ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-3/9674-2012 30.10.12
За первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»
До Приватного підприємства «Нива-В.Ш.»
Про стягнення 251 500,00 грн.
За зустрічним позовом Приватного підприємства «Нива-В.Ш.»
До Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»
Про визнання договору відповідального зберігання неукладеним
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача Харитонова М.М. -по дов. № 70 від 21.01.2011
Від відповідача Танащук М.В. -по дов. № 1263/11 від 30.12.2011
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»про стягнення з Приватного підприємства «Нива-В.Ш.»251 500,00 грн. збитків завданих внаслідок втрати автомобіля Mazda CX7, 2008 року, реєстраційний номер ВТ 9512 АІ, в розмірі його вартості, який було передано позивачем відповідачу у відповідності до договору відповідального зберігання від 17.09.2010.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/9674-2012 та призначено її до розгляду на 07.08.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/9674-2012 від 07.08.2012, в зв'язку з не з'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням відповідачем вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 20.07.2012, розгляд справи був відкладений на 14.08.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/9674-2012 від 14.08.2012, в зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи був відкладений на 06.09.2012.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 06.09.2012 справу № 5011-3/9674-2012 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю., в зв'язку перебуванням судді Сівакової В.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2012 (суддя Трофименко Т.Ю.) розгляд справи № 5011-3/9674-2012 було призначено на 02.10.2012.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 06.09.2012 справу № 5011-3/9674-2012 передано на розгляд судді Сіваковій В.В., в зв'язку з виходом з відпустки.
Позивач у поданих 24.09.2012 до відділу діловодства суду поясненнях зазначив наступне. Відповідно до п. 3.1.1. договору застави № 014/3728/5/11998/1 від 21.03.2008, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк»та Пасічніченко Олександрою Вікторівною, заставодавець (Пасічніченко О. В.) прийняв на себе зобов'язання застрахувати предмет застави на повну його вартість або на суму, погоджену із заставодержателем (ВАТ «Ерсте Банк»), на випадок втрати, пошкодження або загибелі предмета застави на користь заставодержателя за власний рахунок на весь строк дії кредитного договору. У період дії кредитного договору Пасічніченко О.В. було укладено з ACT «Вексель»договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 202- 60/08-ХРС від 21.03.2008, проте строк дії договору страхування закінчився 21.03.2009. В подальшому договори страхування транспортного засобу Пасічніченко О.В. не укладалися, про що зазначається у рішенні Дніпровського райсуду м. Херсона від 05.05.2010 по справі № 2-1313/10. Враховуючи зазначене, станом на 01.10.2010 року не існувало укладеного договору страхування транспортного засобу Mazda СХ7, 2008 р. вип., реєстраційний № ВТ 9512 АІ.
02.10.2012 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»про визнання договору відповідального зберігання від 17.09.2010 неукладеним.
В судовому засіданні 02.10.2012 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.10.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/9674-2012 від 03.10.2012 прийнято зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 5011-3/9674-2012.
Відповідач за зустрічним позовом у поданому 15.10.2012 відзиві проти задоволення зустрічного позову заперечує, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України не передбачає такий спосіб захисту як визнання договору неукладеним. Будь-який інший спосіб захисту цивільних прав та інтересів встановлюється договором або законом. У пункті 8 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний суд України зазначив, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. Також вказує на те, що у договорі відповідального зберігання від 17.09.2010 передбачені всі істотні умови, встановлені законом. Поклажодавець (АТ «Ерсте Банк») передав, а зберігач (ПП «Нива-В.Ш.») прийняв на зберігання автомобіль, а тому договір є укладеним.
В судовому засіданні 16.10.2012 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 30.10.2012.
Відповідач за первісним позовом у поданих 16.10.2012 до відділу діловодства суду поясненнях проти задоволення позову заперечує, оскільки спірний автомобіль належить на праві власності Лазаренко (Пасічніченко) Олександрі Вікторівні, тоді як позивач не зазначив які саме його права та інтереси були порушені або оспорені та не надав відповідні докази. Згідно з позовною заявою від 12.08.2010 Лазаренко О.В. визначила суму завданих їй збитків в розмірі 199 000,00 грн. Відповідно до постанови про визнання цивільним позивачем від 12.11.2010, дізнавачем СВ Дніпровського РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області Доломан М.О. було також встановлено, що Лазаренко О.В. у зв'язку з викраденням транспортного засобу нанесено матеріальні збитки також на суму 199 000,00 грн., а не на 251 500,00 грн., як зазначено позивачем в ціні позову. З листа начальника СВ Дніпровського РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області майора міліції Коршуна А.В. вбачається, що під час проведення досудового слідства було встановлено, що в період часу з 01.10.2010 до 02.10.2010 невстановлена особа знаходячись на стоянці розташованій у м. Херсоні по вул. Каховській 1, незаконно заволоділа автомобілем марки Mazda СХ7 д.н. ВТ 9512 АІ, який належав гр. Лазаренко О.В., чим спричинило останньому матеріальну шкоду на суму 199 000,00 грн. Отже, власником транспортного засобу визначено суму збитків, яка дорівнює відповідно вартості спірного автотранспорту, а тому, навіть якщо припустити, що відповідачем по справі порушено права ПАТ «Ерсте банк», то невідомо як позивач визначив суму збитків в розмірі 251 500,00 грн. З урахуванням ч. 1 ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України вважає, що позов про відшкодування збитків може бути пред'явлений лише особою, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину та визнана цивільним позивачем у кримінальній справі; лише до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого та лише в порядку цивільного судочинства. Однак, станом на дату звернення ПАТ «Ерсте Банк»до Господарського суду міста Києва (17.07.2012), обвинувачених в порушеній кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння транспортного засобу не виявлено, а відтак власник транспортного засобу Лазаренко О.В., а не позивач, не зверталась до суду з цивільним позовом до ПП «Нива-В.Ш.»про відшкодування завданих збитків.
В судовому засіданні 30.10.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
За первісним позовом
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Ерсте банк»(кредитор) та Пасічніченко Олександрою Вікторівною (позичальник) було укладено кредитний договір № 014/3728/5/11998 (далі -кредитний договір).
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитор на умовах цього договору надає позичальнику кредит в сумі 40 000,00 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 20.03.2015, із сплатою 12,50 відсотків річних.
Згідно п. 2.1. кредитного договору кредитні кошти призначені на придбання автомобіля Mazda СХ7, 2008 р. в.
Стаття 572 Цивільного кодексу України визначає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Ерсте банк»(заставодержатель) та Пасічніченко Олександрою Вікторівною (заставодавець) було укладено договір застави № 014/3728/5/11998/1 (далі -договір застави), згідно якого заставодавець на умовах передбачених цим договором передає у заставу належний йому автомобіль марки Mazda СХ7, 2008 року випуску, реєстраційний номер ВТ9512АІ.
Відповідно до п. 1.3. договору застави предмет застави оцінюється сторонами в сумі 251 500,00 грн.
Пасічніченко Олександра Вікторівна 17.09.2010 звернулась до Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк»(отримана останнім 17.09.2010 за вх. № 6.20.200-05/43) із заявою в якій визнала заборгованість в загальному розмірі 41 217,62 Долара США та у зв'язку з неспроможністю сплатити прострочену заборгованість за вказаним кредитом просила прийняти на стоянку банку заставний автомобіль Mazda СХ7, 208 року випуску, реєстраційний номер ВТ9512АІ. При цьому зобов'язалась погасили заборгованість за кредитом до 17.12.2010.
17.09.2010 між представниками ПАТ «Ерсте Банк»та позичальником Пасічніченко Олександрою Вікторівною складено акт, за яким остання передала, а банк прийняв на зберігання 17.09.2010 автомобіль Mazda СХ7, 2008 року випуску, реєстраційний номер ВТ9512АІ.
17.09.2010 між Приватним підприємством «Нива-В.Ш.»(зберігач) та Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк»(поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання (далі -договір зберігання).
Відповідно до п. 1.1. договору зберігання в порядку та на умовах, визначених цим договором поклажодавець надає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання транспортний засіб автомобіль Mazda СХ7, державний номер № ВТ 9512 АІ, який обтяжений заставою АТ «Ерсте Банк», вартість якого складає 251 500,00 грн. (далі -майно). Передача транспортного засобу відбувається на підставі актів приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.
Місцезнаходження переданого на відповідальне зберігання майна є : м. Херсон, вул. Каховська, 1.
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору зберігання не забезпечив схоронності майна, а тому має відшкодувати позивачу збитки в розмірі його вартості в сумі 251 500,00 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За умовами п. 4.1. договору зберігання поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно на зберігання, про що сторони складають акт.
З наявних матеріалів справи вбачається, що згідно акту приймання-передачі від 17.09.2010 позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання транспортний засіб марки Mazda СХ7, державний номер № ВТ 9512 АІ.
Відповідно до п. 2.1. договору зберігання сторони погодили, що відповідальне зберігання є безоплатним.
Пункт 1 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Згідно п. 7.2. договору зберігання цей договір набирає чинності з моменту його підсипання сторонами та діє до 17.09.2011, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.
Частина 1 статті 943 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.
Згідно п. 3.1. договору відповідач зобов'язався:
3.1.1. вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання.
3.1.2. Зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця.
3.1.3. Нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві.
3.1.4. Повернути майно поклажодавцеві за першою письмовою вимогою останнього не пізніше 2 (двох) днів з дня одержання такої вимоги.
3.1.5. За першою вимогою поклажодавця надавати можливість доступу до майна і перевірки умов зберігання. Витрати з перевірки несе сторона, що її затребувала.
3.1.6. Не допускати проникнення сторонніх осіб в транспортні засоби, передані на зберігання.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Стаття 942 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Проте, відповідач не виконав прийняті на себе зобов'язання щодо збереження автомобіля марки Mazda СХ7, державний номер № ВТ 9512 АІ, в результаті чого в ніч з 01.10.2010 на 02.10.2010 невстановлена особа скоїла незаконне заволодіння транспортним засобом Mazda СХ7, державний номер № ВТ 9512 АІ зі стоянки за адресою : м. Херсон, вул. Каховська, 1, що підтверджується постановою Дніпровського РВ ХГУ УМВД України Херсонської області від 10.11.2010 про порушення кримінальної справи по факту незаконного заволодіння транспортним засобом.
Згідно листа Дніпровського РВ ХГУ УМВД України Херсонської області № 37/15744 від 05.09.2012 на даний час по кримінальній справі проводиться досудове слідство, місце знаходження автомобіля не встановлено.
Пунктом 1 статті 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Згідно п. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Відповідно до п. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України у разі втрати (нестачі) речі збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»щодо стягнення 251 500,00 грн. збитків завданих втратою автомобіля Mazda СХ7, державний номер № ВТ 9512 АІ у розмірі його вартості.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Заперечення відповідача щодо відсутності у позивача порушеного права та щодо визначеного позивачем розміру збитків в сумі 251 500,00 грн. не приймаються судом з огляду на те, що збитки завдані позивачу внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання саме за договором зберігання, умовами якого сторони визначили вартість переданого на зберігання майна, яке втрачено відповідачем.
Посилання відповідача на те, що з урахуванням п. 3.1.1. договору застави позивач як заставодержатель мав отримати страхове відшкодування та звертатись з позовом до страхової компанії не приймається судом до уваги з огляду на наступне
Згідно п. 3.1.1. договору застави заставодавець зобов'язаний застрахувати предмет застави на повну його вартість, або на суму погоджену з заставодержателем, на виняток втрати. Пошкодження або загибелі предмета застави, на користь заставодержателя за власний рахунок на весь строк дії кредитного договору.
У період дії кредитного договору Пасічніченко О.В. було укладено з ACT «Вексель»договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 202- 60/08-ХРС від 21.03.2008, проте строк дії договору страхування закінчився 21.03.2009.
В подальшому договори страхування транспортного засобу Пасічніченко О.В. не укладалися, про що зазначається у рішенні Дніпровського райсуду м. Херсона від 05.05.2010 по справі № 2-1313/10.
Витрати по сплаті судового збору за первісним позовом, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
За зустрічним позовом
17.09.2010 між Приватним підприємством «Нива-В.Ш.»(зберігач) та Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк»(поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання.
Відповідно до п. 1.1. договору зберігання в порядку та на умовах, визначених цим договором поклажодавець надає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання транспортний засіб автомобіль Mazda СХ7, державний номер № ВТ 9512 АІ, який обтяжений заставою АТ «Ерсте Банк», вартість якого складає 251 500,00 грн. (далі -майно). Передача транспортного засобу відбувається на підставі актів приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що договір зберігання від 17.09.2010 в порушення ст. 207 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України з боку Приватного підприємства «Нива-В.Ш.»не скріплений печаткою. Акт приймання-передачі автомобіля від 17.09.2010 також не скріплений печаткою Приватного підприємства «Нива-В.Ш.».
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 2 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, істотними умовами договору є умовами про предмет, ціну і строк дії договору, а також умови, що визначені законом та іншими правовими актами як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладення договору є процесом досягнення згоди з усіх істотних умов договору, водночас досягнення згоди з усіх істотних умов тягне за собою факт укладення договору, який є юридичним фактом.
Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов може відбуватися лише у формі вільного волевиявлення (ст. 203 Цивільного кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).
Частина 8 ст. 181 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Законодавець визначає, що договір вважається неукладеним лише за умови якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Відповідно до пунктів 1.1., 2.1.,7.1. договору зберігання сторонами погоджено предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно п. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1. ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Договір відповідального зберігання від 17.09.2010 укладений між сторонами вчинено у письмовій формі.
Таким чином, сторони у передбаченому законом порядку та формі досягнули згоди щодо усіх істотних умов, а отже договір вважається укладеним відповідно до положень частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, статті 638 Цивільного кодексу України.
Крім цього, стаття 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України встановлюють способи захисту цивільних прав та інтересів, положення яких не містять такого способу захисту як визнання договору неукладеним.
Пункт 8 Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначає, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору зберігання неукладеним.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-
1. Первісний позов Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (м. Київ, вул. Панківська, 5, код ЄДРПОУ 33668915) на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» (м. Київ, вул. Польова, 24, літ. Д, код ЄДРПОУ 34001693) 251 500 (двісті п'ятдесят одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. збитків та 5 030 (п'ять тисяч тридцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» відмовити повністю.
Повне рішення складено 05.11.2012.
СуддяВ.В. Сівакова