26 вересня 2012 р.Справа № 2а-1620/93/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калитки О. М.
Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавської області на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.05.2012р. по справі № 2а-1620/93/12
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавської області
про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Миргородський міськрайонний суд Полтавської області з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, в якому просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.
Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 23.04.2012 року було закінчено виконавче провадження №29917134 з примусового виконання виконавчого листа №2-а-3018/2011, виданого 17.05.2011 року Миргородським міськрайонний судом про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 13.10.2010 року по день прийняття постанови, виходячи із 6 мінімальних розмірів пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, як інваліду ІІІ-ої групи, з урахуванням проведених виплат, та виплатити йому нараховану суму коштів; та нарахувати додаткову пенсію відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, та виплатити йому нараховану суму коштів.
Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області ВП № 29917134 від 23.04.2012 року, якою було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-а-3018/2011, виданого 17.05.2011 року Миргородським міськрайонний судом Полтавської області про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 13.10.2010 року по день прийняття постанови, виходячи із 6 мінімальних розмірів пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, як інваліду ІІІ-ої групи, з урахуванням проведених виплат, та виплатити йому нараховану суму коштів; та нарахувати додаткову пенсію відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, та виплатити йому нараховану суму коштів визнано протиправною та скасовано.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову. Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Управління Пенсійного фонду України в місті Миргороді та Миргородському районі Полтавської області, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову. Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомли.
Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 23.04.2011 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 23.04.2012 року було закінчено виконавче провадження №29917134 з примусового виконання виконавчого листа №2-а-3018/2011, виданого 17.05.2011 року Миргородським міськрайонний судом про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 13.10.2010 року по день прийняття постанови, виходячи із 6 мінімальних розмірів пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, як інваліду ІІІ-ої групи, з урахуванням проведених виплат, та виплатити йому нараховану суму коштів; та нарахувати додаткову пенсію відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, та виплатити йому нараховану суму коштів. Вищезгадане виконавче провадження було закінчено на підставі п.11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на те, що виконати рішення суду в частині виплати стягувачу належних йому коштів не надалось можливим через відсутність відповідного фінансового ресурсу бюджету, хоч при цьому органом виконавчої служби вжито вичерпних заходів для примусового виконання рішення (а.с.8-9).
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не вжито усі дії, передбачені чинним законодавством для забезпечення виконання судового рішення, натомість винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у повному виконанні судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи насиупне.
Відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України «Про державну виконавчу службу», відповідач є органом виконавчої служби, завданням якого є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень відповідно до Законів України.
Згідно з ст. 181 КАС України та ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю держаного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п.1 ч.З ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.
Відповідно до частини 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Частиною 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Колегія суддів вважає, що постанова відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області про закінчення виконавчого провадження є передчасною, оскільки державний виконавець мотивуючи свою постанову вказує на відсутність коштів, однак виконавчий лист Миргородського міськрайонного суду №2-а-3018/2011 від 17.05.2011 року має зобов'язальний характер, а державним виконавцем не було проведено усіх виконавчих дій щодо виконання зазначеного виконавчого листа в частині зобов'язання боржника - Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області, виплатити грошову суму.
Згідно з частою 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено. своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Також беручи до уваги практику Європейського Суду (справа «Кечко проти України» від 08.11.2005р.) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Письмовими доказами не встановлено неможливості виконання судового рішення.
Відповідачами не надано ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції актів перевірки, вчинених в порядку ч.1,2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», чи будь-яких інших доказів про фактичну відсутність бюджетних коштів, або про вчинення будь-яких заходів примусового виконання постанови суду. Таким чином висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження без фактичного прийняття буд-яких заходів для виконання постанови суду, є необґрунтованими.
Таким чином колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції є правомірним про те, що державним виконавцем не вжито усі дії, передбачені чинним законодавством для забезпечення виконання судового рішення, натомість винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Відтак, позивач позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
Отже закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у повному виконанні судового рішення.
Також колегія суддів вважає за потрібне зазначити що, відповідно до статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідачем не надано доказів ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції про звернення державного виконавця до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2012 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.05.2012р. по справі № 2а-1620/93/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.
Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.