ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/12598-2012 07.11.12
За позовом Комунального підприємства "Житомирбудзамовник"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Під-Ключ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Управління державної охорони України
про визнання договору недійсним
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Корнійчук М.І. за довіреністю б/н від 05.06.2012 р.;
від відповідача: Василевський П.Ю. за довіреністю б/н від 17.10.2012 р./не з'явився;
від третьої особи: Хом'як Є.Є. за довіреністю № 26/194 від 17.02.2012 р.;
Ткач С.В. за довіреністю № 26/201 від 17.02.2012 р.
У судовому засіданні присутні вільні слухачі: Власенко П.М., Мірошниченко О.В.
Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" (далі -позивач, КП "Житомирбудзамовник") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою від повільністю "Під-Ключ" (далі -відповідач, ТОВ "Під-Ключ") про визнання укладеного між сторонами Договору про переведення прав та зобов'язань (відступлення права вимоги) № 27 від 24.04.2012 р. недійсним з моменту укладення, його скасування та застосування наслідків недійсності договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та Управлінням державної охорони України 05.09.2006 р. було укладено Договір про спільну діяльність у будівництві комплексу житлових будівель з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями за будівельною адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52. 24.04.2012 р. позивач та відповідач уклали Договір про переведення прав та зобов'язань (відступлення права вимоги) № 27, згідно з умовами якого відповідач прийняв на себе права вимоги, які належали позивачу за договором про спільну діяльність. Оскільки, на думку позивача, вказаний договір про переведення прав та зобов'язань було укладено директором КП "Житомирбудзамовник" без будь-якого економічного сенсу та за місяць до його звільнення, про що він був попереджений, а також без врахування того, що між сторонами відсутні кредитні відносини за договором про спільну діяльність, в силу чого до нього не могли бути застосовані положення ст. ст. 512 -519 ЦК України, зважаючи на відсутність реєстрації договору в органах ДПС, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом про визнання зазначеного договору недійсним, його скасування та застосування наслідків недійсності правочинів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/12598-2012, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Управління державної охорони України (далі -третя особа, УДО України), розгляд справи призначено на 03.10.2012 р.
01.10.2012 р. через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких вона вказує на безпідставність позову у даній справі. Зокрема, третя особа зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору директор позивача Тарнавський Б.Ю. мав усі відповідні повноваження, а п. 7.7. Договору про спільну діяльність визначає право позивача уступити права вимоги третім особам. Також, стверджує про недоведеність завдання територіальній громаді м. Житомира збитків внаслідок укладення такого договору, а також про неможливість перебування відповідача на податковому обліку в ДПІ м. Житомира, оскільки місцем реєстрації останнього є м. Київ.
03.10.2012 р. у судовому засіданні від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд визнати недійсним та скасувати Договір про заміну сторони у зобов'язанні від 26.04.2012 р., а також застосувати наслідки недійсності. Заява мотивована тим, що вказаний договір стосується передання прав та обов'язків за одним і тим же Договором про спільну діяльність в будівництві від 05.09.2012 р., і суперечить чинному законодавству.
Крім того, у судовому засіданні 03.10.2012 р. від позивача надійшли додаткові документи у справі та додаткові письмові пояснення у справі, відповідно до яких позивач зазначає про надходження на його адресу заяви від ДПІ у м. Житомир, якою остання просить визнати грошові вимоги на суму 7 654 792, 43 грн., що, на думку позивача, свідчить про те, що права та зобов'язання за Договором про спільну діяльність не були передані відповідачу. Також, позивач стверджує, що згідно з відповіддю Голови Житомирської міської ради, вона не надавала дозволів позивачу на укладення будь-яких договорів або угод.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. розгляд справи відкладено на 17.10.2012 р.
09.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких він зазначає про те, що у нього була відсутня потреба в укладенні безоплатного договору уступки прав та обов'язків по договору про спільну діяльність в будівництві від 05.09.2012 р. і як наслідок позбавлення права бути власником майна, в яке підприємством було внесено інвестиції. Крім того, позивач стверджує, що договори від 24.04.2012 р. та від 26.04.2012 р. було укладено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
Також, 09.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, якою він просить суд визнати недійсним та скасувати Договір про заміну сторони у зобов'язанні від 26.04.2012 р., а також застосувати наслідки недійсності. Зміст даної заяви є подібним до змісту заяви про збільшення позовних вимог, поданої до суду 03.10.2012 р.
17.10.2012 р. через відділ діловодства від представника позивача надійшли письмові пояснення, за змістом яких він просить суд залучити в якості третіх осіб у справі: Приватне підприємство "Під ключ", яке є генеральним підрядником в будівництві житлового комплексу, що мав будуватись за Договором про спільну діяльність; розпорядника майна ПП "Під ключ" Тарасова С.О.; Київську міську державну адміністрацію, з якою позивачем та Управлінням державної охорони України укладено Договір № 1026 про пайову участь на створення соціальної та інженерної інфраструктури м. Києва, у зв'язку з будівництвом житлового комплексу; Державну податкову інспекцію у м. Житомирі, яка звернулась до позивача із заявою про визнання кредитором на суму боргу, що виник за Договором про спільну діяльність.
Також, 17.10.2012 р. через відділ діловодства суду від ТОВ "Інтеркомбуд" надійшла заява про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, мотивована тим, що відповідно до укладеного з ПП "Під ключ" Договору від 29.07.2009 р. воно здійснило поставку ліфтового обладнання на суму 6 047 520, 00 грн., яке було змонтоване на об'єкті в комплексі з обкатом по вул. Щербакова, 52 у м. Києві. При цьому, не зважаючи на наявність рішення суду про стягнення боргу з ПП "Під ключ" щодо оплати вказаного обладнання, останнє оплачено не було, у зв'язку з чим право власності на нього, згідно з твердженнями ТОВ "Інтеркомбуд", залишилось саме за ним. На підставі зазначеного, ТОВ "Інтеркомбуд" вважає, що оспорюваним Договором порушуються його права, так як ПП "Під ключ" та КП "Житомирбудзамовник" незаконно заволоділи вказаним майном.
У судовому засіданні 17.10.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Житомирську міську раду. Заява мотивована тим, що в силу приписів ст. ст. 75, 78 ГК України майно підприємства є власністю територіальної громади міста Житомира, у зв'язку з чим оспорюваним Договором порушені майнові права територіальної громади м. Житомир.
У судовому засіданні 17.10.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 30.10.2012 р. Розгляд зазначених вище клопотань та заяв відкладено до встановлення фактичних обставин справи.
22.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про проведення аудіо запису слухання справи та додаткові документи у справі.
25.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо пояснень УДО України, згідно з якими позивач стверджує про безпідставність посилання на Статут позивача, оскільки закон має вищу юридичну силу, а також на помилкове посилання на ст. 153 ПК України.
26.10.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що директор позивача при укладенні оспорюваного договору діяв в межах та у відповідності до закону та своїх повноважень, визначених Статутом. Також, зазначає про те, що з моменту укладення оспорюваного договору кредитором та боржником по відношенню до УДО України є відповідач, у зв'язку з чим безпідставним є посилання позивача на неможливість виконання ним договірних зобов'язань за договором про спільну діяльність. Крім того, УДО України вказує на те, що станом на дату укладення оспорюваних договорів та на даний час Фондом фінансування будівництва були реалізовані всі об'єкти інвестування, які були надані Управителю ФФБ -ТОВ "Артем-Банк" в управління по об'єкту будівництва: житловому комплексу з вбудовано-прибудинковими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52. При цьому, реалізовані об'єкти закріплені за довірителями та про інвестовані ними, проте як позивач не є довірителем ФФБ, і ним не проінвестовано та за ним незаброньованої і не закріплено жодного об'єкта інвестування, що підтверджується листом ТОВ "Артем-Банк" від 24.10.2012 р. за № 24/04-208-02. На підставі зазначеного, відповідач вказує на відсутність у позивача прав на частку у спірному майні.
29.10.2012 р. через відділ діловодства суду від УДО України надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він звертає увагу на те, що в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог позивач не вказує, які норми законодавства порушено сторонами договору про заміну сторони у зобов'язанні.
30.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування від Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю та Головного слідчого управління МВС України слідчих матеріалів, які стосуються укладення оскаржуваних договорів.
Також, 30.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він повторно викладає раніше представлені суду доводи в обґрунтування власних вимог у даній справі.
У судовому засіданні 30.10.2012 р. представник позивача відкликав заяву про збільшення розміру позовних вимог та підтримав заяву про уточнення позовних вимог.
У судовому засіданні 30.10.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 07.11.2012 р. При цьому, розгляд заяви про уточнення позовних вимог та клопотань про залучення третіх осіб і витребування доказів, вирішено відкласти до встановлення фактичних обставин справи.
06.11.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі на відзив відповідача, в яких він зазначає про безпідставність посилання відповідача на положення Статуту позивача, а також на те, що оспорюваним договором завдано збитків в тому числі державі, оскільки в разі не оскарження відповідних договорів відбудеться незадоволення кредиторських вимог державних органів.
Також, 06.11.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування від Прокуратури Житомирської області інформації щодо порушених проти колишнього директора позивача кримінальних справ.
Крім того, позивачем подано до суду додаткові пояснення щодо заяви про уточнення позовних вимог, у яких він зазначає про те, що ним вирішено її відкликати.
У судовому засіданні 07.11.2012 р. представник позивача відкликав заяву про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції позовної заяви, поданої до суду 10.09.2012 р.
У судовому засіданні 07.11.2012 р. судом було розглянуто клопотання позивача про залучення третіх осіб у справі та вирішено в його задоволенні відмовити.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.
Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.
Зі змісту поданих позивачем клопотань вбачається, що ним належним чином не обґрунтовано, яким чином прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки ПП "Під ключ", розпорядника майна ПП "Під ключ" Тарасова С.О.; КМДА, ДПІ у м. Житомирі та Житомирської міської ради щодо однієї з сторін цієї справи, або стосуватись їх законних інтересів.
З цих же підстав судом відхилено клопотання ТОВ "Інтеркомбуд". При цьому, суд звертає увагу на те, що рішення у даній справі жодним чином не може вплинути на повернення поставленого ТОВ "Інтеркомбуд" на користь ПП "Під ключ" ліфтового обладнання, змонтованого у спірному житловому комплексі, як і перешкодити цьому. Також, відповідне рішення не може вплинути на обов'язок ПП "Під ключ" розрахуватись з ТОВ "Інтеркомбуд" за поставленим ним обладнання.
Що стосується клопотань позивача про витребування від Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю та Головного слідчого управління МВС України слідчих матеріалів, які стосуються укладення оскаржуваних договорів, а також витребування від Прокуратури Житомирської області інформації щодо порушених проти колишнього директора позивача кримінальних справ, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки позивачем в порушення ст. 38 ГПК України не мотивовано та не доведено належним чином, які обставини перешкоджають отриманню відповідних доказів самостійно, а також які обставини можуть підтвердити такі докази.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Матеріали досудового слідства та дізнання не мають жодного преюдиціального значення для розгляду господарського спору.
Також, у судовому засіданні від третьої особи надійшло клопотання про залишення позову у даній справі без розгляду, у зв'язку з тим, що позивачем не було виконано вимог ухвали суду про порушення провадження у справі (п. 4).
Зазначене клопотання судом відхилено.
Так, приписами пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України визначено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до п. 4.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:
- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, -в протоколі такого засідання;
- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;
- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.
У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
На думку суду, неподання позивачем окремих документів, витребуваних судом ухвалою про порушення провадження у даній справі (п. 4), не може бути підставою для залишення позову без розгляду, оскільки вказані документи суд не визнає такими, за відсутності яких він позбавлений можливості вирішити спір по суті.
Також, представником позивача у судовому засіданні заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень.
Судом відхилено вказане клопотання, враховуючи наступне.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, доказове наповнення матеріалів справи та численні письмові пояснення учасників судового процесу, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
З цих же підстав, а також враховуючи, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої частини судового розгляду як судові дебати, суд відхиляє клопотання представника про оголошення перерви для проведення у письмовій формі судових дебатів щодо змісту статуту позивача та ГК України.
При цьому, щодо обох зазначених клопотань про відкладення та оголошення перерви суд звертає увагу позивача на те, що ним не наведено обставин, які перешкоджали йому надати відповідні письмові пояснення у дане судове засідання, у зв'язку з чим в сукупності такі дії можуть розцінюватись як зловживання процесуальними правами з метою затягнути розгляд спору.
У судовому засіданні 07.11.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
05.09.2006 р. між Управлінням державної охорони України (сторона-1) та позивачем (сторона-2) було укладено Договір про спільну діяльність в будівництві (далі -Договір про спільну діяльність), відповідно до п. 2.1. якого сторони зобов'язались шляхом об'єднання зусиль, фінансових та матеріальних ресурсів спільно діяти для досягнення загальної господарської мети: будівництва та введення в експлуатацію комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями за будівельною адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52.
Розділом 3 Договору про спільну діяльність його сторони визначили взаємні права та обов'язки.
При цьому, розділом 4 Договору про спільну діяльність його сторони врегулювали питання вкладів та часток сторін, визначивши, що вкладом сторони-1 є право користування земельною ділянкою по вул. Щербакова, 52 в м. Києві відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 005475 від 09.04.1998 р.; виконання зобов'язань, передбачених п. 3.1. даного Договору; забезпечення будівництва об'єкта всіма дозвільними документами, забезпечення відповідності цільового призначення земельної ділянки, на якій планується будівництво об'єкта, а вкладом сторони-1 є професійні та інші знання, навички, вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки під час досягнення спільної мети за даним Договором; виконання функцій замовника та уповноваженої сторони за даним договором відповідно до п. 3.3. та ст. 5 даного Договору; забезпечення фінансування будівництва об'єкта та виконання інших зобов'язань, передбачених даним Договором.
Згідно з п. 4.6. Договору про спільну діяльність його сторони досягли згоди стосовно наступного розподілу часток в об'єкті будівництва: частка сторони-1 -24 % загальної житлової площі об'єкта та, додатково, 641, 65 кв.м. загальної житлової площі об'єкта. Додаткова житлова площа, що побудована за кошти сторони-1, належатиме стороні-1 у повному обсязі за ціною, що не перевищуватиме собівартість і визначатиметься на рівні опосередкованої вартості 1 кв.м. загальної площі житла в м. Києві, що буде встановлено Держбудом на момент внесення інвестицій та буде щоразу фіксуватись додатковими угодами до цього Договору. Частка сторони-2 -76 % загальної житлової площі об'єкта. При підписанні сторонами протоколу розподілу площ в об'єкті частка сторони-2 буде зменшена у відповідному відсотковому розмірі на 641, 65 кв.м. Загальна площа вбудовано-прибудинкових нежитлових приміщень та паркінгів належатиме стороні-2.
Згідно з п. 7.7. Договору про спільну діяльність сторона-2 має право відступити права вимоги за даним Договором третім особам.
24.04.2012 р. між позивачем (сторона-1) в особі директора Тарнавського Бориса Юрійовича та відповідачем (сторона-2) в особі директора Антонова Володимира Анатолійовича було укладено Договір про передання прав та зобов'язань (відступлення права вимоги) № 27 (далі -Договір про передання прав та зобов'язань), відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 (первісний кредитор) передає стороні-2 (новому кредитору), а сторона-2 приймає права (право вимоги), що належить стороні-1 за Договором про спільну діяльність в будівництві від 05.09.2006 р., укладеним між стороною-1 та Управлінням державної охорони України в обсязі, який існує на момент укладення даного договору.
Відповідно до п. 2.1.4. Договору про передання прав та зобов'язань від 24.04.2012 р. в разі проведення стороною-1 та стороною-2 розрахунків, пов'язаних з укладенням даного договору, сторони укладуть до даного договору додаткову угоду, яка становитиме його невід'ємну частину.
Доказів існування відповідних угод, укладених сторонами Договору про передання прав та зобов'язань, в контексті його п. 2.1.4. суду не надано.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що зазначений Договір про передання прав та зобов'язань було укладено директором КП "Житомирбудзамовник" за місяць до його звільнення, про що він був попереджений листом Голови Житомирської міської ради за №30/1582 від 02.03.2012 р.
При цьому, на думку позивача, оспорюваний договір не має під собою жодного економічного підґрунтя, укладений всупереч інтересам позивача та територіальної громади м. Житомира, суперечить Статуту позивача в частині мети його господарської діяльності, оскільки він не спрямований на отримання прибутку.
Також, позивач вказує на те, що відповідно до Листа ДПІ у м. Житомирі за № 23377/10/18-2 від 20.08.2012 р., відповідач не перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Житомирі
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
Зокрема, суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору не було порушено господарську компетенцію та він не суперечить положенням ст. 514 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.
Уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує. Право вимоги має узгоджуватись за загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинні бути чітко визначенні істотні умови та зміст зобов'язання для боржника.
Сторонами при підписанні договору відступлення права вимоги визначено обсяг прав, які передані іншому кредиторові.
Доводи позивача щодо перевищення його директором наданих йому повноважень підтвердження у матеріалах справи не знаходять.
Так, на момент укладення оспорюваного договору Тарнавський Б.Ю. не був у встановленому порядку звільнений з посади директора, проте як положення Статуту позивача надавали йому право на укладення такого договору.
Крім того, слід враховувати, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968, статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.
Однак, країни -члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.
Доводи позивача стосовно того, що при укладенні оспорюваного Договору були порушені приписи Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки Житомирською міською радою не надавалась згода на відчуження майнових прав на спірне майно, також є необґрунтованими.
Зокрема, є безпідставними посилання на приписи ч. 3 ст. 78 ГК України, відповідно до якої майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство), та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідно до якої органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Так, слід зазначити, що за оспорюваним договором не відбулось відчуження жодного належного позивачу майна.
Укладений між позивачем та третьою особою Договір про спільну діяльність є договором простого товариства, згідно з яким сторони зобов'язуються поєднати свої вклади та спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої мети, яка не суперечить закону (ст. 1132 ЦК України).
Для кожної зі сторін такий договір визначає взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Інвестиціями можуть виступати більшість об'єктів цивільних прав, перелічених в ст. 177 ЦК України, за винятком певних особистих немайнових благ.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація неприйнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Отже, об'єкт будівництва набуває статусу новоствореного нерухомого майна лише після прийняття об'єкту в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на нього.
До завершення будівництва проінвестованого об'єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації інвестору належить не право власності на цей об'єкт, а майнові права на нього. На зазначеному також наголошено в Листі Міністерства юстиції України № 19-50-2309 р. від 22.06.2007 р., та спільному Листі Міністерства фінансів України та Державного казначейства України № 17/3-06/538-11798 від 22.07.2008 р..
Однак, слід зазначити, що позивачем не надано ні доказів здійснення інвестицій в спірний об'єкт нерухомості, ні передачі йому майнових прав на відповідну частку та віднесення їх до комунальної власності.
Та обставина, що оспорюваний договір не містить положень про його оплатність, також не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки договір відступлення права вимоги може бути як оплатним, так і безоплатним, так як безпосередній правовий зміст угоди про відступлення права вимоги, - це заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язальних правовідносин, проте як положення чинного законодавства не визначають обов'язкового зобов'язання нового кредитора здійснити оплату переданих йому прав.
Що стосується посилань позивача на те, що зміни до Договору про спільну діяльність не були зареєстровані в органах податкової служби, суд зазначає наступне.
Необхідність взяття на податковий облік договорів про спільну діяльність, як окремих платників податків, випливає з вимог п. п. 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Так, згідно зі ст. 7 Закону, спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.
Відповідно до п. 3.5. Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 р., на обліку в органах державної податкової служби перебувають угоди про розподіл продукції,договори управління майном та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом України.
Взяття на облік такої угоди або договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідного інвестора, управителя майна або уповноваженої особи.
Документи, що стосуються угоди або договору, зберігаються в обліковій справі інвестора, управителя майна або уповноваженої особи.
Підставою для взяття на облік договору про спільну діяльність є отримання від уповноваженої особи документів, визначених пунктом 4.6 розділу IV цього Порядку.
В органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені пунктом 153.14 статті 153 розділу III Податкового кодексу України. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов'язки платника податків самостійно.
Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.
Суд відзначає, що не внесення змін до записів обліку в органах державної податкової служби договору про спільну діяльність не є відповідно до приписів Цивільного кодексу України та інших актів законодавства підставою для визнання спірного правочину недійсним.
Так, зазначене може бути підставою для встановленої законом відповідальності за порушення ведення податкового обліку, і не є порушенням, яке дає підстави для визнання договору недійсним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.
Вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у відповідних поясненнях та позовній заяві.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.11.2012 р.
Суддя В.С. Ломака