79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.10.12 Справа№ 1/511-27/398
За скаргою (стягувача): Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Львівського регіонального відділення, м.Львів
На дії органів ДВС (Відділу ПВР управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області)
При виконанні рішення суду у справі №1/511-27/398
За позовом Прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії , Львівського регіонального відділення УДІК, м.Львів
про солідарне стягнення із відповідачів:
1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісель», м.Львів та
2. Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», м.Новий Розділ Миколаївського району Львівської області, - 180 000,00 грн. боргу, 8 496,40 грн. пені, 3% річних в сумі 1 248,04 грн
Суддя Кітаєва С.Б.
Секретар Дубенюк Н.А.
Представники сторін:
Від прокуратури : не з»явився;
від скаржника - Рукас Д.М. -представник (довіреність №301 від 28.10.2011 р);
від боржників : не з»явились
від ВДВС : не з»явився.
Права та обов»язки, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України , суд роз»яснив представнику скаржника . Заяви про відвід судді не надходили.
Суть справи: На розгляд господарського суду Львівської області надійшла скарга Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Львівського регіонального відділення, м.Львів, на дії органу ДВС ( ВДВС ГУЮ у Львівській області, відділ ПВР) при примусовому виконанні рішення господарського Львівської області від 18.10.2002 р -17.04.2003 року, на підставі виданого господарським судом Львівської області 06.06.2005 року наказу,
у справі №1/511-27/398
за позовом Прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії , Львівського регіонального відділення УДІК, м.Львів
про солідарне стягнення із відповідачів:
1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісель», м.Львів та
2.Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», м.Новий розділ Миколаївського району Львівської області, - 180 000,00 грн. боргу, 8 496,40 грн. пені, 3% річних в сумі 1 248,04 грн .
Скарга подана відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).
Ухвалою суду від 06.09.2012 року скарга прийнята до розгляду; судове засідання по розгляду скарги призначено на 26.09.2012 року. В судове засідання 26.09.2012 року з»явився представник лише скаржника, хоча ухвала суду від 06.09.12 року скерована всім учасникам судового процесу. Станом на 26.09.12 р документи, пояснення від сторін, ДВС до суду не поступили. За таких обставин суд вбачав за доцільне відкласти розгляд скарги.
Ухвалою від 26.09.2012 року розгляд скарги відкладено на 09.10.2012 року
В судове засідання 09.10.12 р явку повноважного представника забезпечив скаржник.
Відповідно до ст.75 ГПК України скарга розглядається за наявними у справі матеріалами.
З підстав, наведених у скарзі, представник скаржника просить суд визнати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) старшого державного виконавця відділу ПВР УДВСУ ГУЮ у Львівській області Тетюка Р.М. від 22.08.2012 року недійсною. Скаржник вважає винесену постанову органом ДВС незаконною , оскільки , відповідно до ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчий документом. Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема судового наказу. Згідно рішення господарського суду Львівської області у даній справі суд стягнув солідарно з боржників на користь стягувача кошти. На примусове виконання даного рішення, яке набрало законної сили, господарський суд видав наказ про солідарне стягнення заборгованості з боржників.
Скаржник вважає доводи державного виконавця, наведені у оскаржуваній постанові про невідповідність наказу вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», безпідставними.
Відповідно до ч.2 ст.121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Відповідно до ст.75 ГПК України скарга розглядається за наявними у справі документами.
Розглянувши скаргу та подані до неї докази, , заслухавши представника ВДВС , суд встановив наступне.
16.08.2012 року скаржник скерував до Відділу ПВР управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області Заяву від 15.08.2012 р Вих.№146-07/12 про примусове виконання рішення господарського суду ( повторне пред»явлення»), у якій просив повторно прийняти до виконання дублікат наказу господарського суду Львівської області від 06 червня 2005 року по справі №1/511-27/398 та відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду від 18.10.2002р-17.04.2003 р про солідарне стягнення з ТзОВ «Лісель» та РДГХП «Сірка»на користь Львівського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи присудженої заборгованості.
До заяви додавався оригінал дублікату наказу господарського суду Львівської області від 06 червня 2005 року у справі №1/511-27/398.
22 серпня 2012 року старшим державним виконавцем відділу ПВР УДВС ГУЮ у Львівській області , розглянута заява стягувача Львівського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, яка поступила 21.08.2012 року і прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа). Як вбачається з мотивувальної частини зазначеної постанови , стягувачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження ( у прийнятті до провадження виконавчого документа) з тих мотивів, що у даному виконавчому документі зазначено двох боржників, що суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження». А відтак, покликаючись на п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону, відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу №1/511-27/398 виданого 06.06.2005 року господарським судом Львівської області.
Окрім того, у мотивувальній частині постанови орган ВДВС роз»яснює стягувачу його право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами ст.18 цього Закону.
З матеріалів справи №1/511-27/398 вбачається, що ухвалою господарського суду Львівської області від 04.05.2012 року суд визнав недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Стельмащука П.Я. від 20.02.2012 року щодо виконання наказу господарського суду Львівської області від 06.06.2005 року №1/511-27/398.
Ухвала не оскаржувалась , набрала законної сили.
При розгляді скарги суд виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов"язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Частина 3 названої статті містить вимогу щодо форми судових рішень. Усі судові рішення (рішення, постанови, ухвали) господарський суд виносить в письмовій формі.
Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність , встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Судове рішення містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і грунтується на нормі права, що застосована судом.
Судове рішення містить остаточний висновок відносно прав і обов"язків сторін , приписує їм певну поведінку на майбутнє. Окрім того, судове рішення являє собою імперативне веління, яке адресується не тільки учасникам процесу, а й органам державної влади, до сфери компетенції яких входить виконання судових рішень.
Стаття 115 ГПК України встановлює обов"язковість рішень, ухвал, постанов господарського суду, що набрали законної сили -обов"язковість судових рішень. Судові рішення є обов"язковими на всій території України.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду (судові рішення), що набрали законної сили, виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 р ( з наступними змінами і доповненнями), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку.
Статтею 2 Закону визначено органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення .
У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження»:
Державний виконавець зобов»язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи , необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення ( далі -виконавчий документ) у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст.11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз»яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа , про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим.
Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов»язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Таким чином, органи виконання судових рішень ( органи ВДВС) не наділені повноваженнями вносити зміни у виконавчі документи, видані судами на примусове виконання рішень, які набрали законної сили, а повинні здійснювати заходи , необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення ( далі -виконавчий документ) у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
У даному випадку, державним виконавцем без будь-яких правових підстав, змінено порядок виконання рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2002 р -17.04.2003 року у справі №1/511-27/398, оскільки рішенням суду встановлено солідарне стягнення із двох відповідачів на користь позивача заборгованості, а не стягнення заборгованості із одного відповідача, а саме РДГХП «Сірка».
Такими, що не відповідають положенням Закону України «Про виконавче провадження»є доводи органу ДВС про те, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить жодної вказівки про множинність боржників у виконавчому провадженні. Так, наприклад, у п.2 ст.18 Закону вказано : «у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягував, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов»язок чи право стягнення є солідарним». У даному випадку, у виконавчому документі зазначено про солідарне стягнення з двох відповідачів на користь позивача заборгованості.
Органи ВДВС не наділені правом при вирішенні питання про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження на підставі наказу суду, змінювати спосіб та порядок виконання, встановлений у виконавчому документі судом. Крім того, Закон України «Про виконавче провадження»не містить переліку обставин, які ускладнюють вчинення , передбачених Законом виконавчих дій, з причин «множинності боржників».
Крім того, наказ , виданий господарським судом на примусове виконання рішення у даній справі, вже знаходився на примусовому виконанні , органи ВДВС відкривали виконавче провадження за цим наказом.
У ст.1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів ( посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
На запитання чи можлива видача декількох наказів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості з декількох відповідачів солідарно без визначення частини боргу, що стягується з кожного з них, Вищий господарський суд України вказав на те, що вона суперечила б приписові ч.4 ст.116 ГПК, за яким, зокрема, якщо судове рішення прийнято проти декількох відповідачів, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення , яка підлягає виконанню за даним наказом. Водночас якщо кілька відповідачів, до яких було пред»явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов»язанням, господарським судом може бути видано один наказах на стягнення всієї суми , але саме один, а не декілька ( Інформаційний лист ВГСУ від 29.09.2009 р №01-08/530 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того,суд вбачає за необхідне зазначити, що системний аналіз статей 26,49 Закону України «Про виконавче провадження»свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову у від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом, і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред»явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за приписами частини 1 ст.50 Закону , завершене виконавче провадження, з наведених підстав, не може бути розпочате знову. Станом на даний час рішення господарського суду від 2005 року у даній справі не виконано.
В силу ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.121-2 ГПК України , скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал , постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Скарга розглядається судом в межах вимог, встановлених ст.121-2 ГПК України.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов»язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
За результатами розгляду скарги , що розглядається, суд прийшов до висновку, що доводи скаржника є правомірними і скаргу слід задоволити.
Виходячи з вищенаведеного вище, керуючись ст.ст. 86, 121-2 ГПК України, суд,-
Визнати постанову від 22.08.2012 р ( ВП №33980290) про про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) старшого державного виконавця відділу ПВР УДВС ГУЮ у Львівській області Тетюка Р.М. щодо виконання наказу господарського суду Львівської області від 06.06.2005 року №1/511-27/398,- недійсною.
Суддя Кітаєва С.Б.