заранко А.В. проведено позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Одеський погрузчик»по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Река»за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року.
За результатами вказаної перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси складено акт від 25.01.2012 р. №173/23-1/35404362 (т.1, а.с.14-23), яким встановлено, що в порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ПП «Одеський погрузчик»занижено податок на додану вартість за рахунок завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Река»за період перевірки на загальну суму 60634 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 7361 грн., за травень 2011 року на суму 53273 грн. та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 3013 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000382301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60634 грн. -за основним платежем та на 2 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с.24) та податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000392301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3013 грн. (т.1, а.с.26).
Вказані рішення отримані директором ПП «Одеський погрузчик»Пудовим Є.В. 13.02.2012 року, що підтверджується підписом на корінці податкових повідомлень-рішень (т.1,а.с.117-118).
Не погодившись з висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив вищевказані рішення в судовому порядку.
Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.
Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість за квітень-травень 2011 року.
Згідно акту перевірки, під час її проведення відповідачем були використані надані позивачем первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Река», податкова звітність позивача та акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси за №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року.
При цьому, як вбачається з цього акту перевірки, доходячи висновку про порушення позивачем вказаних вимог законодавства, відповідач взяв до уваги саме відомості, зазначені в акті ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 14.11.2011 року №303/23-513/36919740 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»(т.1, а.с.125-135).
Так в акті перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси зазначено, що згідно результатів акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 14.11.2011 року №303/23-513/36919740 встановлено, що враховуючи те, що у ПП «Река»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходилося за місцезнаходженням згідно з частинами 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України правочини з контрагентами за січень, лютий, березень, квітень 2011 року вбачаються як такі, що мають ознаки нікчемності; податкові зобов'язання (р.9 декларації з ПДВ за січень, лютий, березень, квітень 2011 року) та безпідставно завищено податковий кредит за ці періоди, який не пов'язаний з подальшим використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ПП «Река».
Враховуючи викладене, в акті перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси зазначається, що з урахуванням акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 14.11.2011 року №303/23-513/36919740 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року», на порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ПП «Одеський погрузчик»завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Река»за період перевірки на загальну суму 60634 грн.
Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки відповідача, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з його контрагентом, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно довідки з ЄДРПОУ №497431, одними із видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 51.87.0 - оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, 29.22.2 - ремонт, технічне обслуговування та монтаж піднімально-транспортного устаткування (т.1, а.с.46).
Судом встановлено, що з метою здійснення своєї господарської діяльності, ПП «Одеський погрузчик»уклало із ПП «Река»договори купівлі-продажу навантажувальної техніки і запасних частин №ДГ-04 від 04.01.2011 року та №ДГ-0104 від 01.04.2011 року (т.1, а.с.49-51,72-73), згідно умов яких продавець - ПП «Река» зобов'язується передати у власність покупця - ПП «Одеський погрузчик»у порядку та на умовах, встановлених даними договорами, а покупець зобов'язується прийняти навантажувачі та запасні частини до навантажувачів відповідно до специфікації, які в подальшому іменуються «продукція»(п.1.1 Договорів). Загальна кількість продукції, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), найменування, одиниця виміру продукції, вартість одиниці виміру продукції встановлюється сторонами в податкових накладних і специфікаціях, які є невід'ємною частиною даних договорів (п.1.2 Договорів). Відповідні ціни за одиницю виміру продукції, які визначені в специфікації, встановлені сторонами виключно для кожного з даних договорів, та не розповсюджуються на інші договори, які укладені або будуть укладені між сторонами, і не можуть розглядатися в якості доказів установленої практики встановлення цін в договірних відносинах між сторонами (п.2.1 Договорів). Розрахунок проводиться відповідно договорів на протязі 90 днів (п.2.2 Договорів). Здавання-прийняття продукції здійснюється уповноваженими представниками покупця та продавця на складі покупця. Продукція передається продавцем та приймається покупцем згідно наступних документів: від продавця - оригінал рахунку, податкова накладна, видаткова накладна, специфікація; від покупця -довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. Вказані документи є невід'ємною частиною даних Договорів (п.3.1 Договорів). Дані договори вважаються укладеними і набирають законної сили з моменту підписання сторонами і скріплення печатками сторін та є діючими протягом одного року (п.5.1, п.5.2 Договорів).
Вказані договори підписані від імені ПП «Река»та від імені ПП «Одеський погрузчик»директорами підприємств.
Судом встановлено, що сторонами договорів складено специфікацію №1 від 01.04.2011 року до договору №ДГ-0104 від 01.04.2011 року та специфікацію від 04.01.2011 року до договору №ДГ-04 від 04.01.2011 року (т.1,а.с.141-142), в яких, зокрема, визначено найменування товару, його кількість та вартість.
Згідно з видатковими накладними: №122 від 04.01.2011 р. на суму 179425 грн., в тому числі ПДВ -29904,17 грн. та №18 від 01.04.2011 р. на суму 251358 грн., в тому числі ПДВ -41893 грн. (т.1,а.с.53,75), які підписані представниками сторін, позивачу поставлено навантажувачі та запасні частини до навантажувачів згідно специфікацій.
Як вже зазначено вище, позивач згідно з умовами договорів №ДГ-04 від 04.01.2011 року та №ДГ-0104 від 01.04.2011 року приймав продукцію від уповноважених представників продавця на «складі покупця», а отже не приймав участі, та не вступав у відносини з транспортними організаціями, що не передбачає наявність у нього ТТН.
Відносно наявності у позивача складських ресурсів для можливості розміщення та зберігання отриманого від ПП «Река»товару, позивачем надано договір оренди №А09/01-11 від 31.12.2010 року, відповідно до якого орендодавець ТОВ «Інтер-Авто»передає, а орендатор ПП «Река»приймає в тимчасове користування на умовах оперативної оренди нежилі приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога 223/225 та акт прийому-передачі вказаного приміщення від 31.12.2010 року (т.1, а.с.137-140).
На виконання умов договору, ПП «Река»виписало на адресу ПП «Одеський погрузчик»рахунки-фактури №122 від 04.01.2011 року та №0104 від 01.04.2011 року (т.1,а.с.52,74).
На підтвердження здійснення повної оплати за отриманий товар за договорами купівлі-продажу №ДГ-04 від 04.01.2011 року та №ДГ-0104 від 01.04.2011 року, укладеними між ПП «Одеський погрузчик» та ПП «Река», в матеріалах справи знаходяться платіжні доручення: №194, №220, №235, №238, №244, №249, №297, №300, №375 (т.1, а.с.55-58, 77-81,186-194).
Разом з цим, матеріали справи містять копії належним чином завірених податкових накладних: №122 від 04.01.2011 року на суму 179425 грн. в тому числі ПДВ -29904,17 грн. та №18 від 01.04.2011 року на суму 251358 грн. в тому числі ПДВ -41893 грн. (т.1, а.с.54,76), отриманих від постачальника товару - ПП «Река», які також підтверджують факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання товару та дають право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Судом встановлено, що вказані податкові накладні, належним чином оформлені, були отримані позивачем від його контрагента відповідно до договорів на всю кількість товару, що поміж іншого, підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних за квітень та травень 2011 року (т.1, а.с.66-71, 88-94).
Суму податку на додану вартість відповідно до вказаних вище податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за квітень 2011 року та за травень 2011 року, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за квітень та травень 2011 року та додатками до них (а.с.59-65, 82-87).
Як вбачається з вищевказаних первинних документів, за відповідними господарськими операціями позивач придбав у його контрагента товар - навантажувачі та запасні частини до навантажувачів (навантажувачі, коробку МКПП, диск колісний (передній), щоглу, карбюратор марки «Toyota», шини та коробку передач, диски колісні (передні та задні), щоглу, карбюратор, радіатор, помпу, насос гідравліки та інші запчастини марки «Mitsubishi».
Судом вже зазначалось, що одними із видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 51.87.0 - оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, 29.22.2 - ремонт, технічне обслуговування та монтаж піднімально-транспортного устаткування.
На підтвердження того, що позивачем у ПП «Река»був придбаний вищевказаний товар саме з метою його подальшого використання в межах господарської діяльності позивача, останнім надано до суду: акти та дефектні акти за період січень та квітень 2011 року, підписані механіком, менеджером та директором підприємства (т.1, а.с.159-172), з яких вбачається, що придбані у ПП «Река»запчастини марок «Mitsubishi»та «Toyota»були використані для усунення недоліків та дефектів на придбаних у ПП «Река»навантажувачах та на інших навантажувачах, придбаних позивачем у фірми vance »з метою доведення цих навантажувачів до стану, належного до експлуатації покупцем, тобто з метою продажу у подальшому вказаного товару. В свою чергу, на підтвердження того, що вказані навантажувачі, на яких були усунуті недоліки за рахунок придбаних позивачем у ПП «Река»запчастин, були в подальшому реалізовані позивачем з метою отримання прибутку, останнім надано: договори купівлі-продажу навантажувальної техніки, специфікації до договорів, видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, довіреності на отримання товару від ПП «Одеський погрузчик», податкові накладні, картки рахунку 281 за період січень, квітень та травень 2011 року по взаємовідносинам позивача із: ВАТ «Одеський портовий холодильник», ТОВ «Росукртранс», ТОВ «БІ-А-ХІМ», фізичній особі ОСОБА_5, ТОВ «НПП «Седем», ТОВ «Седна-Агро», ТОВ «Деметра-плюс», ТОВ «Компанія Потенціал» (т.1, а.с.207-252, т.2, а.с.1-79).
Вказані обставини стосовно використання придбаних запчастин та подальшого використання навантажувачів також викладені представником позивача у додаткових поясненнях (т.1, а.с.205-206).
Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України (надалі -ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон Про бухгалтерський облік).
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.
Відповідно до п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит відповідно до Податкового кодексу України для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період, були надані податкові декларації та податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.
Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вже встановлено судом, позивачем отримано від його контрагента належним чином оформлені податкові накладні та інші супровідні документи, відповідно до договорів на кількість товару, придбаного відповідно до умов укладених договорів поставки, що поміж іншого, підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних. Також, суми ПДВ були включені позивачем до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.
Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.
Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання товарів від контрагента-постачальника -ПП «Река»та їх подальше використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
При цьому, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.
Суд не приймає твердження перевіряючих в акті перевірки щодо підстав висновку про завищення позивачем податкового кредиту, через те що ДПІ не знаходить підтвердження податковими зобов'язаннями контрагентів, оскільки невиконання податкових зобов'язань контрагентами позивача не може бути підставою для застосування відповідальності до позивача, так як саме ним податкове законодавство не порушувалось.
Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
При прийнятті рішення суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанову Верховного Суду України від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10 за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
При цьому, при розгляді адміністративних справ необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.
Так, Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес»АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Також, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що в свою чергу не заперечувалось представником відповідача, та були зареєстровані в ЄДР як юридичні особи та відносно контрагента позивача не вносилось жодних записів щодо відсутності вказаної юридичної особи за її місцезнаходженням, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців відносно ПП «Река»(т.1, а.с.46-48, 95, 157-158).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним постачальником, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, а отже суд доходить до висновку про фактичність господарських операцій щодо отримання позивачем від його контрагента ПП «Река»товару, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.
Отже, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.
Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що угоди, укладені між позивачем та ПП «Река»мають ознаки нікчемності та не спричиняють реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договори поставки укладені в письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується відповідними видатковими накладними, здійснення господарських операцій контрагентом підтверджується виданими податковими накладними, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.
Таким чином укладені угоди відповідають загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.
Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
В даному випадку договори купівлі-продажу, як вже зазначалося вище відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також дані договори судом недійсними не визнавались, а отже є чинними.
В свою чергу, відповідач в акті перевірки зазначав на нікчемність договорів на підставі відсутності контрагента за своїм місцезнаходженням.
Як вже зазначено судом, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Река», відносно контрагента позивача не вносилось жодних записів щодо відсутності вказаного контрагента за своїм місцезнаходженням.
Крім того, відповідачем в силу ст.71 КАС України не надано жодного доказу того, що на момент видачі податкових накладних ПП «Река»не знаходилось за адресою, що зазначена у податкових накладних. Поряд із тим, суд враховує, що акт перевірки контрагента, на який посилається відповідач, зазначаючи, що контрагент не знаходиться за юридичною адресою, складений після виписки ПП «Река»та отримання позивачем відповідних податкових накладних.
Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. В свою чергу, у судовому засіданні представник відповідача не довів суду необхідної кількості працівників контрагента, яка повинна була бути наявна у останнього для виконання спірних операцій, але була відсутня, а також, не надав жодних доказів на підтвердження того, що у контрагента позивача на час здійснення господарських операцій були відсутні інші необхідні умови для проведення саме вказаної господарської операції між позивачем та ПП «Река».
Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.
Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ПП «Река», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані. Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною, судом не встановлено.
При цьому, суд зазначає, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011 за позовом ПП «РЕКА»до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 року (т.2, а.с.81-88) визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за січень-квітень 2011 року, за наслідками якої був складений акт № 303/23-513/36919740-2380 від 11.14.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»та визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо включення до зазначеного акту перевірки висновків щодо нікчемності правочинів (ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України), укладених ПП «РЕКА»при придбанні та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання ПП «РЕКА»з податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі товарів за такими правочинами.
Отже, підстави, за яких відповідачем було зроблено висновок щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «РЕКА»у судовому порядку були визнані протиправними.
З огляду на приписи ст.ст. 72, 254 КАС України, суд приймає до уваги при розгляді та вирішенні даної справи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011, яка набрала законної сили, оскільки відповідач у своєму акті, як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту посилався, в тому числі, на акт дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 303/23-513/36919740-2380 від 11.14.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА» код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року». Однак, судом у справі № 2а/1570/10346/2011, окрім ПП «Ново-ком»та ПП «Ардея-Тех»окремо не досліджувались обставини здійснення конкретних господарських операцій ПП «Река»із його контрагентами, в тому числі з ПП «Одеський погрузчик», та висновок щодо протиправності дій податкового органу зроблений судом, в тому числі, у зв'язку із відсутністю свідчень про відповідне дослідження податковим органом під час перевірки первинних документів, складених ПП «Река»спільно з його контрагентами про здійснення ними господарських операцій.
Тобто, до висновку щодо протиправності дій податкового органу з включення до акта перевірки висновків про нікчемність укладених ПП «Река»правочинів та відсутність факту передачі товарів його контрагентам суд дійшов лише з процедурних підстав, а протиправними є лише дії щодо включення висновку саме щодо нікчемності правочинів безпосередньо до акта перевірки від 14.11.2011 року № 303/23-513/36919740-2380. Однак, встановлений судом факт щодо протиправності дій по визнанню правочинів нікчемними не є доказом товарності відповідних господарських операцій, які відбувались між позивачем та ПП «Река», оскільки таке питання потребує окремого вивчення, що в межах згаданої судової справи не досліджувалось.
Натомість, в межах цього судового процесу, судом досліджені надані позивачем документи з приводу його господарських відносин із ПП «Река», які у своєї сукупності та взаємозв'язку спростовують висновки відповідача щодо відсутності реального характеру та безтоварності господарських операцій між позивачем та ПП «Река».
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «РЕКА», відсутність належних доказів на підтвердження відсутності поставок товарів за вищевказаними правочинами, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності окреслених правочинів, суд вважає не доведеними висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість.
З огляду на викладене, враховуючи зазначені вище норми законодавства та обставини справи, суд вважає правомірним віднесення ПП «Одеський погрузчик»до складу податкового кредиту за квітень та травень 2011 року спірних сум ПДВ, а отже визначення відповідачем ПП «Одеський погрузчик» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та накладення штрафних (фінансових) санкцій є неправомірним та безпідставним.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки зроблено розрахунок, яким позивачу визначено суми заниження податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 7361 грн. та за травень 2011 року у розмірі 53273 грн. на підставі поданих позивачем декларацій з ПДВ за квітень та травень 2011 року (т.1, а.с.21,25), в той час як позивачем за господарськими операціями із ПП «Река»віднесено до складу податкового кредиту у деклараціях з ПДВ за квітень 2011 року суму у розмірі 29904 грн. 17 коп. та за травень 2011 року суму у розмірі 33743 грн.33 коп. При цьому, на вимогу суду, жодних пояснень або обґрунтувань по вказаному розрахунку, на підставі якого сума у загальному розмірі 60634 грн. була відображена в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, з боку відповідача надано не було.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.
На переконання суду, своїм рішенням відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.
Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси №0000382301 від 07.02.2012 року, №0000392301 від 07.02.2012 року є протиправними та підлягають скасуванню, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94,158 -163,167 КАС України, суд,-
Адміністративний позов приватного підприємства «Одеський погрузчик» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси №0000382301 від 07.02.2012 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси №0000392301 від 07.02.2012 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею02 листопада 2012 року.
Суддя О.М. Соколенко
.