Справа № 2-4998/11
іменем України
"12" листопада 2012 р. Бердянський міськрайонний суд
Запорізької області
у складі головуючого-судді: Пахоменка О.Г.,
при секретарі: Димовій Л.В.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Бердянськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання заповіту недійсним, -
У листопаді 2011 року позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який уточнила та просила визнати заповіт її померлого сина ОСОБА_3, складений 16.05.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 847, на користь ОСОБА_2, недійсним. Також просила стягнути з відповідача на свою користь понесені нею витрати зі сплати судового збору в сумі 295,50 грн.
У обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її син -ОСОБА_3, 1968 року народження. 03.11.2011р. позивачка звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини, де дізналася, що напередодні смерті, 16.05.2011р. її син склав заповіт , за яким все своє майно заповів своїй дружині -відповідачці ОСОБА_2
Вважала складений заповіт необхідно визнати недійсним, оскільки волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі, з наступних підстав.
Так, заповідач з 1979 по 1984 роки у зв'язку з недоліками розумового розвитку знаходився в Преславській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат Запорізької обласної ради. А на протязі всього життя він вживав алкогольні напої та наркотичні засоби. Був неодноразово засуджений та відбував покарання у місцях позбавлення волі, що свідчить про його нестабільний психічний стан та те, що він піддавався впливу оточуючого середовища.
Крім того, заповідач хворів на дуже тяжке захворювання -гломерулонефрит, а також у нього були тяжкі захворювання судин ніг, наслідком яких сталося гангрена ніг. Останні місяці його життя він перебував на лікуванні у Донецькому судинному центрі та у КП «Бердянська міська лікарня», а за три місяці до його смерті його стан здоров'я значно погіршився, йому була встановлена 1 група інвалідності та він постійно знаходився на гемодіалізі -так званому «апараті штучної нирки», який заснований на методі позаниркового очищення крові при гострій та хронічній нирковій недостатності.
Знаходячись в такому важкому та безпорадному стані, він постійно кричав від болю, не міг спати, приймав лікарські засоби та снодійні, які впливали на його свідомість, страждав втратою орієнтації та часто втрачав свідомість від виснаження та больових відчуттів. Останні тижні життя її син вже не міг ходити, постійно кричав, не міг нормально дихати та розмовляти. Вважала, що сильний біль спровокував больовий шок, під час якого він не міг адекватно сприймати реальність та розуміти значення своїх дій та керувати ними. З урахуванням тяжкості зазначених вище обставин, позивач впевнена, що відповідач, скориставшись безпорадністю її сина, шляхом умовлянь та переконань примусила його укласти заповіт на її користь.
В судовому засіданні позивач та її представник за угодою ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Додатково пояснили, що позивач ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 особисто брала участь у будівництві будинку по АДРЕСА_1, в 1960 році. Вона ще в молодому віці стала вдовою, так як її чоловік трагічно загинув у 1974 році. Залишилася одна, зі своїми неповнолітніми дітьми: донькою ОСОБА_8 та сином ОСОБА_3 - спадкодавцем по справі. Також під її піклуванням залишилися і хворі та похилі батьки загиблого чоловіка. За якими вона доглядала до їх смерті.
ОСОБА_1 все своє життя дбала про свого сина-інваліда, покійного ОСОБА_3 Будинок цієї родини не поділений, невеликий і в ньому проживає велика родина з шести осіб: два пенсіонери, діти та онуки позивачки. Невістку ОСОБА_2 ніхто з сусідів ніколи не бачив і її не знають, багато хто навіть не знали, що її син ОСОБА_3 був одружений, спільних дітей у них не було. За рік мешкання вони спільного майна так і не нажили, оскільки все майно, яке було у ОСОБА_3 купувалося спільно з матір'ю та сестрою ОСОБА_8.
ОСОБА_3 мав другу групу інвалідності, на якій знаходився більш 12 років. Увесь цей час ОСОБА_1, як мати ОСОБА_3, піклувалася про нього, допомагала йому, матеріально забезпечувала, купувала ліки, забезпечувала лікування, оскільки пенсії ОСОБА_3 по інвалідності вистачало йому тільки на протестантську церкву «Нове життя»- на благодійні внески братам та сестрам, до якої він ходив і де він і познайомився з майбутньою дружиною, відповідачем по справі.
Вважала, що сам ОСОБА_3 через свої психологічні властивості був занадто довірливим, вірив людям на слово, був таким, що піддавався сторонньому та зовнішньому впливу та не мав сили волі. Його було легко обманути, тощо. Так, відповідач пообіцяла ОСОБА_3, що продасть свій дім та купить йому нову нирку, не маючи в дійсності наміру цього зробити. Вона запевнила ОСОБА_3, що заради його лікування продала все своє золото і він в це вірив, чим ввела його в оману. Заповіт було зроблено в таємниці, ніхто не знав про це і тільки на третій день після смерті, відповідач сказала родині, що ОСОБА_3 склав на неї заповіт. Вже на третій день після смерті чоловіка, відповідач прийшла у домоволодіння ОСОБА_1 та почала будівельні роботи і їй та її друзям було байдуже про пам'ять про ОСОБА_3. Будівництво для відпочиваючих родина ОСОБА_1 дозволили робити ОСОБА_3 для того, щоб у нього були додаткові кошти для лікування. Позивачка стверджувала, що відповідач вимагала від них сплати з початку 25 000 грн., а згодом цю суму збільшила до 40 000 грн. за те, що вона (відповідач) відмовиться від своїх спадкових прав. У цю суму, яку завищила у декілька разів, вона включила вартість самочинного будівництва, яке здійснювалося ОСОБА_3. Тому, на думку позивачки, відповідач діючи корисливо, скориставшись його безпорадним внаслідок хвороби станом змусила його скласти заповіт у час коли він не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними.
Відповідач та її представник за довіреністю ОСОБА_11 письмові заперечення на позов не надали, але в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та у обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначила, що вона та син позивачки ОСОБА_3 одружилися 23.01.2010р., познайомилися 19.09.2008р., коли стали разом відвідувати церкву «Нове життя». До смерті ОСОБА_3 прожили у шлюбі один рік у належному відповідачці житловому будинку по АДРЕСА_2. Вважала, що ОСОБА_3 був розумово повноцінною людиною, він повністю розумів значення своїх дій, в тому числі і 16.05.2011р., під час укладання ним заповіту, який позивач просить визнати недійсним. ОСОБА_3 за рік до своєї смерті не вживав алкогольні та наркотичні засоби. Під час укладання цього заповіту у нотаріуса, вона знаходилась у коридорі нотаріальної контори і не мала можливості яким-небудь чином на заповідача впливати. Рішення про оформлення на неї заповіту на все належне йому майно ОСОБА_3 прийняв 11.05.2011р. після того, як. йому прописали колоти медичний препарат «Іламедін», при застосуванні якого можливі смертельні наслідки. Він прийняв це рішення сам, так як знав, що у зв'язку з його лікуванням у неї утворилися борги. У ОСОБА_3 був некроз кінцівок (відмирання тканин ніг), але він був завжди при пам'яті, розказував їй вірші. У неї завжди з ОСОБА_3 були дуже гарні відносини, з його слів відносини з родичами у нього були напружені.
Заслухавши сторони по справі, допитавши свідків ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
За ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Спадкування за заповітом регламентується главою 85 Цивільного Кодексу України. Зокрема, ст.ст. 1233, 1234 ЦК України передбачено право на особисте розпорядження відносно належного майна на випадок смерті, фізичної особи з повною цивільною дієздатністю. Таке розпорядження виражається у вигляді складання заповіту, що є юридичним актом та відповідає волі заповідача. Заповідач має право на свій розсуд заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців в спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не визначаючи такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження передбачені правилами ЦК про спадкування, скасувати чи змінити заповіт.
Судом встановлено, що заповідач ОСОБА_3 знаходився на обліку в Бердянському психоневрологічному диспансері з діагнозом олігофренія (а.с. 131), навчався в Преславській спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті для дітей з недоліками розумового розвитку у термін з 1979 по 1984 роки (а.с. 8). На день складання спірного заповіту 16.05.2011 року, він страждав на хронічний гломерулонефрит, нефросклероз, уремію, хворобу Рейно, уремічний набряк легенів, тощо, останній місяць регулярно проходив процедуру гемодіалізу та перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 9, 106).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Тому, суд звертає увагу передусім на ті докази, які відносяться до виконання саме цих вимог закону при складанні заповіту, який досліджується по цій справі.
Так, згідно з медичною документацією (медичною картою стаціонарного хворого ОСОБА_3, 1968 року народження за № 5092, заведену 10.05.2011р.), стан ОСОБА_3 15.05.2011р., 16.05.2011р. кваліфікувався як тяжкий та йому був поставлений діагноз: хронічний гломерулонефрит, нефросклероз, уремія, хвороба Рейно, уремічний набряк легенів, дуже високі показники креатинину та сечовини в крові, що свідчило про тяжку інтоксикацію організму та тяжкий стан здоров'я.
ОСОБА_3 періодично, останні два -три тижня до дня смерті, втрачав свідомість, відчував дуже сильні болі, метушився від болю, звивався при приступах болю, дуже повільно, тяжко, ледве ходив, оскільки у нього почалася гангрена пальців ніг, ходив з задишкою тяжко, ледве-ледве говорив. Зазначені обставини підтвердили допитані свідки як з боку позивача - ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_8 та ОСОБА_25, так і свідками з боку відповідача - ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_19
Також, суд не бере до уваги і заперечення відповідача про те, що заповідач спокійно і самостійно вільно пересувався, вільно спілкувався і що хвороба не торкнулася його волевиявлення, оскільки це теж спростовується матеріалами справи та поясненнями свідків, у тому числі і поясненнями свідків з боку відповідача.
Так, свідок ОСОБА_15 пояснила, що 05.05.2011 року, коли їздили по питанню лікування ОСОБА_3 до м. Донецька, у машині він дуже сильно кричав від болю, звивався, корчився від болю, у лікарні просив зробити знеболювальний укол. Свідок ОСОБА_19, показав, що коли весною 2011 року їздили з ним до Запоріжжя, він притримував ОСОБА_3 при ходьбі, оскільки йому було дуже тяжко та боляче ходити.
Крім цього, до долучених відповідачем документів (а.с.42, 44, 45, 52-54), на підтвердження усвідомлювання значення та керування своїми діями заповідача під час укладення заповіту, суд ставить критично та не бере їх до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 58 ЦПК України вони не є належними доказами, так як стосуються періоду до укладення заповіту. До того ж, позивач не стверджував і не доводить той факт, що ОСОБА_3 був повністю недієздатним та страждав на хронічне психічне захворювання.
Зі змісту заповіту (а.с.41), який є предметом дослідження по цій справі, вбачається, що він записаний власноручно приватним нотаріусом ОСОБА_4 зі слів заповідача ОСОБА_3, що не суперечить вимогам ч.2 ст. 1248 ЦК України. Текст заповіту містить дані зазначення, але при його візуальному огляді вбачається, що при підписанні заповіту заповідач зробив багаточисленні помилки, в тому числі неправильно записав своє прізвище і замість «Піддубний»зазначив «Піддбний», що також підтверджує факт того, що він знаходився у тяжкому стані - його фізичний та психічний стан здоров'я не дозволяв йому адекватно оцінювати обстановку, розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Тому до пояснень допитаного у якості свідка нотаріуса ОСОБА_4, про те, що зовнішньо по ОСОБА_3 не було видно, що він тяжко хворий, що заповідач впевнено вів себе, був нормальний та вільно виражав свою волю, суд ставиться критично, оскільки його пояснення спростовуються поясненнями зазначених вище свідків та матеріалами справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
Згідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи за № 535 від 10.07.2012 року (а.с.189-196), на час укладення заповіту ОСОБА_26 через психічний розлад у вигляді помірно-вираженого антено-аденамічного синдрому у результаті тяжкої соматичної патології -хронічної хвороби нирок, гломерулонефриту, моченого синдрому, мієлотоксичної анемії, симптоматичної гіпертензії, хвороби Рейно, у особистості з легкою розумовою відсталістю у ступені легкої дебільності, не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Крім цього, у висновку було зазначено, що на час укладення заповіту у ОСОБА_3 був дуже високий рівень креатинину (більш ніж в 8 разів) та сечовини в крові (більш ніж в 2 рази), що свідчить про отруєння та інтоксикацію організму продуктами життєдіяльності, що впливало передусім на головний мозок. Експерти акцентували, що хронічна ниркова недостатність (ХПН) -це незворотне порушення роботи нирок, яке розвивається на фоні хронічної хвороби нирок (гломерулонефриту). При ХПН відбувається загибель нефронів - структурних і функціональних одиниць нирки, розвивається уремічна енцефалопатія. Даний психічний розлад передбачає повільний темп протікання психічних процесів: зниження когнітивних функцій, уповільнений темп розумової діяльності, порушення здатності до осмислення й аналізу нової інформації і призводить до зниження критичних і прогностичних функцій, пасивного підпорядкування і сугестивності (рос.- внушаемости), вільне волевиявлення не представляється можливим.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Аналізуючи докази у їх сукупності, суд вважає, що позивач довела ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог, заповідач ОСОБА_3, 16.05.2011р., під час укладання заповіту мав абсолютну не спроможність не усвідомлювати значення своїх дій та не міг ними керувати, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 є основаними на законі, обґрунтованими, дослідженими в судовому засіданні доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 203, 225, 1257 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 62-64, 212-215 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати заповіт ОСОБА_3, складений 16.05.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 847, на користь ОСОБА_2, недійсним.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору в сумі 295,50 грн.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в апеляційний суд Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд в порядку, передбаченому ст.ст. 292-296 ЦПК України, протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя Бердянського
міськрайонного суду О.Г. Пахоменко