Справа №2-4860/12
2609/17362/12
06 листопада 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого -судді Зінченко С.В.,
при секретарі Шевчук Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, -
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить усунути перешкоди, що вчиняються їй з боку відповідача, в користуванні квартирою АДРЕСА_1 в м. Києві шляхом її вселення до вказаної квартири та виселення відповідача з неї.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у вказаній квартирі вона проживала з 1995 року разом з братами -ОСОБА_3 та ОСОБА_4, коли у 1996 році невстановленими особами із застосуванням насильства та обману вказана квартира була приватизована на користь її брата ОСОБА_4 та в подальшому продана ОСОБА_5.
Як вказує позивач, ОСОБА_5 загинула у 1999-2000 роках і після її смерті відкрилася спадщина у вигляді даної квартири, яку успадкував відповідач у справі ОСОБА_2.
Позивач зазначає, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києві від 11.05.2010 року, яке набрало законної сили, визнано незаконним розпорядження Залізничної (Солом'янської) районної у м. Києві державної адміністрації №13875 від 13.09.1996 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4, визнано недійсним відповідне свідоцтво про право власності на житло згідно з вказаним розпорядженням, визнано недійсним договір купівлі-продажу даної квартири, укладений 20.03.1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06.10.2004 року ОСОБА_2.
Також позивач вказує, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.12.2011 року, яке також набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю відмовлено.
Таким чином, позивач вважає, що лише вона має право користування вказаною квартирою, в той час в цьому їй вчиняються перешкоди з боку відповідача, у зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позові.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що власником спірної квартири є Київська міська рада, а отже позивач не має права вимагати усунення перешкод в користуванні власністю. Також представник вказала, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09.02.2009 року позивача виселено з спірної квартири, рішення набрало законної сили, а отже позовні вимоги є безпідставними.
Треті особи в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, направили до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Суд заслухавши пояснення позивача, її представник та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла мати позивача та ОСОБА_4. Останні , будучі неповнолітніми, 1984 та 1978 років народження, разом зі своїм старшим братом ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, були зареєстровані та проживали і залишились проживати в квартирі АДРЕСА_1 в м. Києві.
Рішенням виконкому Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва №470 від 25.04.1995 року ОСОБА_1 була направлена до школи-інтернату для дітей-сиріт №3 м. Києва на повне утримання держави.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Вказані обставини встановлені рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11.05.2010 року, яке набрало законної сили 15.12.2010 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_2, третя особа: Прокуратура Солом'янського району м. Києва, про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу квартири і свідоцтва про право на спадщину.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Вказаним рішенням суду визнано незаконним розпорядження Залізничної (Солом'янської) районної у м. Києві державної адміністрації №13875 від 13.09.1996 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4, визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 13.09.1996 року ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 згідно з розпорядженням Залізничної (Солом'янської) районної у м. Києві державної адміністрації №13875 від 13.09.1996 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 20.03.1997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та зареєстрований за реєстраційним №1666-А/560 на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна», а також визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06.10.2004 року ОСОБА_2 та посвідчене державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 в частині спадкового майна -квартири АДРЕСА_1.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином після визнання недійсними вказаних правочинів, їх сторони, а також позивач, як особа права якої порушені внаслідок їх укладання, повернулись до первісного стану, тобто в позивача поновлене право проживання у квартирі АДРЕСА_1 в м. Києві, в якій вона проживала та була зареєстрована до 25.04.1995 року, коли була поміщена до інтернату.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї понад шість місяців у випадку поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника -протягом всього часу перебування в цьому закладі, у родичів, піклувальників, якщо в будинку, квартирі залишилися проживати члени сім'ї.
Суд критично ставиться до посилань представника відповідача на наявність рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09.02.2009 року, яке набрало законної сили та яким ОСОБА_1 виселено з квартири АДРЕСА_1, оскільки наявність вказаного рішення суду не може бути перешкодою для звернення до суду особи в разі зміни обставин, які не були відомі на час його ухвалення, та в разі відповідно зміни предмету та підстав позову згідно вимог п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині усунення їй перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом її вселення до нього є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а отже позивача ОСОБА_1 належить вселити до квартири АДРЕСА_1.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 суд зазначає, що ані позовна заява (а.с. 29-32) ані пояснення представника позивача, надані в судовому засіданні, не містять жодного обґрунтування даних позовних вимог, жодного посилання на обставини, які давали б підстави для даних позовних вимог, із зазначенням посилань на нормативно-правові акти, що регулюють зазначені правовідносини.
Позивачем лише зазначено про таку вимогу, проте не подано жодних аргументів на її підтримку, а тому суд, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, встановлених ст.ст. 10 та 11 ЦПК України, вважає правильним в задоволенні даної вимоги відмовити.
Виходячи з викладеного вище, суд приходить до остаточного висновку про необхідність часткового задоволення позову та вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 в м. Києві. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 64, 65, 71 ЖК України, ст. 216 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням -задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 в м. Києві.
В задоволенні решти вимог -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 53 (п'ятдесят три) гривні 65 копійок судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом десяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Зінченко С.В.