"05" листопада 2012 р. Справа № 5015/814/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Черкащенко М.М.,
суддів Доповідач -Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Тиркус М.П.
від відповідача: не з'явився
прокурора: Лук'яненко В.В.
розглянувши касаційні скарги Заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2012р.
у справі № 5015/814/12 Господарського суду Львівської області
за позовом Першого заступника прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради
до Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності Львівської міської ради;
Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради;
Управління держкомзему у м. Львові
про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки № 375/02 від 27.12.2002 р.; зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення заг. пл. 450 кв.м і прилеглу земельну ділянку пл. 1650 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2012р. (суддя Мазовіта А.Б.) визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки № 375/02 від 27.12.2002р., укладений між відповідачами у справі. Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 зобов'язано звільнити нежитлове приміщення площею 450кв.м і прилеглу земельну ділянку площею 1650кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2012р. (судді: Мурська Х.В., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) зазначене судове рішення скасоване, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, заступник прокурора Львівської області та Львівська міська рада звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просять її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
У відзиві на касаційні скарги Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить оскаржену постанову залишити без змін як законну та обгрунтовану, а касаційні скарги -без задоволення як безпідставні.
05.11.2012р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 надіслано до суду телеграму з клопотанням про відкладення слухання справи у зв'язку з її станом здоров'я, проте, доказів щодо цього до клопотання не надано. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.
Господарськими судами встановлено:
27.12.2002р. між відповідачами: Львівським комунальним підприємством "Львівелектротранс" та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір № 375/02 оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки, за яким Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" передало в оренду приватному підприємцю ОСОБА_2 нежитлове приміщення загальною площею 450кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650кв.м., які є комунальною власністю і закріплені за Львівським комунальним підприємством "Львівелектротранс" на праві повного господарського відання.
Ухвалою Львівської міської ради № 880 від 11.01.2001р. „Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова" (додаток № 2), що була чинною на момент укладення спірного договору, затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Львова.
Пунктом 2.3 вказаного Положення було визначено, що орендодавцем майна виступає Управління ресурсів як уповноважений орган Львівської міської ради.
Отже, як випливає з обставин, що встановлені господарськими судами, Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс", яке має статус підприємства передало в оренду нежитлове приміщення площею 450кв.м, що є комунальною власністю та земельну ділянку.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
Згідно ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями, зокрема, є:
органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;
підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200кв.м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.
Господарськими судами встановлено, що Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" на момент укладення спірного договору оренди правами щодо передачі нерухомого майна в оренду наділений не був, а уповноважений на це Львівською міською радою орган -Управління ресурсів письмового дозволу на оренду майна - нежитлового приміщення площею 450кв.м. Львівському комунальному підприємству "Львівелектротранс" не надавало.
За таких обставин, господарські суди дійшли правомірного висновку щодо невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Як вже зазначалося, крім нерухомого майна Львівським комунальним підприємством "Львівелектротранс" за спірним договором була передана в оренду і земельна ділянка площею 1650кв.м., яка також є комунальною власністю.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Порядок передачі земельних ділянок в оренду на час укладення спірного договору було встановлено ст. 124 Земельного кодексу України, згідно ч. 1 якої (у редакції на час укладення спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що укладенню договору оренди земельної ділянки передує відповідне рішення органу місцевого самоврядування, яке є підставою для укладення такого договору, а орендодавцем земельних ділянок комунальної власності є орган місцевого самоврядування.
Оскільки Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" органом місцевого самоврядування не є та судом не встановлено, що позивачем у встановленому законом порядку приймалося відповідне рішення, то спірний договір укладено відповідачами в порушення приписів Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 48 ЦК Української РСР, чинною на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Оскільки спірний договір не відповідає вимогам закону, то він є недійсним.
Апеляційний господарський суд, пославшись на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, відмовив у позові.
Проте, такий висновок не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.
У відповідності з вимогами ст. 59 ЦК Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. При цьому недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.
Згідно ч. 2 ст. 48 ЦК Української РСР чинної на час виникнення спірних правовідносин, по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
За таких обставин, Господарський суд Львівської області дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Господарським апеляційним судом встановлено, що 21.04.2004р. листом № 91203-2995 Управління комунального майна Львівської міської ради дозволило Львівському комунальному підприємству "Львівелектротранс" бути орендодавцем об'єкту у АДРЕСА_1 та 27.03.2007р. між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та відповідачем -фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір № 09-07 П/ТЗ про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова.
На підставі вищенаведеної обставини апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивачу -Львівській міській раді було відомо про існування спірного договору, оскільки як Управління комунального майна так і Департаментом житлового господарства та інфраструктури є виконавчими органами позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Таким чином, із вищенаведених правових норм, які є спеціальними, випливає, що міська рада та її виконавчі органи є окремими юридичними особами, які наділені відповідними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і самостійно несуть відповідальність за свою діяльність.
Загальні правила щодо відповідальності юридичних осіб встановлено і ст. 96 ЦК України, згідно ч. 1 якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За таких обставин, висновки апеляційної інстанції щодо обізнаності позивача в існуванні спірного договору, оскільки про цей договір було відомо його виконавчому органу, є такими, що не відповідають приписам вищенаведених правових норм.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським судом порушено вищенаведені правові норми то прийнята постанова підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду -залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги Заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2012р. у справі № 5015/814/12 скасувати.
Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2012р. у справі № 5015/814/12 залишити в силі.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради 751,10грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Черкащенко М.М.
Суддя Жаботина Г.В.
Суддя Ковтонюк Л.В.