"21" листопада 2006 р.
Справа № 30-9/226-06-6240
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Колоколов С.І., Шевченко В. В.,
(згідно розпоряджень Голови суду В. С. Балуха №136 від 02.11.2006 р. та №143 від 20.11.2006 р., склад колегії суддів змінений з колегії суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Бєляновського В. В. та Шевченко В. В. на колегію суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Колоколова С. І. та Шевченко В. В.),
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників:
від позивача - ТОВ «Міський Андрологічний центр» -не з'явився,
від відповідача - Одеської обласної ради -Сафончик О.І.,
від відповідача - Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації -Запольський О.А.,
від відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області -Дейнега М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області від 04.09.2006 р.
у справі №30-9/226-06-6240
за позовом ТОВ «Міський Андрологічний центр», м. Одеса
до Одеської обласної ради, м. Одеса, Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, м. Одеса та Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, м. Одеса
про визнання недійсним охоронно-орендного договору,
06.07.2006 р. (вх. №8257) ТОВ «Міський Андрологічний центр» (далі - Позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Одеської обласної ради (далі -Відповідач-1), Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації (далі - Відповідач - 2) та Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області (далі - Відповідач-3) про визнання недійсним договору оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами, укладеного 10.04.2006 р. між Одеською обласною радою в особі Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Одеській області (а.с. 2-4). Свої вимоги воно мотивувало наступним.
10 квітня 2006 року між Відповідачем - 1 в особі Відповідача - 2 та Відповідачем - 3 було укладено Договір оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами (далі по тексту - договір), відповідно до якого об'єкт культурної спадщини - колишній будинок Золотарьова, Масса, загальною площею 2548,5 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, Приморський бульвар, 12, (далі по тексту - об'єкт оренди) був переданий в користування Відповідача-3. Однак, до цього 20 січня 2005 р. між Позивачем та Відповідачем - 1 в особі Відповідача-2 укладено договір оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами, відповідно до умов договору в оренду позивачу був переданий об'єкт оренди. Відповідно до п.2.1. договору термін оренди встановлювався з 20 січня 2005 р. по 20 грудня 2005 р.. При цьому, згідно п.5.2.4. договору, з метою збереження об'єкта оренди та створення належних умов для його використання позивач зобов'язаний забезпечити виконання проектно-пошукових та ремонтно-реставраційних робіт на об'єкті оренди, план графік проведення яких передбачає строки виконання робіт, що перевищують термін дії договору, а саме: проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт на будівлі-пам'ятці (травень 2005 р. - грудень 2006 р.), при чому строк проведення ремонтно-реставраційних робіт корегується згідно з проектною документацією; поточний ремонт приміщень та інженерних мереж (протягом експлуатації приміщень). З цього положення договору можна зробити висновок про наміри сторін договору продовжувати відносини в рамках договору після закінчення терміну дії договору, вказаному у п. 2.1. Крім того, у п. 5.2.4. договору зазначено, що вищезазначений план-графік проведення ремонтно-реставраційних робіт корегується згідно з проектною документацією. До часу звернення із позовом позивачем вкладено власні кошти (понад 250 тис. грн.) на проведення першочергових підготовчих та ремонтних робіт на аварійному об'єкті оренди, а також на розробку спеціалізованою ліцензійною організацією науково-проектної документації. З метою укладення додаткової угоди до договору про продовження строку дії договору та з метою скористуватися вказаним переважним правом, позивачем був направлений лист №129 від 12.12.2005 р.. У порушення ст. 181 ГК України, відповіді на пропозиції укласти додаткову угоду до договору не надійшло. Також, на адресу позивача не направлявся лист, в якому би зазначалося про намір не продовжувати дію договору. Позивач не отримав вимогу про припинення договору, продовжував користуватися об'єктом оренди, сплачувати орендні та інші платежі та виконувати інші зобов'язання за договором. Укладений договір порушує право користування позивача об'єктом оренди. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 17,28 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст. 181 ГК України та ст.ст. 203,215,391,764,777 ЦК України.
Відповідач - 2 надав суду відзив на позов (а.с. 32-35) від 17.07.2006 р. за вих. №4851, в якому просив відмовити у його задоволенні, оскільки, на його думку, спірний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства і підстав для визнання його недійсним немає.
Відповідач-1 надав суду відзив на позов (а.с. 36-37), в якому його визнав, з тих підстав, що при укладенні договору було порушено порядок його укладення та вимоги чинного законодавства.
17.07.2006 р. (вх. №15154) Відповідач-3 надав суду відзив на позов (а.с. 46-50), в якому просив відмовити у його задоволенні, оскільки правових підстав для його задоволення немає.
04.09.2006 р. (вх.№18817) позивач надав суду додаткові пояснення до позову (а.с.103).
Рішенням господарського суду Одеської області від 04.09.2006 р. (колегія суддів у складі суддів: Рога Н. В., Бакланова Н. В. та Літвінов С. В.) позов задоволено, а саме визнано недійсним договір оренди з охоронними умовами, укладений 10 квітня 2006 р. між Відповідачем - 1 в особі Відповідача - 2 та Відповідачем - 3; стягнено з Відповідача - 2 на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 28 грн. 33 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 39 грн. 33 коп.; стягнено з Відповідача - 1 на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 28 грн. 33 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 39 грн. 33 коп.; стягнено з Відповідача - 3 на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 28 грн. 33 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 39 грн. 33 коп. (а.с. 113-116). Таке рішення суд мотивував тим, що, враховуючи рішення Одеської обласної ради №154-ХХІV від 24.04.2003 р., № 490-IV від 12.08.2004 р., договір оренди повинен бути погоджений з Управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме, відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження (п.п.2,3,9 Роз'яснень ВАСУ від 12.03.1999 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»). В оскаржуваному договорі оренди з охоронними умовами від 10.04.2006 р. зазначено, що договір укладається Одеською обласною радою в особі Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, однак, останнє не є структурним підрозділом Одеської обласної ради та не має відповідної довіреності від Одеської обласної ради на укладення подібних договорів. Після підписання договору оренди з охоронними умовами від 10.04.2006 р., Управління фактично не передавало Територіальному управлінню державної судової адміністрації в Одеській області об'єкт оренди, в якому знаходиться позивач. До того ж, ЗУ «Про охорону культурної спадщини» не передбачено повноваження Управління охорони об'єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації укладати договори оренди. Напроти, згідно п.17 ст. 6 зазначеного Закону, визначений вичерпний перелік договорів, які вправі укладати орган охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій -це договір охорони пам'яток. Крім того, КМУ розроблений типовий договір охорони пам'яток, від положень якого, згідно абз.4 п.4 ст. 179 ГК України, сторони не можуть відступати -при укладенні договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого КМУ, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Умови договору оренди істотно відрізняються від умов охоронного договору. До того ж, законодавцем визначені особи, які вправі укладати охоронні договори, та особи, які вправі укладати договори оренди, а також визначений особливий порядок укладання таких договорів. Виключне право на укладення та погодження договорів оренди комунального майна в Одеській області має управління обласної ради з питань використання майна та приватизації (управління обласної ради з майнових відносин). Саме враховуючи норми закону при прийнятті Одеською обласною радою рішення № 490-IV від 12.08.2004 р. «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада», на управління обласної ради з питань використання майна та приватизації було покладено повноваження укладати та погоджувати договори оренди. В обґрунтування такого рішення суд послався на ст. 92, ч.ч.1,2 ст. 203, ч.1 ст. 215, ст. 236 ЦК України, ч.2 ст. 10, ч.5 ст. 16, ст. 43 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні» та п.1 ст. 1, ст. 5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».
Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, Відповідач-3 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та припинити провадження по справі, з тих же підстав, що були ним викладені у відзиві на позов, а також, враховуючи те, що укладення спірного договору оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами ніяким чином не порушує права та законні інтереси позивача. Відповідно до ст. 62 ГПК України, позовна заява позивача не підлягає розгляду в господарському суді і у її прийнятті повинно бути відмовлено. Представник позивача в судовому засіданні 28.07.2006 р. по адміністративній справі №16/254-06-6684А про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації щодо передачі оспорюваної будівлі, підтвердив, що ТОВ «Міський Андрологічний центр» лист № 6302 від 21.12.05 р. отримував, але відповіді не надавав. По зазначеній справі у всіх судових засіданнях здійснювалось фіксування з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Пункти 5 та 7 рішення Одеської обласної ради від 12.08.2004 р. №490-ХХТУ «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» протирічять один одному. Управління обласної ради з питань використання майна та приватизації приймає рішення про надання в оренду об'єктів, вказаних лише в п.12 Переліку (обласні комунальні підприємства, цілісні майнові комплекси, майно, будівлі, частки в майні підприємств, управління якими безпосередньо здійснює обласна рада), а оспорювана будівля відноситься до п.11 Переліку (до об'єктів, управління якими делеговано обласній державній адміністрації). Погодження управління обласної ради з питань використання майна та приватизації необхідно не при підписанні договору оренди, а при передачі майна з балансу на баланс підприємств, установ та організацій. Передача будівлі, що є предметом договору оренди з охоронними умовами від 10.04.2006 р., з балансу на баланс ще не відбувалась та не могла відбутись. При здійсненні такої передачі територіальним управлінням державної судової адміністрації в Одеській області будуть враховані всі вимоги рішень обласної ради щодо відповідного узгодження. У зв'язку з вищевикладеним, погодження управління обласної ради з питань використання майна та приватизації, відповідно до вимог рішення від 12.08.2004 р. (або рішення від 24.04.2003 р. № 154), на час звернення з апеляційною скаргою, на думку скаржника, є передчасним. Суд в своєму рішенні при аналізі договору від 10.04.2006 р. посилається на абз.4 п.4 ст. 179 ГК України, що є незаконним. Сторони оспорюваного договору від 10.04.2006 р. (територіальне управління державної судової адміністрації в Одеській області та управління охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації) не є суб'єктами господарювання, тому їх відносини при його укладанні регулюються ЦК України, а не ГК України, і посилання суду на статті останнього, саме у даному випадку, є необґрунтованим. Також, на розгляд суду було надано два аналогічних договори оренди з охоронними умовами: договір від 20.01.2005 р., укладений управлінням охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації та ТОВ «Міський Андрологічний центр», та договір від 10.04.2006 р., укладений управлінням охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації та територіальним управлінням державної судової адміністрації в Одеській області. Зазначені договори є аналогічними, на що в судовому засіданні неодноразово вказував представник територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області. Разом з цим, правову оцінку суд надав лише договору від 10.04.2006 р., який визнано недійсним, і, при цьому, не надав правову оцінку договору від 20.01.2005 р.. Господарський суд, вважаючи недійсним договір від 10.04.2006 р., за власною ініціативою повинен був надати правову оцінку договору від 20.01.2005 р. та визнати його недійсним.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2006р. колегією у складі суддів: Мирошниченко М.А. (головуючий), Бєляновський В.В. та Шевченко В.В., зазначена апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 10.10.2006р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.
Ухвалою суду від 10.10.2006р. колегією у складі суддів: Мирошниченко М.А. (головуючий), Бєляновський В.В. та Шевченко В.В., апеляційне провадження у справі було зупинено до розгляду Одеським апеляційним господарським судом справи №9/128-06-3841.
Згідно з розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду №136 від 02.11.2006р., у зв'язку з находженням суддів Мирошниченко М.А., Бєляновського В.В. та Шевченко В.В. у відпустці, справу було передано у провадження іншої колегії суддів у складі: Разюк Г.П. (головуюча), Колоколов С.І. та Петров М.С..
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2006 р. зазначена справа прийнята до розгляду колегією суддів у складі: Разюк Г.П. (головуюча), Колоколов С.І. та Петров М.С..
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 р. колегією у складі суддів: Разюк Г.П. (головуюча), Колоколов С.І. та Петров М.С. провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду на 21.11.2006р. о 12:30, про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.
Згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №143 від 20.11.2006 р., у зв'язку з виходом суддів Мирошниченко М.А. та Шевченко В.В. з відпустки, справу було передано у провадження колегії суддів у складі: Мирошниченко М.А. (головуючий), Колоколов С.І. та Шевченко В.В..
Ухвалою від 20.11.2006р. справу було прийнято до провадження колегією суддів у складі: Мирошниченко М.А. (головуючий), Колоколов С.І. та Шевченко В.В. та підтверджено її розгляд, призначений ухвалою суду від 14.11.2006 р..
Фіксування судових засідань здійснювалось технічними засобами, а саме програмно - апаратним комплексом “Діловодство суду» на диск №5154147RВ31413.
Позивач у судове засідання не з'явився. Від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з находженням його представника - Фельдман О.А. у відпустці та неможливості його заміни.
Судова колегія розглянула це клопотання та відхилила його як необґрунтоване, оскільки, по-перше, у суді першої інстанції, поряд із зазначеним представником, приймав участь інший представник, щодо неможливості неявки якого позивач не заявив, а, по-друге, неможливість участі у справі представника юридичної особи не є підставою для відкладення розгляду справи і представляти юридичну особу може інша особа, в тому числі керівник підприємства.
Представник скаржника (Відповідача-3) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.
Представник Відповідача -1 просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.
Представник Відповідача - 2 підтримав скаргу і просив її задовольнити, скасувати рішення місцевого суду та відмовити в позові.
За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у них докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди з охоронними умовами (далі по тексту - Договір), укладеного 10 квітня 2006 р. між Відповідачем - 1 в особі Відповідача - 2 та Відповідачем -3, місцевий суд виходив з того, що при його укладенні було порушено права та законні інтереси позивача, чинне законодавство, яке регулює ці правовідносини та порядок його укладання.
Проте, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з такого.
Так, Позивач вважає, що він є законним користувачем приміщень, які були передані в оренду Відповідачу-3 відповідно до спірного Договору. При цьому, в обґрунтування своїх прав він посилається на те, що 20 січня 2005 р. між ним (позивачем) та Відповідачем - 1 в особі Відповідача - 2 було укладено договір оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами (далі по тексту - договір), відповідно до умов договору в оренду позивачу був переданий об'єкт оренди. Термін оренди встановлювався з 20 січня 2005 р. по 20 грудня 2005 р.. На адресу позивача не направлялись повідомлення, в яких би зазначалося про намір не продовжувати дію договору, і він не отримав вимогу про припинення договору. Після закінчення дії цього договору він продовжував користуватися об'єктом оренди, сплачувати орендні та інші платежі та виконувати інші зобов'язання за договором, тобто, на думку позивача, договір було пролонговано на новий строк і, відповідно, об'єкт цього договору не міг передаватись Відповідачу - 3 в оренду, доки діє договір від 20.01.2005р..
Проте, як вбачається з рішення господарського суду Одеської області від 23.08.2006р. у справі №9/128-06-3841 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006р., якою змінено зазначене рішення, договір від 20.01.2005р., на який в обґрунтування своїх вимог посилається позивач, визнано недійсним і його (позивача) зобов'язано звільнити спірні приміщення. Крім того, при розгляді зазначеної справи апеляційною інстанцією було встановлено, як це вбачається зі змісту постанови, що договір від 20.01.2005р. закінчив свою дію ще 20.12.2005 р. і не пролонгувався, тобто дію його продовжено не було.
З вищезазначених судових рішень, які відповідно до ст. 35 ГПК України мають приюдиційне значення для вирішення цього спору, вбачається, що позивач займав спірні приміщення без законних підстав, оскільки договір від 20.01.2005р. визнано недійсним, строк його дії закінчився до укладення Договору від 10.04.2006р., який є предметом цього спору, і, відповідно, він (позивач) немає будь - яких прав на користування ними.
Стаття 124 Конституції України, ст.ст. 15,16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також право на судовий захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, в тому числі суб'єктів господарювання. Такі ж положення містяться у ст. 1 ГПК України. Слід зазначити, що юридична наука та судова практика розмежують поняття права на звернення до суду з позовом за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів на право пред'явлення позову у процесуальному значенні і право на пред'явлення позову в матеріальному значенні. Право на звернення до суду з позовом у процесуальному значенні передбачає, що кожна особа, яка вважає, що її права або охоронювані законом інтереси порушуються, має право звернутись до суду з позовом про захист цих прав та інтересів, і суд, з урахуванням підвідомчості, не має права відмовити у прийнятті цього позову до розгляду. Матеріальне право на позов передбачає дійсну, тобто реальну існуючу наявність порушення прав або охоронюваних законом інтересів, тобто наявність матеріально - правового інтересу особи, що звернулась до суду з позовом. При цьому, при наявності такого порушення суд повинен задовольнити позов, тобто захистити ці права, а при відсутності таких порушень підстави задоволення позову відсутні, тобто в позові необхідно відмовити.
Як зазначалось вище, позивач не має законних підстав та охоронюваних законом інтересів на користування приміщеннями, які були передані, згідно договору від 10.04.2006 р., у користування Відповідачем - 1 в особі Відповідача - 2 Відповідачу -3.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що договір від 10.04.2006р. не порушує і не може порушувати прав або охоронюваних законом інтересів позивача (у зв'язку з відсутністю їх у нього щодо зазначених приміщень), і, відповідно, про відсутність матеріального права на пред'явлення ним позовних вимог про визнання договору недійсним та відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Місцевий суд дав невірну оцінку фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам і дійшов до помилкового висновку щодо наявності у позивача прав та охоронюваних законом інтересів щодо зазначених приміщень і необґрунтовано задовольнив його позовні вимоги.
Посилання місцевого суду в рішенні в обґрунтування задоволення позову на те, що при укладенні договору було порушено порядок його укладення, на що посилається позивач і визнає Відповідач - 1, не може прийматись до уваги, виходячи з такого.
Відповідач - 1, права якого, як сторони договору, могли бути порушені цим договором, з позовом про визнання його недійсним до суду з цих підстав не звертався, а викладена ним у відзиві позиція не є позовною вимогою і не може бути підставою для задоволення позову іншої особи-позивача. Крім того, навіть при наявності вищезазначеного порушення, підстав для задоволення позову позивача немає, оскільки у нього відсутній матеріально - правовий інтерес і, відповідно, право вимагати визнання з цієї причини договору недійсним. Такої позиції дотримується і Верховний Суд України у своєму Роз'ясненні від 18.12.2000р. »Про відмову визнання недійсним договору купівлі-продажу».
За таких обставин, рішення місцевого суду, відповідно до ст.103 та ст.104 ГПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга Відповідача - 3 підлягає лише частковому задоволенню, оскільки правових підстав для припинення провадження у справі судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області (м. Одеса) - задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 04.09.2006 р. у справі №30-9/226-06-6240 - скасувати.
ТОВ «Міський Андрологічний центр» (м. Одеса) в позові до Одеської обласної ради, Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації та Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області про визнання недійсним охоронно-орендного договору від 10.04.2006р. - відмовити.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Колоколов С. І.
Шевченко В. В.