Справа № 2604/23185/12
Ухвала
іменем Україн
"18" жовтня 2012 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання батьківства, -
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання батьківства.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що позовна заява не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.
За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до вимог пункту 6 ч.2, ч.4 ст.119 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, серед іншого, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.
Згідно положення частини 1 статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього Цивільний процесуальний кодекс України покладає на суд обов'язок, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Сімейного кодексу України, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
При зверненні з даним позовом до суду позивачем слід посилатися на відповідні норми Сімейного кодексу України, ураховуючи факт народження дитини після 01.01.2004 року, з дотриманням роз'яснень, наданих Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства, та стягнення аліментів" № 3 від 15.05.2006 р.
Так, відповідно до вимог п. 6 Постанови № 3 від 15.05.2006 р. у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.
Разом з тим, як убачається із змісту позовної заяви, предмет позову не містить вимоги про виключення відомостей про відповідача як батька з актового запису про народження дитини.
Крім того, частиною 2 статті 129 Сімейного кодексу України визначено, що до вимог про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком застосовується позовна давність. Так, така особа може звернутися до суду з вищезазначеними вимогами лише протягом одного року, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Разом з тим, позовна заява та додатки до неї не містять відомостей та доказів про час, коли позивач дізнався про своє батьківство, що дає право звернення останньому до суду з вимогою про визнання батьківства.
Відповідно до частини першої ст.26 Цивільного процесуального кодексу України, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
Відповідно до частини першої ст.35 Цивільного процесуального кодексу України, треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмету спору, можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Як убачається із змісту поданої позовної заяви, позивачем в якості співвідповідача до участі у розгляді справи залучено ОСОБА_3, однак позивачем не зазначено, які його права та законні інтереси порушено даною особою, що підлягають захисту у судовому порядку, ураховуючи, що Постановою № 3 від 15.05.2006 р. чітко визначено коло осіб, що є сторонами та учасниками процесу у даній категорії справ.
Крім того, ураховуючи, що дана категорія справ стосується інтересів неповнолітньої дитини, позивачем не визначено та не залучено до участі у розгляді справи особу, дії якої направлені на захист прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, та яка уповноважена представляти такі інтереси, а також позивачем не залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відповідний Орган опіки і піклування, який наділений повноваженням захисту прав та законних інтересів неповнолітніх дітей.
За нормами ст.121 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам ст.ст. 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 119, 121 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання батьківства залишити без руху, про що повідомити позивачу та надати йому строк для усунення вказаних недоліків до «25»жовтня 2012 року, однак який не може перевищувати двох днів з моменту отримання копії ухвали.
Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.