Головуючий у 1 інстанції - Мавроді Р.Ф.
Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.
01 листопада 2012 року справа №2а/0514/190/2012
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
головуючого Сіваченка І.В.
суддів Дяченко С.П., Шишова О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2012 року у справі № 2а/0514/190/212 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області про визнання дій неправомірними та спонукання до зарахування у трудовий стаж часу відбування покарання, -
У серпні 2012 року позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області (далі - Управління) зарахувати у стаж, який дає право на отримання пенсії на пільгових умовах у відповідності до ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відбування ним покарання, визнавши дії відповідача щодо відмови в приведенні такого перерахування протиправними.
Свої вимоги обґрунтував тим, що вироком Добропільського міського суду Донецької області від 20.11.1997 року його було засуджено по ст. 206 ч.1 КК України до 6 місяців виправних робіт по місцю роботи з утриманням 10% заробітку на користь держави.
Під час відбуття означеного покарання з 22.09.1997 року по 28.09.1998 року він працював електрослюсарем підземним 4 розряду на г/ш «Красноармійська», йому нараховували заробітну плату і з неї проводили відрахування у Пенсійний фонд.
30 липня 2012 року він звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, але при визначенні її розміру йому не було зараховано у загальний стаж часу відбуття покарання.
6 серпня 2012 року відповідачем прийнято рішення №378 про відмову призначення йому пенсії, мотивуючи тим, що не було надане рішення суду про зарахування часу відбуття покарання до стажу роботи.
Відмову Управління вважає незаконною, оскільки на час призначення йому пенсії діє ч.3 ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу (далі - КВК) України, згідно з якою час відбуття покарання у вигляді виправних робіт зараховується у загальний стаж роботи.
Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2012 року в цій справі у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому згідно пункту 2 частини першої статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Вироком Добропільського міського суду Донецької області від 20 листопада 1997 року позивача було засуджено за ст. 206 ч.1 Кримінального кодексу (далі - КК) України в редакції 1960 року до 6 місяців виправних робіт по місцю роботи з утриманням 10% заробітку на користь держави.
Під час відбуття означеного покарання з 22.09.1997 року по 28.09.1998 року він працював електрослюсарем підземним 4 розряду на г/ш «Красноармійська», йому нараховували заробітну плату і з неї проводили відрахування у Пенсійний фонд.
Покарання відбував з 01.02.1998 р. по 30.07.1998 р.
Означений час роботи позивача до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, Управлінням не зараховано, оскільки судом рішення про зарахування часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт в трудовий стаж відносно нього не приймалося.
Згідно з частиною третьою статті 42 КВК України час відбуття покарання засудженим покарання у вигляді виправних робіт зараховується в загальний трудовий стаж.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до частини другої статті 3 КВК України порядок та умови виконання і відбуття покарань визначаються та забезпечуються у відповідності з законодавством, діючим на час виконання і відбуття покарання.
Тобто, умови відбуття покарання у вигляді виправних робіт, при яких час відбуття покарання зараховується в загальний трудовий стаж, діють з 1 січня 2004 року і поширюються на осіб, які відбували покарання у цей час. Це означає, що зарахування часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу є умовами відбуття покарання, а не правом позивача, яке виникло з набуттям сили КВК України.
Позивач відбув виправні роботи у 1998 році і умови відбуття ним цього покарання передбачалися ВТК України від 23.12.1970 року.
За умов, передбачених цим Кодексом (ст. 95 ч.3 ВТК України) час відбуття покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу.
Згідно зі статтею 8 цього ж Кодексу особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі несуть обов'язки і користуються правами, встановленими законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для відбування покарання даного виду.
Означене свідчить про те, що не включення автоматично часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу і можливість такого зарахування за рішенням суду являлося для позивача умовами відбуття покарання.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи відміняють відповідальність особи.
Правовідносини щодо умов відбуття позивача покарання пройшли і не мають продовження, тобто дія КВК України не поширюється на те, що відбулося.
Відповідно до ст. 19 ч.2 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на засадах, в межах повноважень та засобом, які передбачені Конституцією і законами України.
Законодавством України не передбачено включення пенсійними органами часу відбуття покарання у вигляді виправних робіт у період до 1.01.2004 року до загального трудового стажу і тому Управлінням позивачу обґрунтовано відмовлено в проведенні вищеозначених дій щодо його особи.
Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.
Статтею 414-1 КПК України /в редакції 1960р./ була передбачена можливість включення до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт.
Зазначена стаття діяла до 28 січня 2005 року і була виключена Законом України від 20.01.2005 № 2377-ІV як раз у зв'язку з прийняттям Кримінально-виконавчого кодексу України.
Частиною третьою статті 42 КВК України передбачено, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Таким чином, з часу набрання КВК України чинності відсутня необхідність в судовому порядку включення часу виправних робіт до загального трудового стажу. Цей час підлягає включенню до стажу роботи в силу прямої вказівки закону.
Таким чином, під час звернення позивача із заявою про призначення пенсії відповідно до частини третьої статті 42 КВК України відповідач повинен був зарахувати час відбуття покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу. Тобто, вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, апеляційний суд вважає за потрібне, з метою повного захисту прав, свобод та законних інтересів позивача, скориставшись правом вийти за межі позовних вимог, скасувати рішення відповідача від 6 серпня 2012 року № 178 про відмову в призначенні пенсії.
Також, суд не може брати на себе повноваження відповідача у питанні призначення пенсії, тому вимоги позивача задовольняє частково, зобов'язавши Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.07.2012 року про призначення пенсії.
Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2012 року у справі № 2а/0514/190/212 - скасувати.
Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області про визнання дій неправомірними та спонукання до зарахування у трудовий стаж часу відбування покарання - задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області щодо включення до загального трудового стажу період роботи з 01.02.1998 року по 30.07.1998 року.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області від 6 серпня 2012 року № 178 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.07.2012 року про призначення пенсії, включивши до загального трудового стажу період роботи з 01.02.1998 року по 30.07.1998 року.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.В.Сіваченко
Судді: С.П.Дяченко
О.О.Шишов