Справа №: 22-ц/0191/1452/2012Головуючий суду першої інстанції:Чулуп О.С.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Самойлова О.
"02" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді
Суддів
При секретарі
Справа № 22-ц/0191/1452/2012Головуючий суду першої інстанціїЧулуп О.С.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанціїСамойлова О.В.
02 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого - судді Самойлової О.В.,
суддів Редько Г.В.,
Авраміді Т.С.,
при секретарі Кувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Кіровської селищної ради Кіровського району АР Крим, Відділ держкомзему в Кіровському районі АР Крим про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 08 серпня 2012 року,
В травні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_5, Кіровської селищної ради Кіровського району АР Крим, Відділу держкомзему в Кіровському районі АР Крим про скасування та визнання неправомірним рішення № 157 від 21 жовтня 1997 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку, мотивуючи вимоги тим, що йому на праві власності з 1975 року належить 33/50 часток домоволодіння АДРЕСА_2, 17/50 частин домоволодіння належить відповідачу ОСОБА_5 Рішенням № 157 Кіровської селищної ради АР Крим від 21.10.1997 року земельна ділянка площею 0,13 га, на якої розташовано домоволодіння, була передана у власність відповідачу для будівництва та обслуговування жилого будинку, про що видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Позивачу стало відомо про належність земельної ділянки відповідачу одноособово лише при розгляді іншої цивільної справи, у зв'язку із чим він вважає, що його право як власника 33/50 частин будинку на користування земельною ділянкою порушено.
Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 08 серпня 2012 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якої просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов у зв'язку із тим, що рішенням виконавчого комітету Кіровської селищної ради № 6 від 09 березня 1973 року за ним закріплено земельну ділянку в розмірі 800 кв.м, а за відповідачем -400 кв.м. Рішенням № 157 від 21.10.1997 року Кіровської селищної ради спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_5 та виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку, але в ньому позивач не зазначений як співвласник, з ним також не погоджувалися межі земельної ділянки і він на тепер не може приватизувати частину земельної ділянки, якою користується.
Апелянт ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якої просив перенести судове засідання у зв'язку із тим, що його адвокат ОСОБА_6 зайнятий в іншому суді, але не представив доказів на підтвердження указаних фактів, також в матеріалах справи відсутні відомості про наявність укладеної угоди позивача з адвокатом ОСОБА_6 про надання правової допомоги. При таких обставинах колегія суддів не вбачає підстав для визнання причин неявки в судове засідання позивача поважними, а тому відповідно до вимог ст. 305 ЦПК України не встановлені обставини, які б перешкоджали розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що АДРЕСА_2 належало з 1973 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі договору дарування.
Рішенням Виконавчого комітету Кіровської селищної ради депутатів трудящих № 6 від 09.03.1973 року земельну домоволодіння розділено відповідно до часток будинку, що визначені в договорі дарування, а саме: ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 8000 кв.м та ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 400 кв.м (а.с. 117, 120).
ОСОБА_7 належні їй 33/50 частки жилого будинку АДРЕСА_2 18.06.1975 року продала ОСОБА_4 за договором купівлі -продажу, що посвідчений нотаріусом Кіровської державної нотаріальної контори Черним В.В. і зареєстрований у реєстрі за № 667. В договорі купівлі-продажу зазначена частка, що переходить до покупця, та вказані конкретні приміщення, які переходять у власність покупця ( а.а.103-104).
ОСОБА_5 за договором купівлі -продажу, що укладений 21.11.1989 року з ОСОБА_10, набув у приватну власність 17/50 часток жилого будинку АДРЕСА_2. В договорі визначена частка будинку, що переходить до покупця, та вказані конкретні приміщення будинку і надвірні забудови, що переходять у користування покупця, тобто до відповідача. (а.с.36-37).
Рішенням виконкому Кіровської селищної ради депутатів трудящих № 179 від 23.05.1990 року відповідачу ОСОБА_5 надано право на будівництво нового будинку взамін старого на земельній ділянці по АДРЕСА_2 (а.с.44).
Рішенням виконкому Кіровської районної ради народних депутатів № 217 від 20.07.1990 року відповідачу ОСОБА_5 дозволено будівництво жилого будинку жилою площею 62,5 кв.м на земельній ділянці площею 400 кв.м, що виділена рішенням виконкому Кіровської селищної ради депутатів трудящих № 179 від 23.05.1990 року (а.с.28,29).
Як слідує з Акту виносу в натурі меж земельної ділянки від 30.07.1990 року, винесені межі земельної ділянки, що виділена ОСОБА_5, площею 400 кв.м на місцевості, межі земельної ділянки закріплені знаками, які здані забудовнику на зберігання, складена схема виносу в натурі меж земельної ділянки. (а.с.45).
Рішенням Кіровської селищної ради АР Крим № 157 від 21.10.1997 р., позивачу передана у приватну власність земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.35).
З акту встановлення меж земельної ділянки в натурі від грудня 1997 року слідує, що проведено встановлення меж земельної ділянки загальною площею 0,13 га, у тому числі: пашні - 0,10 га, під забудовою -0,03 га. Розміри та місце розташування земельної ділянки указані на плані, що прикладається до акту(а.с. 87, 88).
03.12.1997 року відповідач отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії І-КМ № 005626, відповідно до якого земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_2, площею 0,13 га для ведення особистого підсобного господарства належить ОСОБА_5 (а.с. 34).
Рішенням виконкому Кіровської районної ради № 80 від 25.04.2012 р. присвоєно адресний номер АДРЕСА_1 об'єкту нерухомості -житловому будинку, що підлягає введенню до експлуатації ОСОБА_5(а.с.100).
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що процедура набуття права власності на земельну ділянку, що належить відповідачу, відбулася в межах повноважень, порядку та спосіб, передбачених нормами ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення даних правовідносин і відсутні підстави для скасування та визнання неправомірними рішення Кіровської селищної ради і Державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.
Питання надання земельної ділянки у власність або користування відносяться до відома місцевої ради, а питання видачі державних актів про право власності на земельну ділянку -до структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 55 Закону України «Про землеустрій»). Загальною процедурою вирішення спорів щодо виділення земельних ділянок є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування.
Доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що при передачі земельної ділянки у власність відповідачу з ним не погоджувалися межі земельної ділянки як із суміжним землекористувачем, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не підтверджені належними та допустимими доказами і спростовуються матеріалами справи, а саме: матеріалами технічного звіту передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_5 (а.с. 83-90), з яких слідує, що при узгодженні меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами претензій і побажань не надходило, так як ділянка огороджена постійним парканом. Крім того, визнання ОСОБА_4 того факту, що він є суміжним землекористувачем із ОСОБА_5, спростовує доводи апелянта стосовно того, що відповідачу передана у власність земельна ділянка, на якої розташована належна ОСОБА_4 частина домоволодіння.
З матеріалів справи виходить, що ОСОБА_5 належать 17/50 долів домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі -продажу від 21.11.1989 року (а.с.36), 20.07.1990 року він отримав дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 400 кв.м (а.с.28), рішенням Кіровської селищної ради № 157 від 21.10.1997 року ( а.с.35) йому у власність передана земельна ділянка для ведення особистого господарства площею 0,1300 га. 03 грудня 1997 року він отримав Державний акт на право приватної власності серії І-КМ № 0005626 ( а.с.34).
З матеріалів технічного звіту про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 та з змісту Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку слідує, що ОСОБА_4 є суміжним землекористувачем, земельна ділянка, якою він користуються межує з земельною ділянкою ОСОБА_5 в межах, визначених від літери В до літери Г.
З аналізу технічної документації, що була виготовлена при передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, виходить, що земельна ділянка, якою користується позивач не входить в межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_5, її конфігурація та межі визначені у Державному акті на право приватної власності, що також підтверджується Актом встановлення меж в натурі (а.с.87) та ситуаційним планом (а.с 88), з яких вбачається, що збільшення площі земельної ділянки, яка передана ОСОБА_5 у власність, здійснено не у межах домоволодіння АДРЕСА_2, а за рахунок інших земель, де суміжними землекористувачами є ОСОБА_13 (з Б та В) та ОСОБА_14 (від А до Б). Таким чином, земельна ділянка, площею 0,13 га, яка належить на праві власності відповідачу, охоплює земельну ділянку площею 400 кв.м, що йому була передана раніше на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради № 179 від 23.05.1990 року, і не чіпає земельну ділянку площею 800 кв.м, якою користується ОСОБА_4, земельні ділянки позивача та відповідача є суміжними.
Доводи апелянта про те, що він, являючись власником 33/50 долів домоволодіння, користуючись земельною ділянкою площею 800 кв.м, не може отримати зазначену земельну ділянку у власність, оскільки вона передана відповідачу, суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними матеріалами справи. Позивачем всупереч вимогам ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, не надані суду належні та допустимі докази стосовно порушення його права відповідачем. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 з ціллю реалізації свого права на отримання у власність земельної ділянки, звертався до відповідних установ, а також про те, що існують будь-які перешкоди для отримання ним земельної ділянки у власність.
Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування суду апеляційної інстанції не заявлено.
Таким чином, апеляційна скарга не містить інших доводів щодо скасування рішення суду, а апеляційний суд відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Одночасно колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував наслідків пропущення строку позовної давності до вимог ОСОБА_4 Строк позовної давності застосовується у випадку, якщо право особи порушено, але з позовом до суду вона звернулася після спливу визначеного законом строку позовної давності. Пропущення строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові згідно правил ст. 267 ЦК України. У даному випадку суд першої інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог по суті, у зв'язку із чим немає правових підстав для застосування наслідків пропущення строку позовної давності.
Пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року роз'яснює, що суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами 3 та 4 ст. 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги.
При таких обставинах колегія суддів приходить до висновку про те, що суд Кіровського району АР Крим неправильно застосував норми ст. 267 ЦПК України, що є підставою для виходу суду апеляційної інстанції за межі доводів апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні за правилами статті 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України з виключенням з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування наслідків пропущення строку позовної давності.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 08 серпня 2012 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування наслідків пропущення строку позовної давності.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду АР Крим від 08 серпня 2012 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: О.В. Самойлова Г.В. Редько Т.С. Авраміді