Справа №: 22-ц/0191/1492/2012Головуючий суду першої інстанції:Хожаінова О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.
"10" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКустової І.В.,
СуддівПритуленко О.В., Самойлової О.В.,
При секретарі Кувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приморської селищної ради АР Крим, треті особи - Комунальне підприємство «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», Перша Феодосійська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 03 вересня 2012 року
У травні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Приморської селищної ради АР Крим про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_8 та її дядька - ОСОБА_9.
Вимоги позову мотивовані тим, що рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 30 січня 1985 року за її батьком ОСОБА_8 та дядьком - ОСОБА_8 визнано право власності по 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним. Вказує, що її батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а дядько ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач є спадкоємцем після їх смерті, проте, позбавлена можливості оформити спадщину, через відсутність правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно. У встановлений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини позивач не зверталася, оскільки є громадянкою Російської Федерації, була необізнана про свої права та не мала можливості приїхати в Україну. Вважає, що пропустила встановлений законом строк для звернення до нотаріальної контори з поважних причин, тому просить позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 03 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
На думку апелянта, суд не врахував того, що необізнаність позивача про її право на спадкування та наявність у неї цього права в силу положень частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є достатніми підставами для задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі _ ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернулася до суду за захистом своїх спадкових прав після смерті дядька та батька, які померли у 1999 та 2000 роках відповідно, посилаючись на поважність причин пропуску нею строку прийняття спадщини.
Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Ураховуючи, що смерть спадкодавців сталася до 01 січня 2004 року до правовідносин у цій справі необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року).
Згідно положень статті 549 цього Кодексу спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.
У разі пропуску строку на прийняття спадщини з поважних причин, цей строк може бути продовжений за рішенням суду (стаття 550 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вимоги про продовження строку для прийняття спадщини на підставі положень статті 550 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) не заявлялися, а вимоги, які заявлені позивачем на підставі статті 1272 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають, оскільки спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року.
Колегія суддів не може погодитися з підставами, за яких суд відмовив у позові, не виконавши при цьому встановлений процесуальним законом обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, й не попередивши позивача про наслідки невчинення нею певних процесуальних дій та не роз'яснивши їй право на зміну предмету або підстави позову (частина 4 статті 10, частина 2 статті 31 ЦПК України).
Крім того, відповідно до положень статті 214 ЦПК України, саме суд вирішує питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.
Проте, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (стаття 1 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 3 цього Кодексу, статей 12, 13, 15, 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З аналізу вище вказаних норм права вбачається, що судовому захисту підлягають тільки порушені, невизнані або оспорюванні цивільні права фізичної особи, на якій лежить обов'язок довести факт порушення цих прав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не довела наявність у неї з часу відкриття спадщини будь-яких перешкод у реалізації власних спадкових прав, а обставини, на які вона посилається (необізнаність про право на спадкування, наявність у спадкоємця такого права в силу закону, громадянство іншої держави та відсутність можливості приїхати в Україну) не можна визнати поважними для продовження пропущеного строку.
Оскільки позивач пропустила строк на прийняття спадщини без поважних причин, цей строк продовженню не підлягає, а тому право позивача на спадкування після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судовому захисту не підлягає.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що саме з цих підстав у задоволенні позову необхідно відмовити.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 03 вересня 2012 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Приморської селищної ради АР Крим про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити з інших підстав.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
І.В. Кустова О.В. Самойлова О.В. Притуленко