Справа № 2601/13619/12
Провадження № 2/2601/3866/12
26.07.2012 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чигир Т.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
у липні 2012 року позивач ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернулася у Голосіївський районний суд із позовними заявами, об'єднаними судом в одне провадження до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (надалі -відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Уточнивши свої позовні вимоги позивач зазначила, що з вересня 2001 року по 28 травня 2012 року працювала у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, і зокрема, на посаді старшого наукового співробітника сектору науково-методичного забезпечення лабораторії інженерно-технічних та економічних видів дослідження і була звільнена Наказом від 28.05.2012 року №127 К «Про припинення трудового договору (контракту)»на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором та/або правилами внутрішнього трудового розпорядку, невжиття заходів щодо виправлення стану справи після накладання дисциплінарних стягнень. Вважає, що даний наказ було прийнято з порушенням норм законодавства про працю, просить його скасувати, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Окрім того, просить визнати незаконним та скасувати наказ від 31.01.2012 року №21К «Про порушення термінів виконання експертиз та покарання винних»в частині застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани вважаючи, що дисциплінарне стягнення було застосовано до неї безпідставно.
Вислухавши пояснення позивача і її представника, представників відповідача, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позивних вимог виходячи із наступного.
Судом встановлено, що позивач працюючи на посаді старшого наукового співробітника сектору науково-методичного забезпечення лабораторії інженерно-технічних та економічних видів дослідження була звільнена з займаної посади наказом від 28.05.2012 року №127 К «Про припинення трудового договору (контракту)»на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Виходячи із системного тлумачення п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України підставою для звільнення за вказаною нормою права з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є саме систематичність невиконання працівником без поважних причин покладених обов'язків. Систематичність невиконання, як об'єктивна сторона такого дисциплінарного порушення полягає у вчиненні таких діянь два чи більше разів протягом року, що підтверджується роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»відповідно до п.23 якої за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення.
Судом достовірно встановлено, що до позивача протягом календарного року двічі застосовувались дисциплінарні стягнення у вигляді догани, а тому наступний випадок дисциплінарного порушення став підставою для звільнення за ч.1 п.3 ст.40 КЗпП України.
Так, 31.01.2012 року позивач була наказом №21-к, який став предметом самостійного позовного оскарження, піддана дисциплінарному стягненню у вигляді догани.
В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження твердження позивача про не ознайомленість із посадовою інструкцію, оскільки позивачем було представлено належно завірену копію Посадової інструкції старшого наукового співробітника КНДІСЕ затверджену директором установи-відповідача 06.04.2004р. додатком до якої є Список співробітників КНДІСЕ, що ознайомлені з посадовими інструкціями у якому міститься прізвище та ініціали позивача і напроти яких зазначено підпис позивача. Твердження позивача про несправжність підпису не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами. Відповідно до ст.60 ЦПК України обов'язок доказування покладаються на сторін, які посилаються на обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того, відповідачем в судове засідання було представлено належно завірену копію розпорядження директора КНДІСЕ від 14 вересня 2011 року «Щодо оновлення положень про підрозділи та посадових інструкцій», що також підтверджує вчасність представлення посадових інструкцій співробітникам установи відповідача.
Суд не визнає належним та допустимим доказом представлений позивачем документ, що містить назву «Список співробітників КНДІСЕ, що ознайомлені з посадовою інструкцією»у якому перелічені певні співробітники КНДІСЕ, у тому числі зазначено і прізвище позивача і напроти якого її підпис відсутній виходячи з наступного: позивачем в порушення принципу безпосередності закріпленому у ст.159 ЦПК України не було представлено оригінал такого доказу або належним чином завірено його копія, не зазначено джерел його походження, і, окрім того, можлива належність і допустимість такого доказу може свідчити лише про відсутність підпису позивача саме на цьому примірнику списку, в той же час як відповідачем було представлено список ознайомлених з посадовими інструкціями співробітників у якому міститься підпис позивача.
Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Окрім того, судом встановлено, що 25.05.2012 року наказом №55 до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невихід на роботу без поважних причин, що було визнано прогулом, оскільки представлений позивачем документ медичного характеру не визнано таким, що відповідає встановленій законодавством формі листків-непрацездатності, а тому не може бути обгрунтовуючою підставою для відсутності на роботі.
Суд констатує, що висновки відповідача про недійсність медичних довідок є обґрунтованими, оскільки представлена в судовому засіданні копія довідки не відповідає встановленій формі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї, хворою дитиною встановленою Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 року №455 та Наказу МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №532/247/136-ос/1406 від 03.11.2004 року «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності».
Суд бере до уваги і ту обставину, що в матеріалах справи міститься повідомлення від завідуючої дитячої поліклініки Сафонової Т.Ф. на ім'я директора КНДІСЕ в якому вона повідомляє про факт видачі такого документу ОСОБА_1 проте зазначила, що не зареєструвала його відповідним чином, а тому такий документ на її думку юридичної сили не має.
Окрім того, судом достовірно встановлено та перевірено належними доказами, що позивач дійсно порушила вимоги Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 у частині недотримання строків проведення судових експертиз.
Суд не бере до уваги пояснення позивача та його представника, стосовно того, що виникнення зволікання із виконанням дорученої експертизи сталося не з її вини і пов'язане із надмірною її завантаженістю, оскільки факти зволікання і невчасного виконання професійних обов'язків знайшли своє підтвердження у представлених в судове засідання висновках комісій КНДІСЕ і зокрема, щодо майже півторарічного прострочення із виконанням експертизи. Суд вважає, що протягом даного терміну позивач мала можливість у розумні строки попередити керівництво про надмірну завантаженість або особливу складність виконання дорученого завдання. Тим не менше, доповідні записки про неспроможність виконати завдання у встановлені строки позивач розпочала вносити керівництву лише після поставлення їй у провину затягування строків проведення експертизи. А тому оскаржувана позивачем догана визнається судом обґрунтованою та правомірно оголошеною.
01 березня 2012 року з метою дотримання строків проведення експертиз за розпорядженням директора КНДІСЕ №42 було створено комісію з метою перевірки встановлених фактів порушення строків. За результатами діяльності даної комісії було виявлено численні порушення строків проведення експертиз, що підтверджується доповідними записками.
На виконання вимог ч.1 ст.149 КЗпП України роботодавець зажадав від позивача письмових пояснень, що і було здійснено позивачем у формі доповідної записки від 18.05.2012 року. Із змісту представленої у судове засідання даної доповідної записки не вбачається, що вчинення порушення строків експертизи сталося не з вини позивача.
Окрім того, позивач відмовилась надати письмові пояснення на вимогу надати такі за результатами службової перевірки інформації викладеної у доповідній записці керівника структурного підрозділу Буратевича О.І., про що 25.05.2012 року було складено Акт про відмову від надання пояснень.
Суд не може взяти до уваги доводи позивача та його представника стосовно того, що наказ Директора КНДІСЕ від 28.05 2012 року «Про систематичне порушення службової дисципліни та покарання винних», яким було розірвано трудовий договір із ОСОБА_1 слід вважати нечинним, оскільки у ньому міститься виправлення у році видачі даного наказу, оскільки таке твердження логічно не узгоджується із іншими доказами у справі.
Внаслідок зазначеного позивач в уточненій позовній заяві вважає себе не ознайомленою з таким наказом.
Так, дійсно судом встановлено, що у році датування даного наказу міститься виправлення, яке представник позивача пояснює технічною помилкою друку, що була виправлена. Проте, ознайомчий напис власноруч написаний позивачем ОСОБА_1, що міститься на оригіналі даного наказу представленого в судове засідання свідчить про дату ознайомлення саме 28.05.2012 року -тобто у день видання такого наказу, що дозволяє відкинути будь-які сумніви стосовно року даного наказу та підтверджує волевиявлення сторін на видачу та ознайомлення із даним наказом саме 28.05.2012 року та прийти суду до категоричного висновку про справжній рік видання наказу. Окрім того, обізнаність із роком видання цього наказу підтверджується первинною редакцією власної позовної заяви про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, де позивач чітко називає рік видачі даного наказу.
Таким чином, суд констатує, що відповідач діючи обґрунтовано та правомірно застосував протягом календарного року до позивача дисциплінарні стягнення, які у сукупності дають суду підстави вважати, що порушення трудової дисципліни з боку ОСОБА_1 носили систематичний характер, що є підставою для визнання її діяльності систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків покладених трудовим договором і підпадає під регулювання ч.1. п.3 ст.40 ЦПК України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача є не обґрунтованими, обставини, викладені в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому, оцінюючи зібрані у справі докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Питання розподілу судових витрат вирішити відповідно до правил ст.88 ЦПК України.
На підставі ст.1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя