20 листопада 2012 р. Справа № 2а/0470/10335/12
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, -
29 серпня 2012 року Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби на виконання своїх владних повноважень звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення до адміністративного позову від 26.09.2012 р., просить накласти арешт на кошти та інші цінності Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго», що знаходяться в банку, на суму податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 173 339 грн. (а.с. 31-35).
Ухвалою суду від 22.10.2012 р., після усунення позивачем недоліків позовної заяви, по даній справі відкрито провадження, та призначено її до судового розгляду (а.с. 1).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має податковий борг по податку на додану вартість в сумі 173 339 грн., який утворився у зв'язку з несплатою відповідачем узгоджених податкових зобов'язань по декларації за червень 2012 року. В добровільному порядку суму податкового боргу відповідач не сплачує. Враховуючи факт перебування майна Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»у податковій заставі, та з огляду на право податкового органу у відповідності до п.п. 20.1.16, 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, який має податковий борг, позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом (а.с. 2-5, 31-35, 41-42).
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Пилипенко С.О. позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та уточненнях до неї.
Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду (а.с. 51), в судове засідання свого представника не направив, письмових заперечень на адміністративний позов не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.
За викладених обставин, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго»зареєстровано виконавчим комітетом Нікопольської міської ради 12.09.2002 р. (а.с. 9), перебуває на податковому обліку в Нікопольській об'єднаній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (а.с. 7), та згідно свідоцтва № 03378051 від 15.10.2002 р. є платником податку на додану вартість (а.с. 8).
Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платників податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори у строк та в розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами з питань митної справи.
Згідно ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання, яку визначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, визначені цим Кодексом.
Пунктом 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України передбачено, що звітним (податковим) періодом по сплаті податку на додану вартість є один календарний місяць.
18.07.2012 р. Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго»подало до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби декларацію по податку на додану вартість № 9042316396, у якій самостійно визначило податкові зобов'язання з вказаного податку за червень 2012 року в сумі 173 339 грн. (а.с. 10-11).
Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Зобов'язання з податку на додану вартість, самостійно визначені Нікопольським комунальним підприємством «Нікопольтеплоенерго»у податковій декларації № 9042316396 від 18.07.2012 р., у встановлений законом строк відповідачем сплачені не були, внаслідок чого у нього утворився податковий борг з вказаного податку на суму 173 339 грн. (а.с. 18).
Враховуючи, що первісний податковий борг Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»виник до набрання чинності Податковим кодексом України, податкові вимоги були винесені податковим органом відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 23181-ІІІ (далі - Закон України № 2181).
Так, 03.12.2004 р., у відповідності до абз. «а»п.п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України № 2181, податковим органом винесено першу податкову вимогу № 1/827 на суму 142 655 грн. 98 коп., яку, згідно підпису у відповідній графі вимоги, 06.12.2004 р. отримано особисто директором відповідача (а.с. 16).
11.01.2005 р., у відповідності до абз. «б» п.п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України № 2181, податковим органом винесено другу податкову вимогу № 2/4 на суму 441 588 грн. 65 коп., яку, згідно підпису у відповідній графі вимоги, 13.01.2005 р. отримано особисто директором відповідача (а.с. 17).
Відповідно до п.п. 6.2.5 п. 6.2 ст. 6 Закону України № 2181, у разі несплати податкових вимог, інші вимоги не формуються і не надсилаються.
Зазначені податкові вимоги податковим органом не відкликалися.
Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 10.07.2009 р., активи Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»згідно акту опису від 30.06.2009 р. № 120 (а.с. 44-47) перебувають у податковій заставі до 10.07.2014 р. (а.с. 43).
Не зважаючи на вжиті заходи, податковий борг відповідачем сплачений не був.
Таким чином, наявність у Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 173 339 грн., який в добровільному порядку підприємством не погашений, підтверджено матеріалами справи.
Згідно п.п. 95.1-95.3 ст. 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Водночас, позивачем по даній справі не заявляється вимога про стягнення з відповідача в рахунок погашення його податкового боргу коштів з рахунків у банках, обслуговуючих платника податків, а також не ставиться питання про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Натомість, вимоги податкового органу - позивача у справі, стосуються виключно накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків - відповідача.
Проаналізувавши норми чинного законодавства України, дослідивши доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог, та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.
Статтею 20 Податкового кодексу України визначено перелік прав органів державної податкової служби.
Зокрема, право звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків передбачене п.п. 20.1.16, п.п. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України.
Так, згідно п.п. 20.1.16 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом, у разі, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Отже, зазначеними нормами чітко передбачено, що право податкового органу на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків виникає лише в разі, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, або якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Крім виключного переліку обставин, за наявності яких у податкового органу виникає право на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти, Податковим кодексом України закріплено також особливий порядок накладення такого арешту.
Зазначене зумовлене тим, що адміністративний арешт майна (складовою якого є в тому числі кошти платника податків), у відповідності до ст. 94 Податкового кодексу України, є винятковим способом забезпечення виконання платником податків своїх податкових зобов'язань.
Так, у відповідності до п.п. 94.4 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Натомість, відповідно до абз. 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Відповідно до п. п. 7.1, 7.3 розділу 7 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1398 від 07.11.2011 р., зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.01.2012 р. за № 9/20322, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що, на відміну від арешту майна платника податків, який застосовується за рішенням керівника податкового органу, реалізація права податкового органу на застосування арешту коштів платника податків здійснюється виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунках платника податків - в день прийняття керівником податкового органу відповідного рішення про накладення арешту на майно платника податку.
При цьому, арешт коштів на рахунку платника є різновидом адміністративного арешту, а тому підстави для його застосування, визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, є загальними як для арешту майна, так і для арешту коштів платника податків.
Так, відповідно до п.п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосований органами державної податкової служби лише за наявності обставин, вичерпній перелік яких наведено у п.п. 94.2.1-94.2.7 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, а саме, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.
Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків (пункт 3.1 розділу 3).
Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків може бути застосовано судом за позовною заявою податкового органу лише за умови:
- наявності однієї з обставин, визначених п.п. 94.2.1-94.2.7 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України;
- наявності рішення керівника податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Крім того, враховуючи закріплене КАС України обмеження права суб'єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи лише у випадках, встановлених Конституцією та законами України, податковий орган має також довести наявність підстав, передбачених п.п. 20.1.16, п.п. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, що надають йому право звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків (як вже зазначалося вище, зазначеними нормами чітко передбачено, що право податкового органу на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків виникає лише в разі, якщо такий платник перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, або якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу).
Проте, звертаючись до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго», Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби не надала суду доказів наявності жодної з перелічених вище умов, за настання яких суд може прийняти рішення про застосування арешту коштів відповідача, а також наявності підстав, що надають позивачу право на звернення до суду із зазначеним позовом.
Так, ухвалами суду від 31.08.2012 р., 28.09.2012 р., позивача було зобов'язано надати докази наявності обставин, передбачених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, для накладення адміністративного арешту активів на кошти Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго», що знаходяться в банку, а також, надати рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про застосування арешту майна платника податків, передбаченого п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України. Проте, зазначені вимоги суду позивачем виконані не були, обставини, передбачені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, наявність яких є обов'язковою для застосування арешту коштів на рахунках платника податків, податковим органом не наведені, рішення керівника податкового органу про застосування арешту майна відповідача -не надано.
Крім того, позивачем не надано доказів неможливості погашення податкового боргу Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»по податку на додану вартість в сумі 173 339 грн. за рахунок майна на загальну суму 4 199 199 грн. 94 коп., яке перебуває у податковій заставі.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування арешту коштів та інших цінностей Комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго».
Керуючись ч. 6 ст. 128, ст. ст. 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.В.Чорна