"15" листопада 2012 р. Справа № 6/5025/289/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.,
за участю представників:
позивача -Вагіна Д.С.
відповідача -Доманського В.А.
третьої особи -
розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2012 року у справі господарського суду Хмельницької області №6/5025/289/12 за позовом Старокостянтинівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 13 397 087,10 грн. заборгованості за отриманий природний газ,
У березні 2012 року Старокостянтинівський міжрайонний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" про стягнення 13 397 087,10 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що підприємство не виконує своїх зобов'язань по оплаті поставленого газу за договором по постачанню природного газу у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 10 674 454,00 грн.
Ухвалою господарського суд від 16 травня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору залучено Дочірню компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Заявою від 22 травня 2012 року прокурор збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" на користь Виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" заборгованість по договору №11-06/08-167-БО-34 від 25 березня 2008 року за отриманий природній газ у сумі 7 371 849,97 грн.; по договору №11-06/08-166-ТЕ-34 від 25 березня 2008 року - 8 902 842,29 грн.; по договору №10-06/11-14ТЕ-34 від 19 січня 2011 року -5 190 206,42 грн.
12 червня 2012 року прокурор уточнив зазначені позовні вимоги.
26 червня 2012 року Виробниче об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" звернулося до господарського суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог та просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 4 543 955,31 грн. по договору №11-06/08-167-БО-34 від 25 березня 2008 року; в сумі 5 600 152,62 грн. по договору №11-06/08-166-ТЕ-34 від 25 березня 2008 року; та 3 252 979,17 грн. по договору №10-06/11-14ТЕ-34 від 19 січня 2011 року.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 3 липня 2012 року позов прокурора задоволено та постановлено стягнути з Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" на користь Виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" 13 397 087,10 грн. заборгованості за отриманий природній газ.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2012 року рішення місцевого господарського суду скасовано, а позов Старокостянтинівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" про стягнення з Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" 13 397 087,10 грн. заборгованості за отриманий природній газ залишено без розгляду.
У касаційній скарзі заступник прокурора Хмельницької області просить постанову апеляційної інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство по експлуатації теплового господарства "Тепловик " просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Приймаючи постанову про скасування рішення місцевого господарського суду та залишення без розгляду позову Старакостянтинівського міжрайонного прокурора на підставі п.1 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд виходив з того, що прокурором неправильно визначено особу з вимогами про захист інтересів держави якої подано позов, та взагалі не доведено яким чином порушуються інтереси держави в даному випадку, оскільки позивач не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Проте з вказаними висновками апеляційної інстанції погодитись не можна, враховуючи наступне.
Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Статтею 36-1 даного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Крім того, у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Залишаючи без розгляду позовну заяву Старокостянтинівського міжрайонного прокурора апеляційний господарський суд зазначених положень закону та вказаного рішення Конституційного Суду України не врахував, що визнати законним і обґрунтованим не можна.
Апеляційна інстанція не звернула уваги на роз'яснення викладені в п.п. 1.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ підвідомчим господарським судам" та сталої практики Верховного Суду України з зазначеної категорії справ, зокрема у справах №6/203/22 постанова Верховного Суду України від 9 березня 2010 року; №05-5-7/24577 постанова Верховного Суду України від 30 березня 2010 року.
За вказаних обставин суд вважає, що постанова апеляційної інстанції, як прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права не може залишатись без змін і підлягає скасуванню з поверненням справи апеляційному господарському суду для здійснення апеляційного провадження, оскільки при розгляді апеляційної скарги справа по суті не розглядалась.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2012 року скасувати, частково задовольнивши касаційну скаргу.
Справу повернути до Рівненського апеляційного господарського суду на новий розгляд по суті спору в іншому складі суду.
Головуючий, суддя В.І.Дерепа
Судді Б.М.Грек
В.В.Палій