15 листопада 2012 року м. Київ К/9991/75925/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни,
У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що відноситься до категорії «діти війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що такі виплати не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач просила поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов'язати відповідача здійснити ці нарахування за 2010 рік.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2010 року позовні вимоги за період з 01 січня 2010 року по 12 червня 2010 року залишено без розгляду.
Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року, позов задоволено.
Визнано неправомірними дії відповідача щодо виплати позивачу щомісячного підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі меншому, ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 13 червня 2010 року.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 13 червня 2010 року, з урахуванням виплачених сум.
В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(у редакції від 18.11.2004, чинній у 2010 році) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни»залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Будь-які зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не вносились, дію цієї статті у цьому році зупинено не було.
Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких підстав судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у період з 14 липня 2010 року є обґрунтованими.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які прийняли обґрунтовані рішення про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.