06.11.2012Справа №5002-32/3442-2012
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фірми «ТЕС», м. Сімферополь
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд», м. Сімферополь
про стягнення 31 529,79 грн.
За участю представників:
від позивача- Бейм О.В., довіреність № б/н від 01.10.12р.
від відповідача- не з'явився.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Суть спору: Фірма «ТЕС» звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» про стягнення суми заборгованості в розмірі 31 529,79 грн.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.10.2012 порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 23.10.2012р.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані неоплатою відповідачем отриманого палива, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.
Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Довідці ГУСв АРК. на відповідача, залученій до матеріалів справи ( а.с. 44).
Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 41).
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
20.03.2012 року Фірма «ТЕС» ( позивач) (продавець) передав, а Публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» ( відповідач) ( покупець) прийняв товар на суму 31 050, 00 грн., що підтверджується накладною № РТ-0003279 від 20.03.2012 року ( а.с. 32).
Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої довіреністю № 647595 від 20.03.2012 року особи у накладній. ( а.с. 33).
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Чинним законодавством України не передбачена обов'язкова форма договору як єдиного письмового документу.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаною обома сторонами накладною.
Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічну позицію містить пункт 3 статті 180 Господарського кодексу України, який зазначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, в даному випадку письмова форма правочину виражається у підписаній накладній.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується, 31 050, 00 грн., отже ця сума підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 479, 79 грн. 3 % річних.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Хоча позивачем на адресу відповідача направлена вимога лише 20.09.2012р., яка отримана відповідачем 13.03.2012р., гарантійним листом № 57 від 20.03.2012 р. відповідач гарантував позивачеві оплату отриманого палива до 01.04.2012 року ( а.с. 34)..
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, 3 % річних за період з 01.04.2012р. по 05.10.2012р. повинна бути розрахована наступним чином : 31 050,00 грн. х 188 днів прострочення х 3% / 365 днів = 479, 79 грн.
Отже сума 3 % річних підтверджується матеріалами справи в розмірі 479, 79 грн. та підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Приписи статті 4-7 названого Кодексу твердять про те, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А стаття 43 ГПК передбачає, що Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір покладається на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 06.11.2012р.
Крім того, позивачем при зверненні до суду помилково оплачено 1 677, 00 грн. на розрахунковий рахунок 31112106700002. Суд дійшов висновку повернути помилково оплачений судовий збір.
За таких обставин, судовий збір в розмірі 67, 50 грн. підлягає поверненню позивачеві.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» на користь Фірми «ТЕС» 31 050, 00 грн. заборгованості, 479, 79 грн. 3% річних, 1 609, 50 грн. судового збору.
3. Повернути Фірмі «ТЕС» з Державного бюджету України (р/р 31112106700002, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 38040558) 1 677, 00 грн. судового збору, оплаченого платіжним дорученням 11269 від 05.10.2012 року.
4. Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М. Гризодубова