ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-22/12087-2012 02.11.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн ГіК»
про визнання договору припиненим
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Бобовська Л.А. (довіреність від 01.08.2012р.);
від відповідача-1: Брус О.М. (довіреність від 10.05.2012р.);
від відповідача-2: не з'явились;
В судовому засіданні 02.11.2012р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євробуд»(надалі ТОВ «Євробуд», позивач) звернулось до суду з позовом у якому викладені вимоги визнати договір поруки № 715/SUR від 23.07.2008р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(надалі ТОВ «УніКредит Лізинг», відповідач-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сатурн ГіК»(надалі ТОВ «Сатурн ГіК», відповідач-2) та ТОВ «Євробуд»припиненим.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав вважати припиненим договір поруки, яким забезпечені вимоги ТОВ «УніКредит Лізинг»за договором фінансового лізингу № 715-LD від 23.07.2008р., що укладений з ТОВ «Сатурн ГіК».
При порушенні провадження, ухвалою суду від 05.09.2012р., до участі у справі відповідачем-2, залучено ТОВ «Сатурн ГіК», яке є стороною спірного договору та боржником у основному зобов'язанні, вимоги відповідача-1 за яким, були забезпечені порукою позивача.
Відповідачем-1 позову не визнано, заперечення викладені письмово та залучені до матеріалів справи.
Відповідач-2 на розгляд справи не з'явився, про належне повідомлення щодо часу та місця проведення судового засідання свідчить поштове повідомлення про вручення рекомендованого відправлення, яким підтверджено отримання 11.09.2012р. ТОВ «Сатурн ГіК»ухвали суду.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
23 липня 2008 року між ТОВ «УніКредит Лізинг», як лізингодавцем, ТОВ «Сатурн ГіК», як лізингоодержувачем та ТОВ «Євробуд», як поручителем укладено договір поруки № 715/SUR, згідно з яким, відповідно до умов договору фінансового лізингу № 715-LD від 23 липня 2008р. (зі змінами і доповненнями, які можуть вноситись до них, і разом з усіма додатками до них), укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем, поручитель, як солідарний боржник, зобовязувався безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до еквіваленту 39 890.00 євро та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорі фінансового лізингу (п. 1.1 договору поруки).
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Договір фінансового лізингу № 715-LD від 23 липня 2008р., виконання зобов'язань за яким забезпечено порукою ТОВ «Євробуд», укладений між ТОВ «УніКредит Лізинг»та ТОВ «Сатурн ГіК»та містить умову щодо забезпечення порукою позивача (розділ 11 договору).
У договорі фінансового лізингу № 715-LD від 23.07.2008р. (14.8) сторони передбачили, що договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами та зберігає силу до повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за договором; одностороння відмова від договору повністю або частково будь-якою стороною можлива лише на умовах та в порядку, визначеному договором.
Згідно з п. 12.4 договору лізингодавець має право розірвати договір та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до договору повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.
Як те стверджується позивачем, договірні відносини сторін фінансового лізингу припинені починаючи з 01 лютого 2010р. при надісланні лізингоодержувачу (ТОВ «Сатурн ГіК») повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу № 715-LD від 23.07.2008р. та повернення предмету лізингу (вих. № 156/1 від 25.01.2010р.), а звернення до поручителя (ТОВ «Євробуд») з вимогою щодо виконання зобов'язань на підставі договору поруки відбулось лише 24.05.2012р..
Заявлені позивачем вимоги щодо наявності підстав визнавати в судовому порядку припиненим договір поруки з підстав передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд визнає необґрунтованими при врахуванні наступного.
У ст. 553 Цивільного кодексу України, поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання договору фінансового лізингу.
Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
За змістом ст. 509 цього кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Статтею 598 кодексу визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У договорі поруки від 23.07.2008р. сторони обумовили, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором (п. 3.8); положення договору, права та обов'язки сторін за договором тлумачаться у відповідності до чинного законодавства (п. 3.9).
Таким чином, оскільки а ні положення чинного законодавства, а ні умови укладеного між сторонами договору не передбачають права вимоги однієї із сторін (в односторонньому порядку) щодо припинення зобов'язань по договору поруки, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобовязання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору (на відміну від вирішення в судовому порядку питання розірвання договору з передбаченими наслідками -ч. 3 ст. 653 ЦК України).
Припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів та інші.
Главою 50 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання.
При вирішенні спору суд насамперед враховує, що ні частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, ні договором поруки не передбачено припинення поруки за рішенням суду у випадку непред'явлення протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання вимоги до поручителя. Такі вимоги, за висновком суду, не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав.
Зазначена позиція підтримується і Вищим господарським судом України постанова від 23.12.2010р. у справі 7/61-10(31/132-09).
Заявлені позовні вимоги, спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
В даному випадку судом враховуються підстави якими позивачем обґрунтовано заявлені вимоги, однак зазначені обставини мають встановлюватись під час розгляду спору про право, і в даному випадку таким є спір щодо права стягнення коштів на підставі договору поруки, який вирішується в межах справи 5011-75/9566-2012.
Встановлення факту припинення договору з підстав, які фактично є запереченнями вимог щодо стягнення за вказаним договором поруки, окремо, унеможливлено з огляду на необхідність встановлення зазначених обставин при наявності між сторонами спору по вказаному договору, а при розгляді справи щодо стягнення боргу з поручителя, кредитором можуть бути надані відповідні докази звернення до поручителя і в межах встановлених законом строків.
Предметом позову не можуть бути обставини, які є елементом доказування, зокрема, припинення договору поруки з підстав передбачених законом, оскільки такі при їх встановленні підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Оцінка вказаних обставин і факт встановлення припинення договору поруки є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення коштів з поручителя, а чинне законодавство не передбачає визнання зазначеного факту за рішенням суду - на підставі окремого судового рішення.
Висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.07.2012р. щодо застосування норм матеріального права -ст. 251, 252 та частини 4 ст. 559 ЦК України, судом жодним чином не заперечуються, при врахуванні, що застосування норм процесуального права (в частині належності обраного способу захисту) не можуть бути предметом розгляду у Верховному Суді України, такі підлягають оцінці при вирішенні справи за новим розглядом постановленим згідно вказаної постанови.
Вимога про визнання договору припиненим не є вимогою про визнання права, оскільки відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, 20 ГК України способи захисту прав по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється
відновлення порушення суб'єктивного права, а договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права.
Спосіб захисту права «визнання права»застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права. Згідно зі ст. 626 ЦК України договір -це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір -це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб'єктивне право, є підставою виникнення прав та обов'язків…, у зв'язку з чим, його не можна ототожнювати із суб'єктивним правом (суб'єктивним, для прикладу є право власності -належить відповідному суб'єкту, у зв'язку з чим, закон передбачає наявність такого способу захисту як визнання права у цього суб'єкта).
У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанови Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344, п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482.
При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
дата підписання рішення 06.11.2012
Суддя Р.І. Самсін