15 листопада 2012 р.Справа № 2а-9725/11/1470
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Одеській апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача судді - Турецької І.О.
суддів -Стас Л.В., Косцової І.П.,
за участю секретаря - Скоріної Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційну скаргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Миколаївської обласної спілки споживчих товариств до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року відмовлено Миколаївській обласній спілці споживчих товариств (надалі -Миколаївська облспоживспілка, позивач) у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування, прийнятого 28 липня 2011 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, відповідач) податкового повідомлення -рішення №0011252360 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 779 268 грн. та за штрафними санкціями 177 697 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Миколаївська облспоживспілка подала апеляційну скаргу в якій, ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв'язку з невідповідністю висновків суду -обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції необґрунтовано не взято до уваги вимоги ст.5 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97 -ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон 168/97), а також не зроблений правовий аналіз договорів про спільну діяльність позивача.
Апелянт просить скасувати прийняте рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
В суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представники відповідача заперечували проти задоволення апеляції та просили рішення суду залишити без змін.
З'ясувавши обставини справи, проаналізувавши доводи апелянта та рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач є об'єднанням споживчих товариств Миколаївської області і його діяльність заснована на Законі України «Про споживчу кооперацію».
Стаття 11 ч. 2 Закону України «Про споживчу кооперацію»наділяє позивача правом створювати для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації та інші об'єкти.
Між позивачем та Миколаївською міською радою були укладені договори оренди землі, за умовами яких, міськрада надала позивачу в оренду декілька земельних ділянок (т. 1 а. с. 145-152, 156-179).
Реалізуючи передбачене Законом право, позивач виступив співзасновником таких суб'єктів господарювання, як КП «Центральний ринок», КП «Ринок Колос»та КП «Готель Колос»(т. 2 а. с. 60-90).
Так, із КП «Центральний ринок»та КП «Ринок Колос»позивач уклав договори про спільну діяльність (т. 1 а. с. 137-141), а з КП «Готель Колос»договори суборенди землі (т. 1 а. с. 142-143, 153-154).
Відповідно до п. 3.1. договорів про спільну діяльність, позивач надав КП «Центральний ринок»і КП «Ринок Колос»право на організацію ринкової діяльності (розміщення і обслуговування об'єктів торгівлі тощо) на земельних ділянках, які ним орендуються у Миколаївської міської ради.
Пунктом 3.2. цих договорів передбачено обов'язок ринків відшкодовувати Миколаївській облспоживспілці орендну плату в розмірі, передбаченому договорами оренди землі між позивачем та Миколаївською міською радою.
Як вбачається з договорів суборенди землі між Миколаївською облспоживспілкою та КП «Готель Колос»позивач надав у строкове і платне користування земельну ділянку, яка є об'єктом його договору оренди з міськрадою для обслуговування приміщення готелю «Колос».
За суборенду земельної ділянки «Суборендар»сплачує плату в грошовій формі. Розмір річної плати за суборенду земельної ділянки встановлюється в розмірі 1,2 відсотка від її грошової оцінки.
У липні 2011 року ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва провела документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2008 року до 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за той же період.
Як зазначено у висновках акту перевірки, позивачем порушено ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1., ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону 168/97 в результаті чого занижено податок на додану вартість (надалі -ПДВ) за період із вересня 2008 року по березень 2011 року в загальній сумі 779 268 грн.
На підставі даних висновків, 28 липня 2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011252360, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі - 779 268 грн. і застосовано штрафні санкції на суму -177 697 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивач, надавши за договорами про спільну діяльність та договорами суборенди землі, земельні ділянки для організації на них ринкової торгівлі та інших послуг, здійснив постачання послуг, яке відноситься до об'єкту оподаткування ПДВ і, відповідно, висновок податкового органу про те, що позивач повинен був сплатити ПДВ із коштів, отриманих як відшкодування орендної плати та самої орендної плати, є - вірним.
Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції і вважає, що вона відповідає вимогам ст.159 КАС України, тобто є законною та обґрунтованою.
Підставою для такого висновку суду апеляційної інстанції є наступне.
Згідно ст. 3 п. 3.1. Закону 168/97 (якій діяв на момент спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Стаття 1 п. 1.4. 3 Закону 168/97 визначає, що поставка послуг це - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.
Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
Позивач для участі в спільній діяльності, відповідно до вимог ст.ст.1130, 1131 Цивільного Кодексу України (надалі -ЦК України) виділив майно у вигляді земельних ділянок, які належить йому на підставі договорів оренди землі і надав іншим сторонам договору право організовувати на цих земельних ділянках ринкову діяльність та визначив, що інші сторони договору про спільну діяльність повинні відшкодувати йому повну вартість орендної плати, у зв'язку з чим, суд першої інстанції правильно зазначив, що надання права розміщувати об'єкти торгівлі та організовувати торгівлю на земельній ділянці, підпадає під визначення поставки послуг, як надання права користування активами за компенсацію.
Суд першої інстанції провів аналіз податкових норм, які регулюють питання щодо оподаткування послуг і дійшов висновку, що Податковий Кодекс України (надалі -ПК України) в ст.185 підтверджує позицію, яка була зазначена в ст.3 Закону 168/97, що надання послуг є об'єктом оподаткування.
Так, за ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.185. ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав, стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг (пп. ґ).
Що стосується передачі позивачем в суборенду землі, колегія суддів вважає правильним зазначення суду першої інстанції, що це також відноситься до постачання послуг, які відносяться до об'єкту оподаткування ПДВ.
Спростовуючи доводи апелянта колегія суддів вважає необхідним зазначити, що перераховувати орендну плату за земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності до місцевого бюджету повинен виключно орендар, якій уклав з відповідним органом місцевого самоврядування договір оренди землі.
Таким чином, орендна плата за договором суборенди земельної ділянки комунальної власності не надходить безпосередньо до відповідного бюджету, а зараховується на банківський рахунок платника податку, тобто особи, що уклала договір суборенди землі, тому вартість наданих послуг у межах зазначеного договору є об'єктом оподаткування ПДВ і підлягає оподаткуванню ПДВ.
Доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися ст.5 п.5.1 п.п.5.1.17 Закону 168/97 спростовуються, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Світязької сільської ради Шацького району Волинської області про офіційне тлумачення терміна «передача», який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»у справі № 1-5/2004 від 5 лютого 2004 року № 2-рп/2004.
Конституційний Суд України зазначив, що терміном «передача», який вживається у словосполученні «звільняються від оподаткування операції з передачі земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості, або незабудованої землі»підпункту 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону, не охоплюється передача землі в оренду, оскільки Закон не відніс операції з оренди землі до об'єктів оподаткування податком на додану вартість (підпункт 3.2.2 пункту 3.2 статті 3).
Тобто, згідно наведеного Рішення Конституційного Суду України, термін «передача»земельної ділянки не включає в себе оренду, а тому, оскільки за договорами про спільну діяльність з КП «Центральний ринок»і КП «Ринок Колос»позивач надав право на розміщення об'єктів торгівлі, ст. 5 п. 5.1. пп. 5.1.17. Закону 168/97 та ст. 197 п. 197.1. пп. 197.1.21. ПК України до цих правовідносин не застосовуються.
Підсумовуюче вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають нормам законодавства та висновків суду першої інстанції не спростовують
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195 - 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року -залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Миколаївської обласної спілки споживчих товариств до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення -рішення -залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Доповідач -суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова