Справа № 2/2218/8446/2011
№ провадження
2/2218/763/2012
12 жовтня 2012 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого - судді Бондарчука В.В.
секретаря Лужняка В.В.,
з участю
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», з участю третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов'язання вчинення дій,
встановив:
11 січня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, посилаючись на те, що 20 червня 2008 року між банком та нею було укладено кредитний договір строком на 19 лютого 2029 року під 12,85 відсотків річних. Кредит, внаслідок її юридичної необізнаності був наданий в іноземній валюті в сумі 65 000 доларів США, що суперечить ст.ст.533, 1054 ЦК України. Відповідно до ст.5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» для укладення договору в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія, яка у банку відсутня. У зв'язку із збільшенням курсу валюти, погіршився фінансовий стан позивачки, що призвело до істотного зміни обставин, крім цього зазначила, що відповідні умови договору про надання кредиту у валюті є несправедливими. За договором всі ризики знецінення валюти покладені на позивача, що вона також вважає несправедливою умовою. З огляду на це позивачка вважає, що відповідний договір укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики, а тому відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів»є недійсним. Крім цього, довіреність від 17 березня 2008 року на підставі якої було укладено договір про надання споживчого кредиту заступником начальника відділення №303 ОСОБА_4 від імені АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, посвідчена неіснуючим приватним нотаріусом ОСОБА_5 В забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 20 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Позивачка зазначивши, що договір іпотеки був укладений без згоди її чоловіка, органу опіки та піклування, оскільки неповнолітня її дочка, являється співвласником предмету іпотеки, просила визнати недійсним і цей договір. Також, позивачка просила зобов'язати відповідача повернути їй сплачені кошти в сумі 16 618 грн. 17 коп. та прийняти від неї кошти в сумі 753 349 грн. 59 коп. з розстрочкою платежу на 207 місяців. Крім цього позивача просила зобов'язати правного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки.
Ухвалою суду до участі у справі в якості правонаступника відповідача було допущено ПАТ «Дельта Банк», оскільки за договором купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 8 грудня 2011 року, права вимоги за кредитним договором ним договором від 20 червня 2008 року укладеного між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 перейшло до ПАТ «Дельта Банк».
В судовому засіданні позивача та її представник позовні вимоги підтримали в тому обсязі, що визначений у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, в подальшому в судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи без його участі.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи прийшов до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні 20 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11363001000, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в сумі 65 000 доларів США під 12,85 відсотків річних, для придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_2, які зобов'язувався повернути до 19 лютого 2029 року. 20 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту, якою було включено до основного договору додаток №2 графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, додаток №3 тарифи банку, внесено зміни щодо сплати комісії, платежів на користь третіх осіб, встановлення змінної відсоткової ставки, а також про ознайомлення позичальника із тарифами банку.
В забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 20 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк»було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2, якою. забезпечено виконання зобов'язань ОСОБА_1 перед кредитором на суму 65 000 доларів США.
8 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк»та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк»було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким всі права продавця в якості кредитодавця по відношенню до позичальників в якості позичальників стосовно кредитів за відповідними кредитним договорами, а також права вимоги до осіб, що надають забезпечення, за відповідними договорами забезпечення перейшли до ПАТ «Дельта Банк».
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підстави для недійсності правочину визначені ст.ст.203, 215 ЦК України. Про те, в судовому засіданні позивачем ці обставини, на які вона посилається як обґрунтування позовних вимог належними та допустимими доказами доведені не були, а тому, в задоволенні позову з цих підстав слід відмовити.
ст.229 ЦК України, визначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
При цьому судом враховується наступне, що відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
П.20 цієї Постанови визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Позивачем не надано суду доказів існування обставин, щодо яких він помилився на момент вчинення правочину, а також доказів, що помилка мала місце і вона має істотне значення. Не доведено позивачем і факту обману відповідачем, а саме навмисного введення його в оману щодо обставин, які впливали на укладання кредитного договору та договору іпотеки. В разі коли ті чи інші умови не влаштовували позивача як позичальника та майнового поручителя, він не був позбавлені можливості відмовитись від укладення таких договорів.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оспорювана позивачем угода відповідає вимогам закону, моральним засадам суспільства, позичальник був ознайомлений із умовами надання та повернення кредиту, вважав їх прийнятними для себе, що підтверджується п.9.2, 10.10 Кредитного договору, а тому підстав в межах заявлених позовних вимог, визнавати кредитний договір недійсним немає.
Посилання позивача на те, що при укладенні 20 червня 2008 року кредитного договору та договору іпотеки, він не був попереджений з боку банку про можливі коливання валют, а також, що валютні ризики покладаються на нього спростовуються п.10.13 Договору де зазначено, що перед підписанням Договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до чинного законодавства зокрема, п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Питання щодо надання інформації споживачу визначено Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року, якою затверджено «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а п.3.8 цих Правил передбачено, що валютний ризик під час виконання зобов'язань за кредитним договором покладається на позичальника.
Зростання курсу валют внаслідок економічної кризи носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, та не може бути віднесена до істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні кредитного договору та договору іпотеки. Позивач при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті, та був про це попереджений відповідно до умов кредитного договору (п.п.10.2, 10.13 Договору). Також, позивач, зважаючи на ситуацію, що склалася на грошово-кредитному та валютному ринках України, мав змогу, відповідно до п.6.4 Договору скористатись правом дострокового погашення кредиту або його частини, тим самим, позбавивши себе від вказаних ризиків.
Необґрунтованими є і доводи позивача про несправедливі умови кредитного договору про надання кредиту у іноземній валюті доларах США, оскільки на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки, відповідні умови договору не суперечили чинному законодавству, з ними був ознайомлений позичальник, підтвердженням чого є його підпис у договорі.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідно до ч.2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також, що сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, підстав для визнання недійсним кредитного договору не має, не підлягає задоволенню і вимога позивача, яка ґрунтується на ч.2 ст.548 ЦК України, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Не заслуговують на увагу і посилання позивача на те, що банк не вправі видавати кредит в іноземній валюті (в доларах США) через відсутність індивідуальної ліцензії, оскільки Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України»в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
У зв'язку з наведеним надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
П.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»від 30 березня 2012 року звернуто увагу судів, що згідно абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи, що договір про надання споживчого кредиту був наданий до внесення змін до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема до 22 вересня 2011 року, з підстав визначених абз.3 ст.11 цього Закону він не може бути визнаний недійсним.
Позивачем в судовому засіданні не доведено обставин, що договір про надання споживчого кредиту був укладений із використанням відповідачем нечесної підприємницької практики, належними доказами це підтверджено не було.
Посилання позивача на ті обставини, що договір про надання споживчого кредиту був укладений між нею та від імені АКІБ «УкрСиббанк»ОСОБА_4 на підставі доручення посвідченого 17 березня 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_5, за відсутності такого нотаріуса, в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли, оскільки в дійсності відповідне доручення було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6, а в договорі було допущено помилку в його ініціалах, що підтверджується копію відповідного доручення, що міститься в матеріалах справи, тому з цих підстав договір про надання споживчого кредиту також не може бути визнаний недійсним.
Враховуючи, що підстав для визнання недійсним кредитного договору немає, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про повернення сплачених коштів в сумі 16 618 грн. 17 коп. та прийняття від неї коштів в сумі 753 349 грн. 59 коп. з розстрочкою платежу на 207 місяців.
Необґрунтованими є також посилання відповідачки на те, що договір іпотеки від 20 червня 2008 року був укладений без згоди її чоловіка та органу опіки та піклування, оскільки право на користування предметом іпотеки, зокрема двокімнатною квартирою мала також і неповнолітня дочка позивачки, оскільки відповідні обставини в судовому засіданні встановлені не були, натомість в матеріалах справи, містяться завірені копії документів, на підставі яких було укладено договір іпотеки, зокрема письмова згода іншого подружжя та спільна заява подружжя про те, що неповнолітня ОСОБА_7 квартирою не користується, а жодна інша дитина не має право користування та права власності на зазначене майно.
Відповідно до п.44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»від 30 березня 2012 року, згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства»батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
При цьому судом враховується що відповідно до довідки ЖЕК №2 від 6 січня 2012 року ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 за реєстрована за адресою АДРЕСА_3 з 24 квітня 2009 року. Тому на момент укладення даного договору права власності чи права користування зазначеною квартирою, яка є предметом іпотеки за договором неповнолітня ОСОБА_7 не мала.
З огляд на викладене, з підстав визначених ст.369 ЦК України, 65 СК України договір іпотеки визнаний недійсним не може бути.
Не підлягає задоволенню позов і з підстав, що визначені ст.652 ЦК України, оскільки за змістом даної статті договір може бути розірвано, або внесено зміни до нього, про те, позивачем такі вимоги не заявлялися.
Посилання позивача на збільшення відсоткової ставки з порушення процедури її повідомлення визначеної п.10.2 Договору, також є необґрунтованими, оскільки питання про застосування подвійної відсоткової ставки у випадку порушення строків оплати кредиту на відсотків було визначено додатковою угодою №1 від 20 червня 2008 року.
Відповідно до п.п.1, 2, 4, 7 ч.2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або
розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Згідно пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 глави 15 «Порядку вчинення нотаріальних дій», затвердженого Наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року №296/5, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення:
кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду. У випадках, передбачених частиною першою статті 537 Цивільного кодексу України, нотаріус може зняти заборону відчуження заставленого майна за заявою боржника. Як доказ зазначеного нотаріусу боржником подаються: копія зобов'язання, копія договору застави/іпотеки, квитанція про внесення в депозит нотаріуса належних кредиторові грошових коштів або цінних паперів, які свідчили б про повне і безумовне виконання зобов'язання, копія повідомлення нотаріуса кредиторові про внесення боргу в депозит, копія заяви боржника, переданої нотаріусом кредиторові відповідно до вимог цього Порядку, щодо вчинення цим кредитором необхідних дій із зняття заборони відчуження тощо. Про зняття заборони нотаріус письмово повідомляє кредитора.
Це саме передбачено і ст.74 Закону України «Про нотаріат», про те, заборона знімається, за наявності повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави.
Оскільки такі підставі відсутні, позовні вимоги щодо зобов'язання приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку задоволенню не підлягають.
При цьому судом враховується, що позивачем в судовому засіданні не доведено обставин того, чим його права, свободи та інтереси порушені, не визнані чи оспорені приватним нотаріусом ОСОБА_3
Керуючись ст.ст.203, 215, 229, 230, 369 ЦК України, ст.65 СК України, ст.74 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.11,19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.60, 212-215 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов'язання повернути кошти в сумі 16 618 грн. 17 коп., зобов'язання прийняти суму 753 349 грн. 59 коп. з розстрочкою платежів на 207 місяців, зобов'язання приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Хмельницької області протягом 10 днів з дня його проголошення, а в разі, якщо апеляцію подають особи, які не були присутніми в судовому засіданні, то апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: