ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-72/12855-2012 13.11.12
За позовом Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"
до 1) Приватного підприємства "Універсал - Майстер"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецінжиніринг - Постач"
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт"
про захист ділової репутації
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Сінахова А.В.
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: не з'явились
від відповідача-3: Рогач В.К.
Публічне акціонерне товариство "БМ Банк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Універсал - Майстер" (далі-відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецінжиніринг - Постач" (далі-відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" (далі-відповідач-3) про визнання дій відповідачів щодо поширення недостовірної інформації такими, що порочать ділову репутацію позивача та його керівництво; зобов'язання відповідачів принести офіційні письмові вибачення позивачу за дії, що ганьбили ділову репутацію, а також підготувати спростування неправдивої інформації не пізніше 15 днів з дати вступу в силу рішення суду; зобов'язання відповідачів спростувати оспорювану недостовірну інформацію шляхом направлення листа до Київської міської державної адміністрації, Генерального прокурора України, державного радника юстиції України - Пшонки В.П., Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області не пізніше ніж через 1 місяць з дати вступу в силу рішення суду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розповсюдження інформації, яка ганьбить ділову репутацію позивача, у своїх скаргах до державних органів влади, а також шляхом проведення масових громадських заходів, завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки справляє негативне враження на суспільство, переконуючи його в тому, що позивач чинить аморально, порушує звичаї ділового обороту, не додержується Конституції і законів України. Негативні наслідки, спричинені позивачеві вищезазначеними діями відповідачів, усвідомлені і сплановані ними, тому позивач має підстави для захисту своїх інтересів в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.10.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі представник відповідача-3 подав клопотання, в якому просив витребувати у Слідчому управлінні ГУ МВС України в м. Києві копію постанови про порушення кримінальної справи відносно колишнього голови правління Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»Ломаковича В.А. за ст. 191 ч. 3 КК України, яка знаходиться в провадженні слідчого Коновода В.В.
У судовому засіданні 25.10.2012р. представник відповідача-3 подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що підтвердженням того факту, що викладено в скарзі Ініціативної групи на адресу позивача відомості відповідають дійсності, не підривають ділову репутацію позивача та його керівництва є, зокрема, порушення кримінальної справи слідчим управління ГУ МВС України в м. Києві відносно колишнього голови правління Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»Ломаковича В.А. за ст. 191 ч. 3 КК України, яка знаходиться в провадженні слідчого Коновода В.В. Клопотання про витребування доказів просив залишити без розгляду.
Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідачів-1,2 та неналежне виконання сторонами вимог суду.
У процесі провадження у справі представник відповідача-3 подав доповнення до відзиву.
Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідачів-1,2 та неналежне виконання сторонами вимог суду.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача-3 проти позову заперечив.
Представники відповідача-1,2 у дане судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Суд відзначає, що відповідач-2 був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачеві-2.
Ухвала від 25.10.2012 р. направлялась відповідачу-1 на зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 23.10.2012 р. адресу: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 2, корп. 4, оф. 4, що підтверджується копією реєстру відправки, проте ні повідомлення про вручення, ні конверти до суду не повернулись.
Згідно п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги, що представники відповідачів були належним чином повідомленні про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 13.11.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Як зазначає позивач, 27 квітня 2012 року від Ініціативної групи у складі Приватного підприємства «Універсал-Мастер», ТОВ «Спецінжиніринг-Постач»та ТОВ «Граніт»надіслано скарги на адреси: 1) Київської міської державної адміністрації; 2) Генерального прокурора України державного радника юстиції України Пшонки В.П.; 3) Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації; 4) Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві; 5) Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві; 6) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області.
У своїй скарзі Ініціативна група виклала інформацію, яка є цинічною та образливою, не відповідає дійсності, містить звинувачення у порушенні чинного законодавства, злочинній діяльності позивача та керівництва банку. Відповідачі прийняли на себе суддівські функції, звинувачуючи у шахрайстві, чим ганьблять ділову репутацію банку та його керівництва.
Так, у своїй скарзі відповідачі вказують, що дії посадових осіб позивача, а також ТОВ «Гермес-Буд»та ТОВ «Інтер-Континенталь» по проведенню у повному обсязі розрахунків з підрядними організаціями, які залучалися до будівництва котеджного містечка «Сонячний луч»по вул. Лугова, 10-а в смт. Козин Обухівського району Київської області (далі - Об'єкт), є «неправомірними та, певною мірою, шахрайськими».
Також відповідачі у скарзі вказують про те, що «Потім АТ «БМ Банк»і особисто Ломакович В.А. втягли ТОВ «Граніт»в тривалу процедуру погодження надання в рахунок забезпечення сплати боргу в заставу (іпотеку) метрів квадратних в Об 'єкті, потім почався торг за ціну 1 метра і т.д. Зараз зрозуміло, що все це здійснювалось умисно з метою, щоб не вживались заходи з накладення арешту на частину Об'єкту, який вже був виставлений на продаж......».
Крім того, в скарзі зазначається, що «...АТ «БМ Банк»..., одночасно було проведено оборутку, в результаті якої, з грубим порушенням чинного законодавства України ними було оформлено дозвіл на будівництво Об'єкту на нікому не відому компанію - ТОВ «ХоСаРо»...»і просять термінового втручання вищеперерахованих державних органів щодо наданих у своїй Скарзі «фактів та обставин допущених зі сторони посадових осіб ТОВ «Гермес-Буд», ТОВ «Інтер-Континенталь»та АТ «БМ Банк»порушень».
18 травня 2012 року на адресу позивача від ініціативної групи у складі відповідачів надійшла вимога, в якій відповідачі вимагали скласти робочу групу з представниками всіх зацікавлених сторін, для вирішення питання по виплаті заборгованості за будівництво об'єкту, та розрахуватися з субпідрядними будівельними організаціями за будівництво об'єкта.
У відповідь на скаргу та вимогу відповідачів 01 червня 2012 р. позивачем було направлено листа, в якому позивач вказував, що звинувачення відповідачів є необгрунтованими та безпідставними, та застерігав від безпідставного поширення недостовірної інформації та вжиття несанкціонованих масових заходів по відношенню до АТ «БМ Банк»та його посадових осіб, що може призвести до порушення права банку на недоторканості ділової репутації.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»вбачається, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про інформацію»під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Як визначено статтею 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно з ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Згідно зі ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Спростування недостовірної інформації відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
З матеріалів справи вбачається, що скарга, якою на думку позивача поширилась недостовірна інформація, підписувалася від імені Ініціативної групи щодо ситуації навколо будівництва котеджного містечка «Сонячний луч», до якої входили представники відповідачів по справі та направлялась до держаних органів, з проханням застосувати певні заходи для вирішення наявного конфлікту.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Судом встановлено, що Ініціативною групою від імені відповідачів скарга надсилалась до державних органів та посадових осіб таких органів з метою захисту своїх порушених прав та відповідачі реалізовували своє право відповідно до статті 40 Конституції України, а тому надсилання вищезазначеної скарги не вважається розповсюдженням недостовірної інформації.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази на своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач не надав суду доказів, зокрема, що відповідачами здійснювались звернення до інших органів або осіб, ніж державних органів та посадових осіб під час реалізації своїх конституційних прав та не надав доказів розповсюдження недостовірної інформації відповідачами в інших спосіб.
Враховуючи вищезазначене, суд визнає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 15.11.2012 р.
Суддя Бондарчук В.В.