Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3909/12 вх. № 3909/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов. № 517 від 24.05.2012 р.)
відповідача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 10.12.2008 р.)
1. третя особа - не з'явилася
2. третя особа - не з'явилася
розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи ОСОБА_3, с. Варварівка
до Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4, с. Жовтневе-Друге
3-і особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Фізична особа ОСОБА_5, с. Веселе;
2. Фізична особа ОСОБА_6, м. Харків
про визнання незаконними та скасування змін до статуту
Позивач, Фізична особа ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконними та скасування змін до статуту Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 (надалі - Відповідач).
Представник Позивача у судовому засіданні та у наданій заяві про уточнення позову просить суд визнати недійсним зміни до Статуту Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4.
Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Дослідивши надану заяву та враховуючи те, що Позивачем надано уточнення позовних вимог, суд приймає до розгляду, як таку, що не суперечить чинному законодавству.
Представник Відповідача у судовому засіданні визнає уточненні Позивачем позовні вимоги та просить суд задовольнити їх.
Перша третя особа в судове засідання не з'явилась, про причини своєї неявки та неявки свого уповноваженого представника суд не повідомив. Вимоги суду не виконав. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Друга третя особа в судове засідання не з'явилась, про причини своєї неявки та неявки свого уповноваженого представника суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. 03 жовтня 2012 року через канцелярію суду було надано заяву в якій проти задоволення позову не заперечував та просив суд розглядати справу без участі третьої особи. Надав, 23 жовтня 2012 року, пояснення, які суд долучає до матеріалів справи.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З 1992 року ОСОБА_3 займався веденням фермерського господарства разом з своїм батьком ОСОБА_4. У 14.09.1992 році Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_4 було зареєстроване, але на момент реєстрації не було перерахування в статуті всіх членів господарства, а тому всі особи які були членами Відповідача в статуті в редакції 1992 року не зазначені (а.с 10 -11).
В листопаді 2002 року, на виконання вимог законодавства, до статуту Відповідача були внесені зміни - внесено всіх членів господарства у кількості сьомих осіб разом з засновником (а.с. 12 - 14).
ІНФОРМАЦІЯ_1, керівник Відповідача ОСОБА_4 помер. Позивач, як син та спадкоємець померлого вступив у спадщину, та почав переоформлювати всі необхідні документи. В вересні 2010 року після отримання доступу до документів Відповідача, Позивач дізнався, що 22.05.2007 року померлим ОСОБА_4, без відома інших членів товариства, внесено зміни до статуту шляхом викладення його в новій редакції (а.с. 15 - 21). Цими змінами було фактично виключено всіх попередніх членів фермерського господарства та включено нових.
У своїх поясненнях суду позивач вказав, що особисто він не приймав рішення про вихід з складу відповідача, частку майна не отримував у зв'язку з виходом та не знав про його виключення із складу членів відповідача. Крім того, особи які стали членами відповідача не перебували у родинних стосунках з засновником відповідача, як того вимагає ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство».
З пояснень 2. третьої особи ОСОБА_6 судом встановлено, що він не є та не перебував раніше в будь-яких родинних стосунках з засновником Відповідача ОСОБА_4 та познайомився з останнім у процесі підготовки документів для розробки родовища глини. Також ОСОБА_6 зазначив, що не передавав жодних матеріальних цінностей чи коштів до статутного фонду Відповідача.
Судом встановлено, що за даними бухгалтерського обліку Відповідача, що містяться в матеріалах справи, з 2005 року до складу майна і основних засобів Відповідача жодних коштів від його засновників або членів не надходило, а також не поверталося в разі виходу (виключення) членів господарства.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1 ГПК України).
Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.
При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).
Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (надалі - ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таке визначення корпоративних прав знаходить своє відбиття й у ч. 1 п. 8 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 року N 514-VI.
Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від суб'єктного складу учасників спору.
Відносини щодо ведення селянського (фермерського) господарства в Україні станом на 22.05.2007 року регулювалися Законом України «Про фермерське господарство».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство»: «1. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту».
Крім того, ч. 4. ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» встановлює: «Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України».
Аналіз редакції Статуту Відповідача станом на 22.05.2007 р. вказує, що він не відповідає вимогам ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», а саме: в ньому не вказано органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього.
Крім того, в Статуті не передбачено: Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства (ч. 5 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»); розмір частки в майні господарства та порядок її отримання в разі припинення членства (ч. 6 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»); регулювання трудових відносин членів фермерського господарства (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство»); порядок припинення діяльності фермерського господарства ст. 36 Закону України «Про фермерське господарство»).
Судом встановлено, що зміни шляхом викладення в новій редакції Статуту Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 порушують вимоги Закону України «Про фермерське господарство», оскільки відповідно до письмових пояснень 2. третьої особи ОСОБА_6, останній, а ні на момент включення до складу членів Відповідача, а ні після цього не був членом сім'ї ОСОБА_4 і не перебував у жодних родинних стосунках із засновником Відповідача, що в свою чергу суперечить статті 3 Закону України "Про фермерське господарство".
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись Законом України "Про фермерське господарство", ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 167 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 16, 33, 43-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним зміни до Статуту Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) від 22 травня 2007 року.
Стягнути з Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, НОМЕР_1, виданий 03.02.1977 р. Вовчанським РВ УМВС України в Харківській області) судовий збір у розмірі 1 610,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25.10.2012 р.
Суддя Жигалкін І.П.