Іменем України
29 березня 2012 року Справа № 5002-33/1744-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Воронцової Н.В.,
суддів Сікорської Н.І.,
Остапової К.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача: Щербак Роман Сергійович, довіреність б/н від 12.08.11р. - ТОВ "Склосервіс";
представник відповідача: не з'явився - ВАТ "Сімферопольський склотарний завод";
представник відповідача: Чернова Валентина Петрівна, довіреність № 09/525 від 22.02.12р. - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк";
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 26 вересня 2011 року у справі № 5002-33/1744-2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Склосервіс";
до відповідачів: Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод";
Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк";
про визнання недійсним договору та спонукання до виконання певних дій
Товариство з обмеженою відповідальністю "Склосервіс" (далі по тексту - ТОВ "Склосервіс") звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" (далі по тексту - ВАТ "Сімферопольський склотарний завод"), закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі по тексту - ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та просить суд визнати недійсним договір застави № 38-08/з-2 від 14.08.2008р., укладений між відповідачами, та зобов'язати закрите акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське центральне відділення Промінвестбанку" виключити комплект обладнання для чистки форм Т-10 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідачами не були дотримані вимоги статті 203 Цивільного кодексу України при укладенні спірного договору застави, зокрема, його зміст, за твердженням позивача, суперечить вимогам чинного законодавства, у тому числі статтям 3, 15 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 4 Закону України "Про заставу" та статті 576 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.201р. у справі № 5002-33/1744-2011 позов задоволено частково: визнано недійсним договір застави № 38-08/з-2 від 14.08.2008р., укладений між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Кримське центральне відділення Промінвестбанку" та ВАТ "Сімферопольський склотарний завод"; у частині вимог про зобов'язання ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське центральне відділення Промінвестбанку" виключити комплект обладнання для чистки форм Т-10 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна у позові відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" ввів другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення; крім того, суд зазначив, що не відповідають дійсності пункти 1.3; 2.1.1; 2.1.3; 2.1.4; 2.1.5; 2.1.7; 2.1.9 договору застави від 14.08.2008р. № 38-08/3-2, а його зміст суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 4 Закону України "Про заставу", статті 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та статті 576 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати у частині визнання недійсним договір застави № 38-08/з-2 від 14.08.2008р., укладений між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Кримське центральне відділення Промінвестбанку" та ВАТ "Сімферопольський склотарний завод", прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 694 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про заставу", статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 3, 4, 12, 15, 21, 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів".
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2011 року у справі №5002-33/1744-2011 апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк" задоволено: рішення господарського суду АР Крим від 26 вересня 2011 року скасовано; прийнято нове рішення; у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятою апеляційною інстанцією постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Склосервіс»звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, у якій просило скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2011 року у справі №5002-33/1744-2011, залишити в силі рішення господарського суду АР Крим від 26.09.2011р.
Постановою Вищого господарського суду України від 09 лютого 2012 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Склосервіс»задоволено частково. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2011 року у справі №5002-33/1744-2011 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02 березня 2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Кримське центральне відділення ПАТ Промінвестбанк" прийнято до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду та призначити справу до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді: Воронцової Н. В., суддів Сікорської Н. І., Остапової К. А.
В судовому засіданні, 29 березня 2012 року, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та скасування оспорюваного рішення, а також заявив заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів.
Представник відповідача -ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції у даній справі.
Представник відповідача -ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх.. №4911.
Враховуючи, що згідно частини 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком, а також беручи до уваги положення частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, за якої апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає за можливе повторно розглянути справу за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.01.2008р. між ТОВ "Склосервіс" (продавець) та ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" (покупець) укладений контракт № 001/14, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив на умовах поставки ЕХW/Гостомель комплект обладнання для чистки форм Т-10 (товар) (т. 1, а.с. 9-11).
В свою чергу, деталі на збірку вказаного обладнання було придбане ТОВ "Склосервіс" закордоном в країні Італії, що підтверджується представленими в матеріали справи митними деклараціями.
Пунктом 2.1 контракту визначено, що загальна сума контракту складає 612694,50 грн., в тому числі ПДВ - 102115, 75 грн.
Відповідно до розділу 3 контракту 35% загальної суми контракту повинні бути переведені на рахунок продавця протягом 10 днів з моменту набрання контракту чинності (пункт 3.1 контракту); 55% загальної суми контракту повинні бути переведені на рахунок продавця протягом 2 банківських днів з моменту отримання покупцем повідомлення про готовність до відвантаження, але в будь-якому випадку до відвантаження товару покупцю (пункт 3.2 контракту); 10% загальної суми контракту повинні бути переведені на рахунок продавця протягом 5 банківських днів з моменту відвантаження товару (пункт 3.3 контракту).
Згідно із пунктом 4.1 контракту товар повинен бути поставлений на умовах поставки ЕХW/Гостомель в другому кварталі 2008 року протягом 3 днів з моменту отримання платежу відповідно до пункту 3.2 даного контракту.
Пунктом 4.5 контракту визначено, що поставлене обладнання є власністю продавця до повної його оплати покупцем.
Пунктом 5.6 контракту покупець гарантував продавцю своєчасну оплату товару у відповідності з умовами, зазначеними в розділі 3 цього контракту.
Контракт набирає чинності з моменту його підписання та вважається дійсним до 31.12.2009 року.
На підставі видаткової накладної № РН-0000020 від 24.06.2008 позивач відвантажив, а відповідач отримав комплекс обладнання для чистки форм Т-10 на загальну суму 612694,50 грн., за довіреністю серії ЯПГ №377421 від 23.06.2008р. Про що, позивачем також було оформлено податкову накладну (а. с. 14, том 1).
Разом з тим, покупець частково сплатив суму за контрактом № 001/14, а саме - 241401,50 грн., залишок заборгованості ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" за контрактом № 001/14 склав - 522 139,84 грн. (з урахуванням інфляції та 3% річних нарахованих позивачем).
Водночас, 14.08.2008 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (заставодержатель) та ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" (заставодавець) укладений договір застави № 38-08/з-2, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 38-08 від 22.07.2008р., укладеного між заставодержателем та заставодавцем, за умовами якого останній зобов'язаний повернути заставодержателю до 21.07.2009р. кредит в розмірі 1000000,00 грн., відсотки за користування ним у розмірі 21% річних, відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 30%, сплатити неустойку, а також відшкодувати всі збитки (т. 1, а.с. 119-121).
Так, пунктом 1.2 договору застави передбачено, що предметом застави є комплект обладнання для чистки форм Т-10.
Також, пунктом 1.3 договору застави визначено, що майно належить заставодавцю на праві власності згідно з видатковою накладною № РН-0000020 від 24.06.2008р. та контракту № 001/14 від 14.01.2008р., укладеного між ТОВ "Склосервіс" та ВАТ "Сімферопольський склотарний завод", та обліковується на балансі заставодавця (виписка з балансу № 1417 від 13.08.2008р.) по рахунку № 10 "Основні засоби".
Відповідно до пункту 1.4 договору, майно оцінено сторонами у розмірі 459000,00 грн.
Пунктом 1.5 договору визначено, що застава майна підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заставодавцем за рахунок останнього.
Пунктом 2.1.1 заставодавець засвідчив, що передане під заставу майно є його власністю, право якої отримано ним на правомірних підставах.
Пунктом 2.1.2 договору встановлено, що умови зберігання майна відповідають усім вимогам до збереження цим майном своїх товарних, технічних та інших суттєвих властивостей протягом дії цього договору.
На підставах, передбачених чинним законодавством України, на майно може бути безумовно і беззаперечно звернене стягнення (пункт 2.1.3 договору).
Майно не підлягає вилученню за вимогою третіх сторін, у тому числі уповноважених державних органів, і вільне від будь-яких зобов'язань (у тому числі не знаходиться у податковій заставі) (пункт 2.1.4 договору).
Відповідно до пункту 2.1.5 договору, до майна не пред'явлені і не будуть пред'явлені за обставин, що існують на момент укладення та дії цього договору, майнові позови, пов'язані з вилученням майна або обмеженням користування, володіння чи розпорядженням ним.
Майно не знаходиться у спільній власності, не є часткою, паєм або внеском у спільну господарську діяльність (пункт 2.1.6 договору).
Пунктом 2.1.7 договору визначено, що будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені майном чи правами на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог.
В разі, коли в момент настання терміну виконання заставодавцем будь-якого зобов'язання, що випливає з кредитного договору, вказане зобов'язання заставодавцем виконано не буде, а також у разі виникнення інших підстав, передбачених договором, для звернення стягнення на майно заставодержатель отримає право звернення стягнення на майно, його реалізувати та одержати задоволення своїх вимог з вартості майна на свій розсуд (з урахуванням умов цього договору) переважно перед іншими кредиторами заставодавця (пункт 2.1.8 договору).
Пунктом 2.1.9 договору заставодавець гарантував, що будь-яка інформація, надана заставодавцем щодо майна на момент укладення цього договору є достовірною.
Проте, позивач вважає, що до відповідача не перейшло право власності на товар, який був переданий до застави за зазначеним договором, оскільки майно лише перебувало у фактичному користуванні ВАТ "Сімферопольський склотарний завод", у зв'язку з чим він безпідставно та незаконно розпорядився цим майном, наслідком чого повинне бути визнання договору застави недійсним та виключення відповідного запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Вказані обставини і стали підставою для звернення ТОВ "Склосервіс" із даною позовною заявою до господарського суду.
Так, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх в засіданні суду представників сторін, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, при цьому, апеляційна інстанція виходить із наступного.
Як вбачається із справи, предметом даного позову є вимоги про визнання недійсним договору застави майна, які обґрунтовані посиланнями на статті 203 та 215 Цивільного кодексу України та на положення Закону України «Про заставу».
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач як на підставу недійсності спірного договору застави, посилається на те, що відповідач - відкрите акціонерне товариство «Сімферопольський склотарний завод», не мав права передавати спірне майно в заставу, оскільки не був власником цього майна.
Отже, в предмет доказування у даній справі, входить встановлення факту наявності у відповідача на момент укладення спірного договору права власності на майно, яке було передано ним в заставу.
Як вже вказувалося вище, 14 січня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Склосервіс»(продавець) та відкритим акціонерним товариством «Сімферопольський склотарний завод» (покупець) укладений контракт № 001/14, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив на умовах поставки ЕХW/Гостомель комплект обладнання для чистки форм Т-10 (товар) (т. 1, а.с. 9-11).
Розділом 3 вказаного контракту передбачено, що оплата товару здійснюється поетапно.
Із наявної в матеріалах справи видаткової накладної № РН-0000020 від 24 червня 2008 року, вартість комплекту обладнання для чистки форм Т-10 складає 612694,50 грн. (т. 1, а.с. 12).
Проте, як свідчить матеріали справи та відповідачем - відкритим акціонерним товариством «Сімферопольський склотарний завод»спростовано не було, вартість майна була сплачена ним частково тільки в сумі 241401,50 грн.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
При цьому, положеннями статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належить власникові.
Отже, суб'єктивне право власності має цілком конкретний зміст, який проявляється у правомочностях власника - це володіння, користування та розпорядження. При цьому, кожна з передбачених правомочностей має своє призначення, однак, деякі з них можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна (наприклад, особам, які одержали майно за договором оренди).
На відміну від цих осіб, власник має монопольне право здійснювати правомочності.
Згідно з частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Судова колегія, надавши юридичну оцінку умовам укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Склосервіс»(продавець) та відкритим акціонерним товариством «Сімферопольський склотарний завод» (покупець) контракту № 001/14, дійшла висновку, що останній за своєю правовою природою є договором купівлі -продажу.
Так, відповідно до ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Нормами статті 697 ЦК України передбачено, що Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
З урахуванням норм наведеної статті, сторони домовилися в контракті про перехід права власності на товар від продавця до покупця після його повної оплати.
Проте, ані на момент укладення спірного договору застави №38-08/з-2 від 14.08.2008р., ані на момент звернення позивача до суду, відповідачем -ВАТ «Сімферопольський склотарний завод»оплата за отримане майно в повному обсязі (залишок 522 139,84 грн.) здійснена не була.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відкрите акціонерне товариство «Сімферопольський склотарний завод», з огляду на приписи ст. 697 ЦК України та положення пункту 4.5 контракту, не набув права власності на комплект обладнання, придбаного за цим контрактом, а відтак був позбавлений права розпоряджатися цим майном, за відсутності згоди власника на це.
З огляду на встановлені обставини, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання недійсним договору застави, в зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.178 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.
Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст.ст.1, 4 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Статтею 181 ЦК України передбачено, що застава - це такий вид забезпечення зобов'язання, коли в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами.
Відповідно до вимог ст.11 Закону України "Про заставу" майновим поручителем є заставодавець, особа якого не співпадає з особою боржника у забезпеченому заставою зобов'язанні. Його права і обов'язки визначаються договором. Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Оскільки, як вже було встановлено вище, відповідач - ВАТ «Сімферопольський склотарний завод»не набув права власності на комплект обладнання, придбаного за контрактом, він не мав права, як власник заставляти дане майно в забезпечення зобов'язань, за якими він є боржником.
Отже, відповідач - відкрите акціонерне товариство «Сімферопольський склотарний завод»укладаючи спірний договір застави, ввів другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується із висновоками місцевого господарського суду, що пункти 1.3; 2.1.1; 2.1.3; 2.1.4; 2.1.5; 2.1.7; 2.1.9 договору застави № 38-08/3-2 від 14 серпня 2008 року, не відповідають дійсності, а його зміст суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 4 Закону України «Про заставу», статті 5 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»та статті 576 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до роз'яснень Вищого арбітражного суду від 12 березня 1999 року № 02-5/111 в редакції від 10 грудня 2004 року, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частиною статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Істотне значення, згідно з частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України, має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом цілком підставно визнано недійсним договір застави № 38-08/з-2 від 14 серпня 2008 року.
Також, колегія суддів зазначає, що знаходження спірного майна на балансі відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський склотарний завод», на момент укладення договору застави, не свідчить про наявність права власності на це майно, адже знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.
Оскільки, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату, тому баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Разом з тим, судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на відсутність реєстрації обтяження спірного майна позивачем, оскільки в силу норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»це є правом контрагента за договором, а не його обов'язку. Крім того, що відсутність спірного майна в реєстрі обтяжень, на момент укладення договору застави, не є належним та допустими доказом підтвердження права власності на це майно.
Разом з тим, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення вимоги про зобов'язання закритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Кримське центральне відділення Промінвестбанку»виключити комплект обладнання для чистки форм Т-10 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
В обґрунтування зазначених вимог, позивач посилається на те, що на підставі договору застави відповідачем, закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Кримське центральне відділення Промінвестбанку», було внесено запис до Державного реєстру обтяження рухомого майна запис про обтяження комплекту обладнання для чистки форм Т-10.
Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
Держатель Державного реєстру наділяє відповідних суб'єктів повноваженнями реєстраторів Державного реєстру, які надаватимуть послуги щодо внесення записів до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень, звернення стягнення на предмет обтяження та надання витягів з Державного реєстру, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень статті 43 Закону відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.
Записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження.
Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.
Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків (стаття 44 Закону).
Отже, із аналізу зазначених норм законодавства випливає, що правом виключення запису про відповідне обтяження майна, наділений державний реєстратор, який вносить такий запис на підставі відповідної заяви обтяжувача. Проте, враховуючи, що позивач не звертався із відповідно заявою до державного реєстратора та як наслідок не отримував відмови у проведенні таких дій, колегія суддів вважає вимоги позивача про зобов'язання акціонерного комерційного банку комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії «Кримське Центральне відділення Промінвестбанку»виключити комплект обладнання для чистки форм Т-10 з державного реєстру обтяжень рухомого майна, такими, що заявлені передчасно. Відтак не потребують судового захисту права позивача, які на момент пред'явлення позову не порушенні, в зв'язку з чим, рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, є цілком обґрунтованим.
Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне надати оцінку судовим актам у справі № 5002-18/2572.1-2011, в контексті правового значення для розгляду даного спору.
Так, рішенням господарського суду АР Крим від 06.09.2011р. у справі № 5002-18/2572.1-2011 в задоволенні позовних вимог ТОВ «Склосервіс»до ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" зокрема про визнання права власності на товар, що є предметом контракту №001/14 від 14.01.2008р., було відмовлено (а. с. 144, том 1).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд вказав на необхідність розгляду зазначеної справи в межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство боржника ВАТ "Сімферопольський склотарний завод", а не у порядку позовного провадження, тобто спір по суті не розглядався та оцінка обставини справи щодо наявності чи відсутності у ТОВ «Склосервіс»права власності на спірне майно, судом у цій справі (№ 5002-18/2572.1-2011), не надавалася, тому вказане рішення не містить для даного спору жодних фактів, які б могли бути оцінені судовою колегією відповідно до вимог ст. 35 ГПК України.
До того ж, включення, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2009р. у вказаній справі, суми заборгованості за контрактом від 14.01.2008 № 001/14, до реєстру вимог кредиторів, зайвий раз підтверджує те, що частина вартості товару на суму 522 139,84 грн., не була сплачена відповідачем - ВАТ "Сімферопольський склотарний завод" та підлягає примусовому стягненню. Тобто, у першого відповідача існує перед позивачем грошове зобов'язання, яке припиняється в момент його виконання.
Отже, під час вирішення спору, місцевий господарським судом правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду не знайшла законних підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, а тому залишає оспорюване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське центральне відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 вересня 2011 року у справі № 5002-33/1744-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.В. Воронцова
Судді Н.І. Сікорська
К.А. Остапова