Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
22 жовтня 2012 р. № 2а- 8722/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кухар М.Д., суддів: Старосєльцевої О.В., Сліденка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування наказу, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби України від 17.05.2012 року № 14-12. Позивач, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду клопотання про розгляд даної справи без його участі. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача за наявними в ній матеріалами.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав клопотання про розгляд даної справи без його участі. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
З заявою про надання статусу біженця до управління міграційної служби у Харківській області ОСОБА_1 звернувся 29 березня 2011 року.
Відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, на підставі статті 9 Закону Україні «Про біженців» її прийнято до розгляду (наказ від 29.03.2011 р., №77-о).
На момент подання заяви до управління міграційної служби у Харківській області позивач на території України перебував легально.
У заяві до управління міграційної служби у Харківській позивач просить надати статус біженця, оскільки в Кот-д'Івуарі - країні його громадянської належності, йому загрожує небезпека через те, що у 2004 році розпочалася війна, та зазначив, що не може повернутися до Кот-д'Івуару, оскільки йому загрожує смертельна небезпека, бо він що був членом партії КОК, яка підтримувала А. Уаттару. Повідомив також про вбивство родичів, які також були членами партії КІЖ.
Свої побоювання у заяві ОСОБА_1 мотивує загально нестабільною ситуацією в Кот-д'Івуарі, що обумовлена «військовими діями», зокрема в Абіджані. Намагаючись підсилити ступінь небезпеки, що нібито могла загрожувати йому при поверненні на батьківщину, позивач визначає себе «членом партії, яка підтримувала Алассана Уаттару «Об'єднані республіканці» (ШЖ), адже належить до північного племені - сенуфо. Позивач повністю спростував зазначений факт на співбесіді, адже ніколи не був членом партійної організації, крім того «ніколи не висловлював своїх політичних поглядів, боявся цього» (протокол співбесіди від 31.03.2011р., с. 3,5).
Підставою виїзду з Кот-'Івуару у 2004 році позивач визначає військові дії, які подовжуються постійно, за його словами, і зараз у березні 2011 року бої почалися у столиці Абіджані, та повідомив про наслідки: «з семи вечора у місті комендантська година».
Власне твердження позивач спростував на співбесіді, визнаючи ситуацію на момент виїзду з країни громадянської належності у 2004 році як: «відносно спокійну, на той момент підписали договір про перемир'я» (протокол співбесіди від 31.03.2011р., с. 8), доказом цього є факт безперешкодного оформлення документів для виїзду на навчання, та можливість без проблем виїхати з країни.
Твердження щодо постійних бойових дій, не є правдивим, оскільки позивач у 2009 році (з серпня по листопад) перебував у Кот-д 'Івуарі в м. Абіджан, безперешкодно отримав новий біометричний паспорт громадянина Кот-д'Івуару, ситуацію в країні охарактеризував «більш-менш стабільною», та повернувся в Україну на навчання.
Заява містить твердження про неможливість повернення позивача в країну походження, оскільки там йому загрожує смертельна небезпека.
На співбесіді заперечив зазначений факт, визначаючи себе представником етносу сенуфо, переважна більшість яких проживають у північній частині Кот-д 'Івуару, він з народження мешкав на півдні країни та проблем через етнічну приналежність не мав, політичною діяльністю не займався, повідомив, що: «мою свободу переміщення по країні ніхто не обмежував» (протокол співбесіди від 01.04.2011р. стор. б).
Важливим є той факт, що позивач взагалі не планує повернення до країни громадянської належності, а своє майбутнє пов'язує виключно з франкомовними з країнами Європи, де зможе реалізуватися у сфері літакобудування ( протокол співбесіди від 31.03.2011р., стор. б).
Зважаючи на «військові дії, які тривають з 2004 року» за набуттям статусу біженця ОСОБА_1 звернувся лише 29 березня 2011 року, та мотивував не наявністю переслідувань за конвенційними ознаками, а відсутністю грошей та, як наслідок, неспроможність сплатити за навчання та реєстрацію на території України, своє звернення розцінює як одну з можливостей перебувати легально», повідомив, що за наявності у нього грошей не мав би такої потреби (протокол співбесіди від 01.04.2011р. с. 4).
Щодо впливу військових подій у Кот-д'Івуарі на позивача та його родину на момент проживання (перебування), повідомив: «ніяк не вплинули», наявність будь-яких фактів застосування фізичного насилля по відношенню до рідних позивача у Кот- д'Івуарі, та до нього особисто, спростував. Слід зазначити, що батько позивача і у теперішній час продовжує виконувати свої професійні обов'язки поліцейського у комуні Йопугон м. Абіджану, бо «треба ж заробляти гроші». Двоє рідних сестер позивача також проживають у Кот-д'Івуарі в м. Бонуа, яке позивач визначив, як «більш-менш спокійне» (протокол співбесіди від 31.03.2011р., с.8).
Держава Кот-д'Івуар з'явилась у 1960 році, коли було проголошено незалежність країни від Франції. Раніше ця територія (Берег Слонової Кістки) була французькою колонією, а з 1946 року мала статус заморської території Франції. У грудні 1999 року відбувся військовий переворот, а у 2000 році відбулися останні до цього часу вибори, за результатами яких до влади прийшов Гбагбо. У грудні 1999 року відбувся військовий переворот, а у 2000 році відбулися останні до цього часу вибори, за результатами яких до влади прийшов Гбагбо правління якого продовжувалось по квітень 2011 року, який програв перші з 2000 року вибори (31 жовтня - 28 листопада 2010 року), але не визнав їх результатів і фактично розпочав громадянську війну, нападаючи на північні райони країни, учиняючи етнічні чистки, використовуючи для цього свою армію. Нігерія вимагала, щоб Гбагбо пішов у відставку, а ООН заморозила його банківські рахунки. 06 квітня 2011 року резиденція Гбагбо була блокована військами, підконтрольними А. Уаттара, а 11 квітня 2011 року за допомогою французьких сил Гбагбо було заарештовано та посаджено під варту. 13 квітня 2011 року військові вили Кот-д'Івуару на чолі з головнокомандуючим армії присягли на вірність новому президентові країни - Алассану Уаттарі, визнаному міжнародною спільнотою. Правозахисники призвали нового лідера припинити репресії проти прихильників Гбагбо, та дотримуватись гуманітарного права.
Відповідно до позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Обов'язок доказу здійснюється позивачем, який має надавати правдиві обґрунтування фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято відповідне рішення. Це означає, що позивач повинен переконати посадову особу в правдивості своїх фактичних тверджень.
Позивач не довів жодного суттєвого факту заяви. Інформація, надана позивачем при викладенні причин виїзду з країни громадянської належності, є суперечливою. Документів чи доказів у підтвердження обґрунтованості звернення позивач не надав.
Позивачу була надана відповідачем можливість роз'яснити проблематичність відповідних фактів, але він не забезпечив задовільного пояснення істотних ідентифікованих проблем довіри. Не є можливим застосувати презумпцію невинності в оцінці вірогідності елементів заяви, тому вони не можуть бути прийняті як істинні.
Зважаючи на розділ С.2 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, за результатами проведених із позивачем співбесід та матеріалами справи встановлено, що твердження позивача в заяві щодо небезпеки, яка нібито загрожує в Кот-д'Івуарі йому особисто, є повністю безпідставним і не має реального підґрунтя. Зважаючи на певну нестабільність ситуації в Кот-д'Івуарі, необхідно зазначити, що згідно з п.164, А, гл. У Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців особи, вимушені покинути країну походження в результаті внутрішніх і міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці по визначенню Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року.
Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою набуття статусу біженця, а потребує надання позивачу додаткового (гуманітарного) захисту, який у чинному законодавстві України відсутній.
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань. З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.
Обґрунтованих побоювань переслідувань за національною (етнічною) ознакою, як представник етносу сенуфо, позивач не має.
Позивач ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації.
ОСОБА_1 користується захистом країни своєї громадянської належності: безперешкодно отримав національний паспорт у 2003 році (НОМЕР_1), продовжував термін дії паспорта, звертаючись до Консульства Республіки Кот-д'Івуару, та у 2009 році без проблем особисто отримав біометричний паспорт (НОМЕР_2). Викладене є підтвердженням тому, що держава, громадянином якої він є, забезпечує його права, як громадянина, а позивач користується захистом органів офіційної влади країни, громадянином якої він є, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, а значить він не потребує міжнародного захисту та не є біженцем.
Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Факт добровільного прийняття позивачем захисту з боку своєї країни, свідчить про те, що він не потребує міжнародного захисту.
Органом міграційної служби, з зауваженням на необхідність дотримання прав і свобод, гарантованих ст.ст. З, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року; ст. З Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижуючих гідність, видів поводження та покарання 1984 року; Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців ч. II п.п. 196-205; ст. 28 Конституції України; ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», не встановлено фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження та катування в разі повернення на батьківщину.
Позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя. Рішення щодо виїзду з Кот-д'Івуару, було прийняте самостійно з метою отримання освіти за кордоном (протокол співбесіди від 31.03.2011 р., с.4). До прибуття в Україну позивач перебував на території Сьєра-Леоне та Бельгії, але за наданням притулку чи статусу біженця не звертався, бо «не знав» (протокол співбесіди від 01.04.2011р., с.2).
Позивач перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності.
На момент звернення позивач мешкає в Україні з 2004 року. За час відсутності позивача на батьківщині обставин, що виникли в країні його громадянської належності, чи власних дій позивача в країні проживання, які б відповідали абз. 2 ст. 1 Закону України, не виявлено.
Підстави вважати, що позивач не може повернутися до Кот -д'Івуару через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі, відсутні. Критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року позивач не відповідає, міжнародного захисту не потребує.
Аналіз заяви та особової справи показав, що позивач звернувся до управління не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України (термін реєстрації вичерпано 24 червня 2010 року), крім того з 01.02.2011 року паспортний документ НОМЕР_2 знаходиться у СГІРФО Московського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області, через порушення правил перебування іноземних громадян на території України, який не має можливості забрати через відсутність грошей на продовження реєстрації (протокол співбесіди від 01.04.2011 р., с. 4). Тобто згідно з п. Р Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців позивач є мігрантом, а не біженцем.
За матеріалами заяви та співбесіди ознак того, що позивач міг бути причетний до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а), б) або з) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року не виявлено.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ході вирішення питання щодо законності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішень суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобов'язаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач при виданні оскаржуваного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування наказу - відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Кухар М.Д.
Судді Старосєльцева О.В.
Сліденко А.В.