Справа № 2а/2570/3222/2012
06 листопада 2012 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Клопот С.Л.,
при секретарі Шевченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить суд визнати неправомірним та скасувати наказ управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 22.08.2012 року № 117 про відмову в оформленні документів; зобов'язати управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення стосовно позивача про оформлення документів щодо надання статусу біженця в Україні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом відділу у справах біженців управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 117 від 22.08.2012 року йому було відмовлено в оформленні документів про надання статусу біженця в Україні. На думку позивача, таке рішення є необ'єктивним та незаконним, оскільки в заяві про надання статусу біженця в Україні позивач обґрунтовував свої побоювання стати жертвою переслідувань терористичним угрупуванням Аль-Шабаб в країні походження та пояснив, що являється представником клану меншості Ашараф, який переслідується в країні походження, та, крім того, його можна віднести до окремої групи молодих чоловіків, які насильно вербуються та переслідуються угрупуванням Аль-Шабаб. При цьому, позивач вважає, що висновок відповідача про те, що позивач видає себе за іншу особу, не відповідає обставинам справи, а також зазначає, що він є неповнолітньою особою, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, позивач пояснив, що оскаржуване рішення він отримав лише наприкінці вересня 2012 року та про право оскарження зазначеного рішення йому не було повідомлено, а тому ним пропущено строк для звернення до адміністративного суду.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та справу просив розглянути за своєї відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов та пояснив, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надійшла до відділу у справах біженців управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 27.01.2012 року і цього ж дня було прийнято рішення про відмову у прийнятті заяви. Це рішення було оскаржено заявником до Державної міграційної служби України та у зв'язку із задоволенням скарги 02.08.2012 року відповідачем було скасовано попередній наказ та прийнято рішення про розгляд заяви. При дослідженні матеріалів особової справи позивача та за результатами проведення співбесіди встановлено, що ні позивач, ні члени його родини ніколи не перебували в політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в їх акціях участі не брали. Крім того, віднести позивача до певної соціальної групи не представляється можливим, оскільки відсутня будь-яка інформація про переслідування позивача в країні походження, позивач відносить себе до іслам-сунітів, як і більшість населення Сомалі, а вони за свою віру не переслідуються, та позивач не працював, професій не мав, тобто відсутні інші ознаки соціальної групи. Крім того, відповідач вказує на те, що посилання позивача на те, що він є неповнолітнім, спростовуються актом судово-медичного обстеження № 174 від 20.12.2011 року.
З огляду на обставини, вказані позивачем щодо причин пропуску строку звернення до суду із даним адміністративним позовом та беручи до уваги, що позивач не володіє українською мовою, суд вважає, що з метою забезпечення позивачу допуску до правосуддя пропущений строк звернення до суду слід визнати таким, що пропущений із поважних причин.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 року у справі № 2а-0770/4020/11 за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення можливості подальшого видворення позов задоволено повністю та затримано громадянина Сомалі ОСОБА_1 на строк до дванадцяти місяців з метою забезпечення можливості його подальшого видворення - до 24.11.2012 року (а.с. 35).
Із вказаної постанови суду вбачається, що 25.11.2011 року відповідач був затриманий прикордонним нарядом прикордонної служби «Гута» Чопського прикордонного загону за спробу незаконного перетину державного кордону з Україну в Словаччину у складі групи осіб.
ОСОБА_1, перебуваючи в пункті тимчасового перебування іноземців, звернувся до управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою від 20.01.2012 року, в якій просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи заяву тим, що на території країни походження йому залишатися небезпечно, через війну та переслідування бойовиків Алшаабаб. У заяві також зазначив, що 10.02.2011 року бойовики Алшаабаб спробували забрати його силою та застрелили батька, коли він намагався його захистити (а.с. 21).
Наказом управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 27.01.2012 року № 7 заявнику відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі аналізу його заяви-анкети, постанови Закарпатського окружного адміністративного суду, акту судово-медичного обстеження № 174 та згідно з частиною шостою статті 5 Закону України «Про біженців або осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту» як особі, яка видає себе за іншу особу (а.с. 27).
Рішенням Державної міграційної служби України від 17.05.2012 року № 4.-12 задоволено скаргу ОСОБА_1 на рішення управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відмову особі в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 29).
Наказом управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02.08.2012 року № 102 скасовано наказ управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 27.01.2012 року № 7 (а.с. 30).
На виконання вимог чинного законодавства 06.08.2011 року співробітником органу міграційної служби було проведено співбесіду з ОСОБА_1, за наслідками якої складено протокол, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.31-32).
З вказаного протоколу співбесіди вбачається, що з країни постійного проживання позивач виїхав у 2010 році до Ефіопії, а потім вирушив до Росії та мав при собі туристичну візу і паспорт. На територію України потрапив нелегально, у лютому-березні 2011 року.
У висновку головного спеціаліста відділу у справах біженців управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі 19-2012 громадянина Сомалі ОСОБА_1 від 20.08.2012 року зазначено про доцільність відмови громадянину Сомалі ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 33-34).
На підставі матеріалів справи та письмового висновку спеціаліста відділу винесено наказ управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 22.08.2012 року № 117 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.35).
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3571-VI (далі - Закон) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з приписами статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику органу міграційної служби.
Частиною першою статті 7 Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи з положень Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
З аналізу вищевказаних норм, а також за змістом постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року №3 та від 16 березня 2012 року №3, вбачається, що біженець має довести той факт, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вбачається з анкети від 27.01.2012 року, яка заповнювалась позивачем при зверненні із заявою про надання статусу біженця, та протоколу співбесіди від 06.08.2012 року ні позивач, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, військових, етнічних, громадських організаціях в країні походження та не брали участі в їх акціях.
Докази, які б свідчили про переслідування чи утиски позивача в країні походження за ознаками расової належності, релігії, національності, належності до певної соціальної групи або політичних поглядів, в матеріалах справи відсутні.
Нестабільна ситуація в країні походження позивача, військові конфлікти самі по собі не являються підставами для надання позивачу статусу біженця.
Позивачем відповідно до вимог пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН не надано аргументованих пояснень про факти переслідування його у країні походження та доказів обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні походження за конвенційними ознаками.
При цьому, потрапивши на територію України позивач не звернувся до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а намагався залишити територію України та потрапити до іншої країни у складі групи осіб та був затриманий прикордонним нарядом прикордонної служби «Гута» Чопського прикордонного загону.
Суд зауважує, що згідно відомостей з протоколу співбесіди від 06.08.2012 року позивач нелегально прибув та територію України у лютому-березні 2011 року, проте до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся лише 20.01.2012 року.
Крім того, суд також враховує розбіжності у відомостях щодо часу виїзду з країни походження, вказаних позивачем у анкеті від 27.01.2012 року, яку заповнював позивач при поданні заяви про надання статусу біженця, та під час бесіди 06.08.2012 року, що містяться в протоколі співбесіди.
Згідно вищевказаного протоколу позивач покинув країну постійного проживання у 2010 році, тоді як в анкеті-заяві від 20.01.2012 року позивач вказує на факти переслідування бойовиками у лютому 2011 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість наказу управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 22.08.2012 року № 117 про відмову в оформленні документів; зобов'язати управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення стосовно позивача про оформлення документів щодо надання статусу біженця в Україні
Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення в адміністративних справах, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доведено правомірність свого рішення.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 122, 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: С.Л.Клопот