ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 жовтня 2012 року 11:40 № 2а-12805/12/2670
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд»
до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2012 року № 0001522208/0
Суддя Добрянська Я.І.
Секретар с/з Юзина О.В.
Представники сторін:
від позивача: Накопало О.А. (довіреність № б/н від 21.08.2012 р.)
від відповідача: Борисов І.І. (довіреність № 9 від 06.03.2012 р.)
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30.10.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2012 року № 0001522208/0.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-12805/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 30.10.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 28.03.2012 р. № 0001522208/0 повністю;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд» судовий збір в розмірі 993,94 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, щодо заниження та недоплати податку на додану вартість на загальну суму 99 393 грн. (в тому числі: за січень 2011 р. на суму 12 800 грн., за лютий 2011 р. на суму 16 368 грн., за березень 2011 р. на суму 70 225 грн.).
На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення, винесене за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.10.2012 р. проти позову заперечив та просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.
Так, представник відповідача зазначив, що при проведенні планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2012 р., контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було занижено та недоплачено до державного бюджету податку на додану вартість на загальну суму 99 393 грн. (в тому числі: за січень 2011 р. на суму 12 800 грн., за лютий 2011 р. на суму 16 368 грн., за березень 2011 р. на суму 70 225 грн.).
В обґрунтування своїх заперечень відповідач наголосив, що згідно наданих пояснень директора ТОВ «Укоенергобуд»ОСОБА_5, останній повідомив про те, що фактично діяльності в якості директора ТОВ «Укоенергобуд»він не здійснював, не читаючи підписував документи підприємства, які йому надавалися іншими особами, печатки підприємства ніколи в нього не було, податкової звітності до податкового органу він не подавав, офіційного штату в ТОВ «Укоенергобуд»не було, а де були оформлені люди, що працювали на об'єктах, йому не відомо.
Крім того, представник відповідача послався на те, що Акти виконаних робіт по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Трансбуд-2»від імені останнього були підписані невстановленою особою за прізвищем ОСОБА_6, що значився на таких актах виконуючим обов'язки директора ТОВ «Трансбуд-2», проте як жодних документів на підтвердження повноважень ОСОБА_6 як виконуючого обов'язки директора ТОВ «Трансбуд-2»позивачем ні до перевірки ні до матеріалів справи надано не було, хоча саме директором ТОВ «Трансбуд-2»в зазначеному періоді був ОСОБА_7
Також, на підтвердження своєї позиції представник позивача зазначив, що сума податку на додану вартість в розмірі 99 393 грн., відповідно до податкових накладних, отриманих ТОВ «Укоенергобуд»від ТОВ «Трансбуд-2»(код 32373468) та віднесених позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за січень, лютий, березень 2011 року, не відповідає сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованої «Трансбуд 2»у січені, лютому, березні 2011 року, (витяги з бази розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів), внаслідок чого, в результаті таких правовідносин позивача з ТОВ «Трансбуд-2»було завдано шкоди Державному бюджету.
З огляду на зазначене, представник відповідача послався на те, що правочини позивача із вказаним контрагентом ТОВ «Трансбуд-2»суперечать вимогам Цивільного кодексу України (щодо дійсності правочинів), а відповідно вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та такі правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З 10 лютого 2012 р. по 01 березня 2012 р. на підставі наказу від 31.01.2012 р. № 451 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2012 р.
За результатами зазначеної перевірки податковим органом було складено Акт від 07.03.20012 р. № 120/23-7/34189303, в якому відповідачем встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, щодо заниження та недоплати податку на додану вартість на загальну суму 99 393 грн. (в тому числі: за січень 2011 р. на суму 12 800 грн., за лютий 2011 р. на суму 16 368 грн., за березень 2011 р. на суму 70 225 грн.).
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:
- від 28.03.2012 р. № 0001522208/0, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 99 394,00 грн., з яких 99 393,00 грн. -основного платежу, та 1 грн. - штрафні санкції.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій.
Однак рішеннями ДПС у м. Києві та ДПС України про результати розгляду скарг позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було залишене без змін.
Зважаючи на викладене, та не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 28.03.2012 р. № 0001522208/0, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.
Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.
Відповідно до п.63.11 ст.63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.
Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.
Також, згідно п.4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.
Згідно п.78.4 ст.78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Так, в позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не наголошував на недотриманні відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання по податку на додану вартість, з матеріалів справи вбачається наступне.
02.01.2010 р. між ТОВ «Укоенергобуд»(директор -ОСОБА_5) та ТОВ «Трансбуд-2»(директор -ОСОБА_7) був укладений договір суборенди № 02-01/10, відповідно до якого ТОВ «Укоенергобуд» прийняло від ТОВ Трансбуд-2»в оренду приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ризька,73-Б, загальною площею 290,4 кв.м.
На виконання умов даного договору, сторонами були підписані акти виконаних робіт (від імені ТОВ «Укоенергобуд»- директор ОСОБА_5, від імені ТОВ «Трансбуд-2»- виконуючий обов'язки директора ОСОБА_6) від 30.01.2011 р., на суму 98 208,00 гривень, від 28.02.2011 р. на суму 98208,00 гривень, від 31.03.2011 р. на суму 98 208,00 гривень.
Вказані суми були сплачені позивачем ТОВ «Трансбуд-2»з урахуванням податку на додану вартість.
На підставі зазначеного, ТОВ «Трансбуд-2»було виписано на ім'я ТОВ «Укоенергобуд»податкові накладні № 108 від 30.01.2011 р., № 208 від 28.02.2011 р. та № 50 від 31.03.2011 р., на підставі яких ТОВ «Укоенергобуд»віднесло 49 104 гривні ПДВ до податкового кредиту.
Також між ТОВ «Укоенергобуд»(директор -ОСОБА_9) та ТОВ «Трансбуд-2»(директор -ОСОБА_10) 10 січня 2011 р. був укладений договір підряду № 10-01/11, відповідно до якого ТОВ «Трансбуд-2»зобов'язувалось виконати будівельні робити по будівництву житлово-офісного будинку у кварталі, обмеженому вул. Кузьминською та вул. Степана Руданського у Шевченківському районі м. Києва.
На виконання зазначеного договору, сторонами був підписаний Акт прийняття виконаних підрядних робіт за березень 2011 р. на суму 323 144,00 гривень.
Однак, прізвищ осіб, що підписалися від імені «Укоенергобуд»та ТОВ «Трансбуд-2 в зазначеному Акті прийняття виконаних підрядних робіт за березень 2011 р. без номеру та без дати підписання, сторонами договірних відносин зазначено не було.
Вказана сума була сплачена позивачем ТОВ «Трансбуд-2»з урахуванням податку на додану вартість.
На підставі зазначеного, ТОВ «Трансбуд-2»було виписано на ім'я ТОВ «Укоенергобуд»податкову накладну № 104 від 31.03.2011 р., на підставі якої ТОВ «Укоенергобуд»віднесло 53 857,33 гривні ПДВ до податкового кредиту.
Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема Акта перевірки позивача, та чого також не було допустимими доказами по справі заперечено представником позивача, на час підписання актів виконаних робіт за Договором суборенди № 02-01/10 від 02.01.2010 р., директором ТОВ «Трансбуд-2»був ОСОБА_7, проте як зазначені акти від 30.01.2011 р., на суму 98 208,00 гривень, від 28.02.2011 р. на суму 98208,00 гривень, від 31.03.2011 р. на суму 98 208,00 гривень, - були підписані особою ОСОБА_6, яка значиться на таких актах виконуючим обов'язки директора ТОВ «Трансбуд-2».
Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем ні до перевірки ні до матеріалів справи не було надано жодних доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_6, як виконуючого обов'язки директора ТОВ «Трансбуд-2», оскільки саме директором ТОВ «Трансбуд-2», який підписував Договір суборенди від 02.01.2010 р. № 02-01/10 від імені ТОВ «Трансбуд-2»був ОСОБА_7
Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, жодних документів на підтвердження повноважень ОСОБА_6, як виконуючого обов'язки директора ТОВ «Трансбуд-2»позивачем в контрагента не вимагалися.
З наведеного вище вбачається, що в контролюючого органу не було можливості встановити правомірність підписання Актів виконаних робіт за Договором суборенди № 02-01/10 від 02.01.2010 р., що підписані невстановленою особою ОСОБА_6, повноваження якої на підписання документів від імені ТОВ «Трансбуд-2»позивачем жодними допустимими доказами по справі не доведено.
Крім того, в матеріалах справи наявне пояснення директора ТОВ «Укоенергобуд»ОСОБА_5, наданого старшому оперуповноваженому ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, в якому ОСОБА_5 повідомив про те, що фактично діяльності в якості директора ТОВ «Укоенергобуд»він не здійснював, не читаючи підписував документи підприємства, які йому надавалися іншими особами, печатки підприємства ніколи в нього не було, податкової звітності до податкового органу він не подавав, офіційного штату в ТОВ «Укоенергобуд»не було, а де були оформлені люди, що працювали на об'єктах, йому не відомо.
Позивачем були також надані до матеріалів справи інші пояснення директора ТОВ «Укоенергобуд»ОСОБА_5, написані начальнику ДПІ у Солом'янському районі м. Києва листом від 14.03.2012 р., в яких ОСОБА_5 повідомив про те, що попередьно надані ним пояснення не є повністю об'єктивними, оскільки надавалися пізно ввечері, без належного розуміння української мови, а відповідно таким поясненням не було надано достатнього юридичного значення.
Проте доказів щодо скерування таких пояснень від 14.03.2012 р. на адресу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва та отримання таких пояснень відповідачем, - представником позивача надано не було, а відповідно є неможливим встановити дату написання таких пояснень та особу, яка підписала такі пояснення, оскільки клопотання про допит в якості свідка по справі директора ТОВ «Укоенергобуд»ОСОБА_5 позивачем не заявлялося, зважаючи на що, суд, в якості допустимого доказу по справі може прийняти тільки пояснення директора ТОВ «Укоенергобуд»ОСОБА_5, надане старшому оперуповноваженому ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, оскільки при отриманні таких пояснень працівником контролюючого органу було належним чином встановлено необхідні особисті дані особи, що надавала такі пояснення.
Відповідно до ст. 551 Господарського кодексу України, визначено ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання , а саме:
- підприємство зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
- підприємство не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;
- підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
- підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджує фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Згідно з пунктом 2, пунктом 3 та пунктом 5 статті 65 Господарського кодексу України, власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу ІІІ Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(із змінами та доповненнями) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Вимогами п.9.1, п.9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (зі змінами та доповненнями), п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України № 88, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі: посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначені п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, так, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).
Як було зазначено вище, підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено представником позивача, ОСОБА_5 фактично діяльності в якості директора ТОВ «Укоенергобуд»він не здійснював, не читаючи підписував документи підприємства, які йому надавалися іншими (сторонніми) особами, печатки підприємства ніколи не отримував та не завіряв нею свої підписи, податкової звітності до податкового органу він не подавав, а відповідно не мав відношення до зазначених обов'язків покладених на нього згідно Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV.
Крім того, як також було зазначено вище, підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено представником позивача, Акти виконаних робіт за Договором суборенди № 02-01/10 від 02.01.2010 р. були підписані невстановленою особою ОСОБА_6, повноваження якої на підписання документів від імені ТОВ «Трансбуд-2»позивачем жодними допустимими доказами по справі доведено не було.
Частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).
Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.
Згідно ч.2 ст.207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особою, уповноваженою на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Таким чином, зважаючи на викладене та на наявні у справі докази, суд погоджується із висновком податкового органу, що Договори із контрагентом ТОВ «Трансбуд-2»порушують ст.228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже мають ознаки нікчемності.
Згідно з частиною 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
Відповідно до частини другої ст.215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», позивачем не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.
Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, вищенаведеними нормами Податкового кодексу України визначено, що розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарських операціях, проведених з кожним контрагентом-покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду, а для виникнення у платника податку права на податковий кредит, ще необхідна наявність такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку на додану вартість.
Тобто, однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами заперечено позивачем, сума податку на додану вартість в розмірі 99 393 грн., відповідно до податкових накладних, отриманих ТОВ «Укоенергобуд»від ТОВ «Трансбуд 2»(код 32373468) та віднесених позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за січень, лютий, березень 2011 року, не відповідає сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованої «Трансбуд 2»у січні, лютому, березні 2011 року, що підтверджується витягами з бази розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (які наявні в матеріалах справи), внаслідок чого, в результаті таких правовідносин позивача з ТОВ «Трансбуд-2»було завдано шкоди Державному бюджету.
Таким чином, з викладеного вбачається, що ТОВ «Трансбуд 2»не було задекларовано та не було сплачено до Державного бюджету у перевіряємому періоді відповідної суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2011 року за здійсненні господарські операції з ТОВ «Укоенергобуд», яку позивач самостійно та безпідставно включив до податкового кредиту за звітній період.
Згідно ст. 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.
Згідно ч. 2 ст. 9 вказаного Кодексу, податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ зі змінами та доповненнями, органи податкової служби перевіряють достовірність документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.
Підпунктом 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
Таким чином, несплачені позивачем суми податку на додану вартість унаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ, відповідно є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.
Враховуючи наведене вище, та зазначені норми податкового та іншого законодавства, суд погоджується з висновком відповідача, що в порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України позивачем було завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Трансбуд-2»на суму 99 393 грн., в т.ч.: за січень 2011 р. на суму 12 800 грн., лютий 2011 р. на суму 16 368 грн., березень 2011 р. на суму 70 225 грн.).
Таким чином, господарські операції між позивачем та ТОВ «Трансбуд-2»об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України»від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст.9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.
В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем на підтвердження можливостей контрагента ТОВ «Трансбуд-2»здійснювати діяльність із надання послуг по будівництву (житлово-офісного будинку у кварталі, обмеженому вул. Кузьминською та вул. Степана Руданського у Шевченківському районі м. Києва, згідно договору підряду від 10.01.2011 р. № 10-01/11) не було надано жодних доказів щодо наявності в такого контрагента відповідного кваліфікованого персоналу, основних фондів, транспортних засобів для перевезення та виробництва, складських приміщень, та інших умов, які необхідні для здійснення зазначеного виду діяльності. Також позивачем не було надано до матеріалів справи жодної дозвільної документації по ТОВ «Трансбуд-2»на право здійснення зазначеним контрагентом такої будівельної діяльності.
Крім того, як було особисто зазначено представником позивача в судовому засіданні, в ТОВ «Укоенергобуд»взагалі відсутні будь які установчі та інші документи (зокрема свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника ПДВ, тощо) по контрагенту ТОВ «Трансбуд-2», оскільки такі документи при укладенні договорів позивачем від контрагента не вимагалися.
Позивач також не надав суду жодних допустимих доказів на підтвердження фактичного виконання контрагентом ТОВ «Трансбуд-2»будівельних робіт по будівництву житлово-офісного будинку у кварталі, обмеженому вул. Кузьминською та вул. Степана Руданського у Шевченківському районі м. Києва, зокрема проектної та будівельної документації, фото та відео матеріалів, тощо, а відповідно фактичність (реальність) господарських операцій із контрагентом ТОВ «Трансбуд-2»не може підтверджуватися виключно Актами виконаних робіт (наданих послуг), які в одному випадку підписані сторонами без зазначення прізвищ осіб, що підписалися, а в іншому випадку -директором позивача, який фактично не здійснював функцій директора від імені ТОВ «Укоенергобуд», та невстановленою особою, відносно якої жодних підтверджень щодо наявності повноважень на вчинення правочинів від імені ТОВ «Трансбуд-2»до матеріалів справи надано не було.
Та крім того, як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, контрагентом позивача ТОВ «Трансбуд-2»в перевіряємому періоді не було задекларовано для сплати до Державного бюджету податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем, внаслідок чого було завдано шкоди Державному бюджету України.
Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Трансбуд-2»мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду допустимих доказів щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. В адміністративному позові відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя: Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 06.11.2012 р.