Справа № 401/3870/12
(2/401/2812/12)
Іменем України
30.10.2012 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого -судді Спаї В.В.,
при секретареві - Пантелєєвій Я.В.,
за участі позивача -ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особа Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб АНД РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобов'язання зняття з реєстрації,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що згідно ордера №246 від 29.06.1976 року, виданого ДП «Каспій»на ім"я його батька ОСОБА_3, йому була надана в користування квартира АДРЕСА_1 на склад сімї з 4-х осіб: ОСОБА_4 (мати), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_5 (відповідач по справі). Батько (ОСОБА_3.) помер ІНФОРМАЦІЯ_4, про що зроблено актовий запис в книзі реєстрації актів про смерть №1514 Відділом реєстрації актів громадянського стану АНД районного управління юстиції м. Дніпропетровська. Після цього в АДРЕСА_1 залишилися проживати: ОСОБА_4 (мати), ОСОБА_1 (позивач по справі), його дружина ОСОБА_6, син подружжя ОСОБА_7, та вже на той період часу сестра позивача ОСОБА_2 (відповідач) в квартирі не проживала, але її місце проживання було там зареєстровано.
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_4 померла; після смерті моїх батьків у квартирі залишилися проживати: позивач, його дружина та неповнолітній син подружжя ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 Місце проживання даних осіб також зареєстровано за цією адресою. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, на даний час позивача на підставі ордера №246 від 29.06.1976 року, виданого ДП «Каспій», є головним квартиронаймачем АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що відповідач з червня 1998 року в квартирі не проживає, та її особистих речей не має, але вона є такою, місце проживання якої зареєстровано за цією адресою, зазначене й стало приводом для цього звернення до суду.
У судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просив суд повністю задовольнити поданий позов.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У судове засідання відповідач, який був повідомлений належним чином про розгляд справи не з'явився, причини неявки суду не повідомив та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом надання заперечень проти позову, та у зв'язку з чим суд за ухвалою у порядку ч. 1 ст. 224 ЦПК України вирішував справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Заслухав пояснення позивача та свідків, та дослідивши докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково. При цьому суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За ст. 71 зазначеного вище кодексу при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору -судом (ч. 2 ст. 71 ).
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.
Отже, на переконання суду, доводи позивача є слушними: судом було встановлено на підставі наявних у справі доказів факт відсутності відповідача більше встановленого ст. 71 ЖК строку у житловому приміщенні (квартирі АДРЕСА_1), відповідач не скористалася правом надання заперечень проти позову, не зверталася із заявою про продовження визначеного ст. 71 ЖК строку, через що для суду вбачаються підстави для ухвалення рішення про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Водночас, факт відсутності відповідача у зазначеному вище житловим приміщенні встановлюється також на підставі пояснень свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_6, які пояснили, що відповідач дійсно не мешкає за цією адресою вжне близько 10 років, мешканці під'їзду образу би помітили іншу особу, з чуток відомо, що відповідач мешкає десь з іншим чоловіком, утім, де саме - невідомо. У квартирі АДРЕСА_1 мешкає лише ОСОБА_1, його дружина та їх син.
Разом з тим, частково задовольняючи поданий позов, суд з огляду на зміст вимог позову та характер спірних правовідносин виходить з відсутності підстав для ухвалення рішення про зобов'язання третьої особи (Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області) зняти відповідача з реєстрації місця проживання, оскільки дана вимога не є такою, що підлягає розгляду та вирішенню при розгляді справи у порядку цивільного судочинства, та окрім того на виконання ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання та задля запобігання продовження порушення прав позивача, на переконання суду, є правомірним застосування судом засобу захисту порушеного права, уваленого судом в цій справі.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 15, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215, 218, 224, 226 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням -квартирою АДРЕСА_1.
В задоволенні вимоги позову про зобов'язання зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 107,30 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя