"07" листопада 2012 р.Справа № 5017/2760/2012
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
При секретарі Л.Е. Кришиневській
за участю представників:
від позивача - Леснічевський Р.Г.,
від відповідача -Орленко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Українська горіхова компанія" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ренійський" про стягнення 20 279,45 грн., -
Приватне підприємство „Українська горіхова компанія" звернулосm до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ренійський" про стягнення заборгованості за договором № 1 від 03.09.2009 р. в сумі 20 279,45 грн., посилаючись на наступне.
Між приватним підприємством „Українська горіхова компанія" та сільськогосподарським виробничим кооперативом „Ренійський" було укладено договір № 1 від 03.09.2009 р., відповідно до умов якого СВК "Ренійський" прийняв на себе зобов'язання з надання замовнику за плату послуг з підготовки документації на видачу державних актів власникам земельних ділянок, згідно доданого до договору переліку. В свою чергу ПП "Українська горіхова компанія" (замовник) зобов'язалось забезпечити фінансування витрат виконавця, згідно виставлених рахунків.
Як вказує позивач, на виконання своїх зобов'язань ПП "Українська горіхова компанія" 10.09.2009 р. на підставі рахунку СВК "Ренійський" №79 від 03.09.2009р. було перераховано виконавцю 20000 грн., що підтверджується витягом з банківського рахунку замовника.
Проте, за ствердженнями позивача, незважаючи на ті обставини, що грошові кошти на виконання договору №1 від 03.09.2009р. замовником були перераховані три роки тому, до теперішнього часу СВК "Ренійський" прийняті на себе зобов'язання з підготовки документації на видачу державних актів власникам земельних ділянок виконані не були.
Більш того, виконавець ухиляється від інформування замовника про стан виконання СВК "Ренійський" прийнятих на себе договірних зобов'язань та терміни досягнення мети договору.
Відтак, з урахуванням тривалої бездіяльності СВК „Ренійський" щодо належного виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань таке виконання втратило інтерес для замовника, у зв'язку з чим ПП "Українська горіхова компанія" 06.04.2012 р. було направлено на адресу СВК „Ренійський" претензію від 05.04.2012 р., що підтверджується описом поштового вкладення у конверт та фіскальним чеком № 9114 від 06.04.2012 р. За змістом претензії від 06.04.2012 р. ПП "Українська горіхова компанія", посилаючись на положення ст. 907 ЦК України, повідомила відповідача про відмову від договору № 1 від 03.09.2009 р. та звернулось з вимогою про повернення замовнику сплачених ним на підставі рахунку СВК „Ренійський" № 79 від 03.09.2009 р. грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. у 7-денний строк з дня отримання претензії.
Разом з тим позивач вказує, що, виходячи із змісту умов договору №1 від 03.09.2009р., які передбачають зобов'язання виконавця з надання замовнику послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (підготовка документації на видачу державних актів власникам земельних ділянок), правомірним вбачається віднесення його до договору про надання послуг, правовідносини за яким регламентуються положеннями ст.ст. 901 - 907 ЦК України. Зокрема, положення ст. 907 ЦК України передбачають право замовника на розірвання договору шляхом односторонньої відмови від договору про надання послуг.
З огляду на надіслання 06.04.2012р. ПП "Українська горіхова компанія" на адресу відповідача претензії від 05.04.2012р. з повідомленням про відмову від договору №1 від 03.09.2009 р., з урахуванням строку руху поштової кореспонденції близько 7-ми календарних днів і вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач вважає, що, починаючи з 20.04.2012р. у СВК "Ренійський" виникло грошове зобов'язання перед замовником з повернення суми здійсненої ним передоплати (відшкодування збитків) відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Таким чином, позивач стверджує, що станом на 20.04.2012р. у СВК "Ренійський" на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК України виникли перед ПП "Українська горіхова компанія" грошові зобов'язання з повернення здійсненої замовником передоплати по договору №1 від 03.09.2009р., у зв'язку з відмовою останнього від даного договору.
Але, як вказує позивач, в порушення вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України СВК "Ренійський" суму здійсненої ПП "Українська горіхова компанія" передоплати по договору № 1 від 03.09.2009р. у розмірі 20000 грн. повернуто не було, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів.
Також, приймаючи до уваги невиконання СВК "Ренійський" зобов'язань, що виникли в силу вимог закону, ПП "Українська горіхова компанія" згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України додатково було нараховано до сплати відповідачеві 279,45 грн. 3% річних від простроченої суми, розрахунок яких додано до позову.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.09.2012 р. позовну заяву Приватного підприємства „Українська горіхова компанія" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5017/2760/2012, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Відповідач відзив на позов не надав, проте представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, за своєю правовою природою вказаний договір є посередницьким договором та не підпадає згідно чинного законодавства під дію договору надання послуг, так як СВК „Ренійський" не має відповідних прав на виготовлення земельної документації для видачі державних актів. Більш того, представник відповідача наголосив, що позивач припинив будь-яке фінансування виконавця за договором, тому невиконання договору відбулось з вини позивача. Також представник відповідача пояснив, що перераховані позивачем за договором кошти були зараховані виконавцю, що займається виготовленням держакту, а не відповідачу, тобто в результаті такого виконання договору відповідач нічого не отримав. З огляду на таке представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
03 вересня 2009 р. між Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Ренійський" (виконавець) та Приватним підприємством „Українська горіхова компанія" (замовник) та було укладено договір № 1 (а.с. 10), за яким для прискорення процедури оформлення документів, необхідних для отримання власниками земельних ділянок та їх співвласників державних актів на право власності земельної ділянки, позивач як замовник прийняв на себе зобов'язання з фінансування виконавця.
Так, за умовами вказаного договору відповідач як виконавець в свою чергу зобов'язується надати послуги з підготовки документації на видачу держактів на власників земельних ділянок та їх співвласників згідно доданого переліку. Замовник зобов'язується оплатити витрати виконавця згідно виставлених рахунків та рахунків безпосереднього виконавця послуг, що надаються. Сума договору складається з суми рахунків безпосередніх виконавців робіт, необхідних для підготовки документів для видачі держактів. Договір вважається виконаним, коли держакти готові до видачі їх власникам. При цьому виконавець зобов'язується витрачати отримані кошти тільки на цілі, передбачені цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного договору СВК „Ренійський" був виставлений позивачу рахунок № 79 від 03.09.2009 р. (а.с. 11) на суму 2000,00 грн. Вказана сума позивачем була сплачена, що вбачається з наданої позивачем копії виписки Одеської обласної філії АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк" по рахунку позивача (а.с. 12) та підтверджено сторонами.
Разом з тим позивач посилається на те, що до теперішнього часу СВК "Ренійський" прийняті на себе зобов'язання з підготовки документації на видачу державних актів власникам земельних ділянок не виконав. Більш того, за ствердженнями позивача, відповідач як виконавець ухиляється від інформування замовника про стан виконання СВК "Ренійський" прийнятих на себе договірних зобов'язань та терміни досягнення мети договору.
Так, з огляду на таку бездіяльність СВК „Ренійський" щодо належного виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань позивач вказує, що таке виконання втратило інтерес для замовника, у зв'язку з чим ПП "Українська горіхова компанія" 06.04.2012 р. було направлено на адресу СВК „Ренійський" претензію від 05.04.2012 р., що підтверджується описом поштового вкладення у конверт та фіскальним чеком № 9114 від 06.04.2012 р. Згідно вказаної претензії від 06.04.2012 р. ПП "Українська горіхова компанія", посилаючись на положення ст. 907 ЦК України, повідомило відповідача про відмову від договору № 1 від 03.09.2009 р. та звернулось з вимогою про повернення замовнику сплачених ним на підставі рахунку СВК „Ренійський" № 79 від 03.09.2009 р. грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. у 7-денний строк з дня отримання претензії.
З огляду на надіслання 06.04.2012р. ПП "Українська горіхова компанія" на адресу відповідача претензії від 05.04.2012р. з повідомленням про відмову від договору №1 від 03.09.2009 р., з урахуванням строку руху поштової кореспонденції близько 7-ми календарних днів і вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач вважає, що, починаючи з 20.04.2012р. у СВК "Ренійський" виникло грошове зобов'язання перед замовником з повернення суми здійсненої ним передоплати (відшкодування збитків) відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України.
Таким чином, позивач стверджує, що станом на 20.04.2012р. у СВК "Ренійський" на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК України виникли перед ПП "Українська горіхова компанія" грошові зобов'язання з повернення здійсненої замовником передоплати по договору №1 від 03.09.2009р., у зв'язку з відмовою останнього від даного договору.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Між тим згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, вищевказаний договір № 1 від 03.09.2011 р. є підставою для виникнення у сторін за цим договором зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України (ст.ст. 173, 174 ГК України) і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Разом з тим, дослідивши зміст укладеного між сторонами по справі договору щодо його правової природи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Також в силу ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Як випливає зі змісту договору та виду діяльності відповідача, яким згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зокрема, є розведення худоби та вирощування зернових культур, суд погоджується з доводами відповідача щодо здійснення відповідачем посередництва за укладеним з позивачем договором. Адже, відповідач не займається безпосередньо діяльністю по виготовленню земельно-технічної документації для видачі держактів на власників земельних ділянок.
Тим більш, як вбачається з матеріалів справи та зазначає відповідач, перераховані позивачем кошти на виконання спірного договору № 1 були в подальшому перераховані відповідачем на рахунок ФОП Ковальджи Людмилі Іванівни, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача за 16.09.2012 р. (а.с. 51). Так, судом з'ясовано, що згідно укладеного між відповідачем та ФОП Ковальджи Л.І. договору № 303 від 01.09.2012 р. (а.с. 48), остання зобов'язалась виконати роботи з земельно-кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: с. Нагірне, вул. Новоселова, 12, Одеської області, а відповідач зобов'язався оплатити виконані роботи, вартість яких склала 20000,00 грн. Вказані роботи були виконані ФОП Ковальджи Л.І., про що свідчить акт приймання-передачі роботи від 19.09.2009 р., а відповідач їх оплатив на підставі виставленого ФОП Ковальджи Л.І рахунку № 2 від 01.09.2009 р.
Отже, вищенаведене свідчить про здійснення відповідачем відповідних дій на виконання умов укладеного з позивачем спірним договором. Наразі слід зазначити, що вказаним договором передбачено можливість виконання робіт, необхідних для підготовки документів для видачі держактів, іншими особами, крім відповідача. До того ж позивач при укладенні цього договору погодився оплачувати витрати відповідача як виконавця згідно виставлених ним рахунків та рахунків безпосереднього виконавця послуг, що надаються. Більш того, сума договору складається з суми рахунків безпосередніх виконавців робіт, необхідних для підготовки документів для видачі держактів.
В свою чергу, враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про тривалу бездіяльність відповідача та невиконання останнім прийнятих на себе зобов'язань з підготовки документації на видачу державних актів власникам земельних ділянок. Крім того, слід зазначити, що спірним договором не встановлено ні строк дії договору, ні строк виконання сторонами зобов'язань.
Щодо доводів позивача про розірвання договору в односторонньому порядку згідно ч. 1 ст. 907 ЦК України, про що було направлено претензію від 05.04.2012 р., суд зазначає наступне.
Згідно приписів ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Наразі слід зазначити, що умовами договору не передбачений порядок його розірвання та випадки, з якими пов'язана можливість його розірвання в односторонньому порядку. Так, позивач вказує, що умови та підстави реалізації позивачем як замовником вищезазначеного права передбачені положеннями ч. 2, 3 ст. 651 ЦК України.
Проте, як передбачено ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).
При цьому суд вважає безпідставними посилання позивача на ч. 2 ст. 651 ЦК України, якими передбачено можливість розірвання договору на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
Щодо ч. 3 ст. 651 ЦК України слід зазначити, що наведена норма законом не визначає підстави одностороннього відмови від договору, лише констатує наявність такого права.
За таких обставин та враховуючи те, що судом не було встановлено порушення з боку відповідача своїх зобов'язань, суд вважає безпідставною та необґрунтованою відмову позивача від укладеного з відповідачем договору, яка допускається лише за згодою сторін, оскільки інше не встановлено ані спірним договором, ані законом.
В свою чергу спірний договір не є розірваним, про що стверджує позивач у позові, у зв'язку з цим спростовуються доводи позивача про виникнення у відповідача зобов'язання щодо повернення виконаного за цим договором, а саме повернення здійсненої позивачем передоплати по договору №1 від 03.09.2009 р. Адже в силу приписів ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не можуть бути підставою для стягнення з відповідача здійсненої позивачем суми передоплати за договором також посилання позивача на положення ч. 5 ст. 653 ЦК України, за якими, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Так, вказаний договір не розірваний, істотне порушення договору з боку відповідача позивачем не доведено і судом не встановлено. Крім того, такі правові наслідки як відшкодування збитків настають у разі порушення зобов'язання (ч. 4 ст. 611 ЦК України). Також для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків в сумі здійсненої передоплати за договором позивач повинен довести наявність складу цивільного правопорушення, у т.ч. протиправність поведінки відповідача, причинний зв'язок між цим порушенням та збитками, однак не довів.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача здійсненої позивачем передоплати за спірним договором № 1 від 03.09.2009 р. в сумі 20000,00 грн., оскільки таке зобов'язання у відповідача не виникало.
В свою чергу суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 3% річних в сумі 279,45 грн. згідно ст. 625 ЦК України, адже зобов'язання, яке не виникло у відповідача, не могло бути порушеним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Українська горіхова компанія" не обґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Приватного підприємства „Українська горіхова компанія" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ренійський" про стягнення 20 279,45 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2012 р.
Суддя Петров В.С.