Справа № 2-4468/2011
іменем України
"10" жовтня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді: БАРТАЩУК Л.П.
при секретарях: Полторак І.В., Ізвольська С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове вселення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні квартирою, -
Позивач -ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідача -ОСОБА_2 про примусове вселення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні квартирою.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва, посвідченого 16 січня 2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 46.
Квартира складається з однієї житлової кімнати площею 17, 6 м2, загальна площа квартири - 29, 2 кв.м.
Зазначене майно придбане позивачем на прилюдних торгах 21 грудня 2009р. з реалізації арештованого нерухомого майна.
До проведення прилюдних торгів ? частина квартири належала сину ОСОБА_2 - ОСОБА_4.
05.07.2011р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва було залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.09.2010р., яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у м. Києві, TOB «Юнор»Управління реалізації майна по м. Києву та Київській області, ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 - про визнання недійсними прилюдних торгів.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідач своїми протиправними діями створює перешкоди для вселення позивача у належну їй на праві власності ? частину квартири.
Після декількох невдалих спроб самостійно вселитися у належну їй на праві спільної
часткової власності квартиру, позивач звернулася за допомогою до органів міліції.
08.07.2011р. викликом міліції зафіксовано відмову ОСОБА_2 впустити в квартиру
ОСОБА_1, а постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.07.2011р. встановлений факт перешкоджання відповідача позивачці впустити її в квартиру.
Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.11.2011р. при опитуванні працівниками міліції ОСОБА_2 було встановлено, що він дійсно не впускає до квартири ОСОБА_1 та не буде впускати до квартири АДРЕСА_1 нікого, інакше, як за рішенням суду.
З огляду на вищевикладені обставини, позивач просить вселити її в квартиру АДРЕСА_1 та заборонити відповідачу перешкоджати у подальшому ОСОБА_1 у здійсненні нею права користування та розпорядження належною їй ? частиною квартири.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. 00 коп., мотивуючи свою вимогу тим, що зазнала моральних страждань внаслідок неадекватної поведінки відповідача, ініціювання останнім великої кількості судових справ, що додатково призвело до душевних хвилювань. Водночас, позивач зазначила, що зазнала невиправданих витрат, пов'язаних з орендою житла в той час, як є власником свого житла. У зв»язку з цим 10 000 грн. 00 коп. позивач вважає справедливою компенсацією за моральні переживання та неможливість забезпечити нормальні житлові умови протягом тривалого періоду часу.
Представник позивача, підтримавши в судовому засіданні позов, просив його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні 16.12.2011р. позов не визнали, пояснивши, що відповідачем не визнається правомірність прилюдних торгів по реалізації ? частини квартири АДРЕСА_1.
В судове засідання 10.10.2012р. відповідач ОСОБА_2 не з'явився, направивши заяву, в якій виклав причину своєї неявки зайнятість представника ОСОБА_6 у іншій справі.
Представник відповідача - ОСОБА_6 не з»явилася в судове засідання, направивши до суду заяву, в якій зазначила причини своєї неявки - участь у судовому засіданні по іншій цивільній справі.
Відповідно до п.2) ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час та місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які визнано судом поважними.
Судом визнано причини неявки відповідача ОСОБА_2 у зв'язку з зайнятістю представника неповажними.
Також, з матеріалів справи убачається, що відповідачем ОСОБА_2 уповноважено, крім ОСОБА_6, інших представників на представництво його інтересів у суді -ОСОБА_7, ОСОБА_8 та/або ОСОБА_9, що підтверджується довіреністю від 27.10.2010р.
Відповідно, не визнані поважними причини неявки представника відповідача у судове засідання.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в результаті перемоги на прилюдних торгах 21 грудня 2009р. з реалізації арештованого нерухомого майна на підставі свідоцтва, посвідченого 16 січня 2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 46.
Згідно вказаного свідоцтва, експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку АДРЕСА_2 щодо кв. АДРЕСА_1 та плану по поверхами на будівлю АДРЕСА_2, квартира складається з однієї житлової кімнати площею 17, 6 м2, загальна площа квартири - 29, 2 кв.м.
05.07.2011р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва було залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.09.2010р., яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у м. Києві, TOB «Юнор»Управління реалізації майна по м. Києву та Київській області, ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 - про визнання недійсними прилюдних торгів.
03.07.2012р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва було залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2012р., яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Відділу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у м. Києві, TOB «Юнор»Управління реалізації майна по м. Києву та Київській області, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_5, Головне управління юстиції у м. Києві - про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулись, визнання недійсними акта державного виконавця та свідоцтва про право власності.
Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судовими рішеннями, що набрали законної сили, була встановлена правомірність набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на ? частини квартири АДРЕСА_1 на прилюдних торгах, отже, вказані обставини не підлягають доказуванню.
Як убачається з Витягу про державну реєстрацію прав КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна»№ 35285721, реєстраційний номер 37462313 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 на праві власності 27.08.2012р., номер запису 2220 в книзі: д. 1413-241.
Згідно договору купівлі-продажу нерухомості від 11.06.1996р., співвласником ? частини квартири АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2
Як убачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.07.2011р., 08.07.2011р. ОСОБА_2 не дав можливості ОСОБА_1 увійти до квартири АДРЕСА_1.
З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.11.2011р. вбачається, що при опитуванні працівниками міліції ОСОБА_2 встановлено, що він дійсно не впускає до квартири ОСОБА_1 та не буде впускати до квартири АДРЕСА_1 нікого, інакше, як за рішенням суду.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки наданими суду доказами підтверджується право власності позивача на ? частину квартири, також, те, що відповідачем ОСОБА_2 позивачу створюються перешкоди щодо вселення ОСОБА_1 на належну ій ? частину квартири, позовні вимоги про вселення позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов»язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відновлення становища, яке існувало до порушення тощо. Перелік способів захисту права та інтересу не є вичерпний, оскільки, згідно вказаної норми, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Заявивши однією з позовних вимог вимогу про заборону відповідачу перешкоджати у подальшому ОСОБА_1 у здійсненні нею права користування та розпорядження належною їй ? частиною квартири, позивач просить по суті не про захист порушеного права, а про заборону вчинення певних дій відповідачем, крім того, про накладення заборони на майбутнє.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Оскільки заборона вчиняти дії, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, не передбачений чинним цивільним законодавством, крім того, така вимога ґрунтується на припущеннях позивача щодо майбутніх обставин, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року № 4, згідно яких право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
Оцінюючи викладені позивачем обставини щодо завдання їй моральної шкоди внаслідок порушення нормального життєвого укладу, тривалих судових процесів, у яких вона вимушена брати участь, доказуючи правомірність набуття нею права власності на частину квартири, що призвело до душевних страждань, та неможливості проживати у належній їй частині квартири, судом встановлено, що жодного належного доказу на підтвердження факту завдання відповідачем позивачу фізичного болю чи душевних страждань позивачем не надано.
Відповідно, вимоги в цій частині є недоведеними згідно вимог ст. 60 ЦПК України, і задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у судовому засіданні 10.10.2012р., повний текст рішення складений 12.10.2012р.
З урахуванням викладеного та керуючись 19 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 317, 328, 355 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 208-209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове вселення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні квартирою -задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 державне мито в розмірі 8, 50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37, 00 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів після його проголошення в судовому засіданні, а учасниками судового розгляду, які не були присутні під час проголошення рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.