"13" листопада 2012 р. Справа № 9/5009/6980/11
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Промто Плюс", м. Запоріжжя (далі -Підприємство)
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2012
зі справи № 9/5009/6980/11
за позовом відкритого акціонерного товариства "Вуглецевий композит", м. Запоріжжя (далі -Товариство)
до Підприємства
про стягнення 32 042, 40 грн.,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя (далі -регіональне відділення ФДМУ);
товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридична фірма "Бізон. Бізнес-Центр", м. Запоріжжя (далі -Фірма),
за участю прокурора Оджонікідзевського району м. Запоріжжя, м. Запоріжжя (далі -прокурор).
Судове засідання проведено за участю:
представника Товариства -Філіппенко В.І.,
представника Підприємства -Пасицької Т.Ф.,
представника регіонального відділення ФДМУ -не з'яв.,
представника Фірми -не з'яв.,
прокурора -Ходаківського М.П.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.06.2012 (суддя Боєва О.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2012 (колегія суддів у складі: Зубченко І.В. - головуючий, судді Радіонова О.О. і Татенко В.М.): позов задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 32 042, 40 грн. основного боргу, а також суми судових витрат зі справи.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з доповненнями до неї) Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи та передати останню на новий розгляд. Скаргу з посиланням на статтю 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для розгляду справи.
У відзиві на касаційну скаргу (з додатковими поясненнями до нього) Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх неправомірність та про законність оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судові інстанції у розгляді даної справи виходили з такого.
Підприємство листом від 27.05.2010 № 78 замовило у Товариства виготовлення та доукомплектацію теплових вузлів до печі УВНК-8П та зазначило, що оплату гарантує.
31.05.2010 Товариство виставило Підприємству рахунок № 23 на суму 32 042, 40 грн. (у т.ч. ПДВ 5 340, 40 грн.).
01.06.2010 Товариство поставило Підприємству товар на зазначену суму за накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 12; Підприємством отримання відповідного товару не заперечувалося.
Оплату товару Підприємством не здійснено. Виставлення Підприємству рахунка від 31.05.2010 № 23 підтверджується посиланням на нього із зазначенням його реквізитів у згаданій накладній.
Підприємство листами від 13.12.2010 № 205 та від 20.12.2010 № 211 направило Товариству проекти актів зарахування взаємних вимог, серед яких: акт від 30.11.2010 № 6 щодо взаємного зарахування на суму 14 375, 04 грн., борг за накладною від 01.06.2010 № 12 запропоновано погасити частиною боргу за векселем серії АА № 1302829 на таку ж суму; акт від тієї ж дати № 7 щодо взаємного зарахування на суму 17 667, 36 грн., борг за накладною від 01.06.2010 № 12 запропоновано погасити боргом за господарськими договорами 2009-2010 р.р. Підприємство вважає, що його грошове зобов'язання перед Товариством припиняється зарахуванням зустрічних однорідних грошових зобов'язань Товариства перед Підприємством.
Товариство не визнає свого зустрічного грошового зобов'язання перед Підприємством.
Згаданий акт звірки взаєморозрахунків від 01.06.2010 не є заявою про зарахування зустрічних вимог, а є лише документом бухгалтерського обліку. Не є такими заявами й акти від 30.11.2010 №№ 6 і 7, оскільки їх складено як двосторонні правочини, тоді як заява однієї із сторін про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язання. Зазначені акти не є доказами зарахування зустрічних однорідних вимог, а за своїм змістом є лише пропозиціями щодо такого зарахування.
Про відсутність зарахування зустрічних вимог свідчить й позиція Підприємства у справі № 12/5009/1801/11 про банкрутство Товариства, у межах якої Підприємством заявлено вимоги, що випливають, зокрема, з векселя серії АА № 1302829; ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.04.2012 дані вимоги визнано та включено до реєстру вимог кредиторів.
Передача товару на загальну суму 32 042, 40 грн. (з ПДВ) підтверджується накладною від 01.06.2012 № 12 з підписом у графі "Прийняв" представника Підприємства, посвідченим печаткою останнього. У подальшому Підприємство не відмовлялося від прийнятого товару, заперечень Товариству не направляло, доказів того, що цей товар ним не отриманий, суду не подало. Не заперечувало Підприємство (при підписанні згаданої накладної) й проти визначення у ній як підстави господарської операції рахунка від 31.05.2010 № 23.
Висновки попередніх судових інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є передчасними, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, що вбачається з такого.
Відповідно до приписів Цивільного кодексу України:
- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина друга статті 11);
- зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509), отже, зокрема, з договорів.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що договірні зобов'язання сторін виникли у зв'язку з надісланням Підприємством Товариству листа від 27.05.2010 № 78 (щодо виготовлення та доукомплектування товару) і прийняттям Підприємством від Товариства виготовленого товару за накладною від 01.06.2010 № 12. Однак при цьому названими судовими інстанціями не з'ясовано та не відображено в судових рішеннях зі справи, чи встановлювався сторонами строк виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару і якщо так, то яким чином і який саме, а якщо не був, - то чи вимагало Товариство виконання Підприємством згаданого зобов'язання, і якщо вимагало, то коли, яким чином і якими належними доказами це підтверджується. А тим часом відповідні обставини мали істотне значення для вирішення даного спору з огляду на припис частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, за яким: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Адже якщо зазначений строк сторонами не було встановлено і якщо при цьому Товариство не пред'являло Підприємству вимоги стосовно оплати товару, то строк виконання грошового зобов'язання не може вважатися таким, що настав. Водночас саме лише посилання в згаданій накладній від 01.06.2010 № 12 на рахунок від 31.05.2010 № 23 не може вважатися пред'явленням вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України, так само як і підтвердженням того, що цей рахунок було фактично одержано Підприємством.
Не встановивши обставин, які входять до предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відтак у Вищого господарського суду України відсутні підстави й для висновку про правильність застосування цими судовими інстанціями норм матеріального права, у тому числі Цивільного кодексу України. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому судові рішення, прийняті по суті даної справи, відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати належну правову оцінку відповідним обставинам та доводам скаржника стосовно здійснення відвантаження товару, з приводу оплати якого виник спір, у рахунок здійснених Підприємством платежів за Товариство згідно з укладеним між ними та ВАТ "Запоріжжяобленерго" договором поруки, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права і вирішити спір згідно із законом.
У новому розгляді має бути вирішено також питання щодо розподілу усіх судових витрат зі справи.
Керуючись статями 1117-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Промто Плюс" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2012 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2012 зі справи № 9/5009/6980/11 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов