01 листопада 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Малько О.С., Шеремет А.М.
секретар судового засідання Міщук Л.А.
за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представників: позивача -адвоката ОСОБА_3; Великожитинської сільської ради -ОСОБА_4; ОСОБА_1 і ОСОБА_2 -адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рівненського районного суду від 6 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Великожитинської сільської ради Рівненського району, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Державний нотаріус Рівненської районної державної нотаріальної контори Кутецька В.В.; про визнання незаконним і скасування рішення Великожитинської сільської ради Рівненського району, визнання недійсними Свідоцтва про право на спадщину за законом, Свідоцтва про право особистої власності та договору дарування, визнання права власності на частину житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди,
Рішенням Рівненського районного суду від 6 червня 2012 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні зазначеного позову до Великожитинської сільської ради Рівненського району, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Державний нотаріус Рівненської районної державної нотаріальної контори Кутецька В.В..
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, позивач подала апеляційну скаргу, де покликалася на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права і помилкове застосування норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначала про неврахування судом тих обставин, що право на спірну частину будинку нотаріально не було засвідчено через відсутність правовстановлювальних документів. Однак вона прийняла спадщину після смерті чоловіка, використовувала її і продовжує використовувати з тим, щоб зберігати садовий інвентар. Перешкод не існувало до 2007 року, тобто до виникнення спору про розподіл прибудинкової території будинку, яка перебувала в їх спільному користуванні. Вважала Свідоцтво про право особистої власності на будинок від 27.09.1993 року незаконним, а тому договір дарування, вчинений на підставі цього Свідоцтва, є недійсним.
Справа №22-1534-12 Головуючий у суді 1 інстанції: Остапчук Л.В.
Суддя-доповідач: Хилевич С.В.
Крім того, судом невірно відображено показання свідків, зроблено помилкові висновки про законність рішення Великожитинської сільської ради щодо видачі оспорюваного Свідоцтва, про відсутність у ОСОБА_11 права власності на спірну частину в будинку, а у позивача -права в порядку спадкування, про те, що остання не могла мати у власності два житлових будинки, а також, що при виїзді на місце не було встановлено обставин, які свідчили би про використання частини будинку ОСОБА_6.
Вказувала, що на порушення вимог цивільного законодавства суд не взяв до уваги тих обставин, що спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Хибними вважала посилання суду на правила ст.ст. 257, 258 ЦК України щодо загальної і спеціальної позовної давності.
З наведених міркувань просила скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове -про задоволення її позову.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_6, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Залишаючи позов ОСОБА_6 без задоволення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оспорюване Свідоцтво про право власності на спірну 1\3 частину будинку правомірно видане на підставі рішення органу місцевого самоврядування, оскільки право ОСОБА_7 на це майно підтверджено договором довічного утримання, укладеного 27 серпня 1956 року з ОСОБА_12. Право відповідача на 1\6 частину будинку набуте згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину від 12 червня 2001 року, а тому в сукупності частка ОСОБА_7 складала 1\2 частину будинку. Тому оспорюваний договір дарування вчинено з додержанням вимог закону, адже даритель віджучила майно, яке їй належало на праві особистої приватної власності.
За відсутності підстав для задоволення позову про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право особистої власності та договору дарування місцевий суд вказав про необґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на частину будинку, усунення перешкод в користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.
Матеріалами справи встановлено, що 27 серпня 1956 року ОСОБА_12 передала на підставі нотаріально посвідченого договору довічного утримання ОСОБА_7 1\3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 29-29, зв.). 27 вересня 1993 року Виконавчим комітетом Великожитинської сільської ради Рівненського району на підставі свого рішення від 31.08.1993 року видано Свідоцтво про право особистої власності на зазначену 1\3 частину будинку (а.с. 101).
12 червня 2001 року Рівненською районною державною нотаріальною конторою на її ім'я видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, що зареєстроване за реєстровим №1-1045 і за яким ОСОБА_7 одержала у власність 1\6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 102).
Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано встановлено належність цьому відповідачу 1\2 частини (1\3 + 1\6) будинку, яку вона відповідно до правил ст.ст. 243, 244 ЦК Української РСР правомірно подарувала 04.12.2001 року на користь ОСОБА_1 (а.с. 100).
Решта -1\2 частина будинку є об'єктом права власності ОСОБА_2, яка набула речове право на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.10.2007 року (а.с. 112). Законність набуття ОСОБА_2 права на будинок сторонами не оспорюється.
Позивач зазначала, що спірна 1\3 частина будинку набута нею в порядку спадкування відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР після смерті в 2000 році чоловіка - ОСОБА_14, який в свою чергу успадкував її в такий самий спосіб після смерті матері -ОСОБА_11 в 1991 році.
Однак судом першої інстанції вірно встановлено необґрунтованість її вимог, виходячи з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У матеріалах справи не міститься будь-яких даних про прийняття ОСОБА_14 спадщини після смерті матері взагалі, а ОСОБА_6 -щодо спірної частини будинку після смерті чоловіка, що підтвердила в засіданні апеляційного суду і представник позивача.
Серед записів Технічного паспорту на жилий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_11 станом на час проведення первинної технічної інвентаризації 24.10.1988 року як співвласник не значиться (а.с. 30).
Щодо погосподарських книг за 1967-1969 роки, то ці записи не свідчать про виникнення у ОСОБА_11 права на спірну частину будинку.
Доводи апеляційної скарги про перекручення судом показань свідків, про хибність вказівки стосовно законності оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, а також про відсутність у ОСОБА_11 права власності на спірну частину в будинку, а у позивача -права в порядку спадкування, спростовуються правильністю висновків суду першої інстанції.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 308 ЦПК України ухвалення судом першої інстанції рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Рівненського районного суду від 6 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: