Справа № 0809/4422/2012
23.10.2012
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Сінєльніка Р.В.,
при секретарі: Васильченко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив», третя особа: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Запоріжжі, про відшкодування моральної шкоди,
Позивачка звернулась до суду з вище зазначеним позовом, в якому посилається на те, що перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжвогнетрив»з 01.06.63р. по 22.09.64р., під час праці стався нещасний випадок і вона була травмована, за результатами нещасного випадку 24.07.64р. було складено акт Н-1, згідно останнього МСЕК встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності. Позивач зазначає, що з урахуванням довготривалого лікування, були порушені нормальні життєві зв'язки, позбавлений можливості вести повноцінне життя. Позивач прохає стягнути з відповідача на власну користь моральну шкоду в розмірі 80 000 грн. У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач не створив сприятливих умов для праці, причиною нещасного випадку з позивачем є відсутність пресовальника. Позивач, посилаючись на акт розслідування нещасного випадку та медичні документи, вважає обґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача 80000 грн.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що нещасний випадок був у липні 1964 року. З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, при розгляді правовідносин сторін потрібно керуватися нормами ЦК УРСР від 18.07.1963р., а не ЦК України від 16.01.2003р., на які посилається позивач. Пп.4, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003р. прямо встановлено, що цей Кодекс застосовується до відносин, що виникли після набрання ним чинності (01.01.2004р.), а його правила про позовну давність застосовують до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Норма про непоширення позовної давності на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я введена саме з набуттям чинності ЦК України від 16.01.2003р. Стаття 83 ЦК УРСР від 18.07.1963р. подібної норми не містить, тобто на ці вимоги поширювався загальний строк позовної давності, встановлений ст.71 ЦК УРСР від 18.07.1963р., який сплив ще у 1992 році. Травма позивача було у липні 1964 року, а стаття 237-1 КЗпП України, яка встановлює саме право на відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах, на яку посилається позивач, набрала чинності у січні 2000 року. Таким чином, враховуючи принцип незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, вважає, що позивач взагалі не має права на відшкодування моральної шкоди, так як закон, який це право встановлює, набув чинності після виникнення правовідносин сторін. На підставі викладеного просила відмовити позивачу у задоволенні його вимог. Представник третьої ОСОБА_4 проти позову заперечувала та надала пояснення, аналогічні поясненням представника відповідача. У зв'язку з чим вважає, що у позивача відсутнє право на відшкодування моральної шкоди.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, оцінивши та проаналізувавши всі надані докази, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з нижченаведених підстав. Судом встановлено, що позивачка з 01.06.1963 року по 22.09.1964 року працювала пресувальником -знімачем 5-го розряду шамотного цеху на підприємстві відповідача, що підтверджується трудовою книжкою позивачки (а.с.7-8). Під час роботи на підприємстві з позивачкою 24.07.64р. стався нещасний випадок, внаслідок якого позивачка була травмована. За результатами розслідування нещасного випадку було складено Акт форми Н-1 від 24.07.1964 року, де причиною нещасного випадку зазначено: відсутність пресувальника на пресі ПП-Ю № 1 (а.с.10).
Згідно виписки з акту огляду ЛТЕК № 102483 від 17.09.1964р. позивачці було встановлено безстроково третя група інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом (а.с.11). Згідно Розділу «1»Інструкції «Про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 року N 606, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2005 р. за N 1455/11735, визначено термін, що «Стійка втрата професійної працездатності -це інвалідність внаслідок професійного захворювання (отруєння) чи трудового каліцтва та/або відсотки втрати професійної працездатності.»Отже, 17.09.1964 року позивачці при встановлені групи інвалідності вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності. В подальшому позивачка пройшла повторне обстеження, висновком МСЕК від 05.10.99р. ОСОБА_1 встановлено 50% втрати працездатності (а.с.12). Але документи про ступінь втрати працездатності станом на день спричинення травми та докази погіршення стану здоров'я на сьогоднішній день позивачка суду не надала.
За змістом ст..ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Прозагальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також абз.3 п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої непрацездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше. Таким чином, 17.09.64р. у ОСОБА_1 виникло право на отримання страхових виплат у зв'язку із настанням стійкої непрацездатності.
Разом з цим, у п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»зазначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Нещасний випадок з позивачем відбувся 24.07.1964 року. Але стаття 237-1 КЗпП України, яка встановлює саме право на відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах, на яку посилається позивач, набрала чинності у січні 2000 року. У п.15 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного суду України № 4 Верховний суд України наголошує, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі і на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Тут передбачено лише одне виключення - коли неправомірні дії або бездіяльність відповідача, що завдають позивачеві моральних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.
Термін «моральна шкода»вперше з'явився у законодавстві з прийняттям Закону України «Про охорону праці»від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХП, який набрав чинності з 1 січня 1993 року та передбачав право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Статтею12 цього Закону та в послідуючому затвердженими постановою КМУ від 23 червня 1993 року № 472 Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, передбачалось покладення на власника обов'язку відшкодувати працівникові моральну шкоду, якщо умови праці стали причиною моральної шкоди. ОСОБА_1 є потерпілою на виробництві від нещасного випадку, що стався 24.07.1964 року, а висновком ЛТЕК № 102483 від 17.09.1964р.. встановлено третю групу інвалідності - безстроково. На момент ушкодження здоров'я та встановлення інвалідності, в діючому законодавстві права на відшкодування моральної шкоди як такого не передбачалось. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, враховуючи принцип незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, суд вважає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди, так як закон, який це право встановлює, набув чинності після виникнення правовідносин сторін.
На підставі викладеного, згідно ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст..9 Закону України «Про охорону праці», ст.237-1 КЗпП України, та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212-218 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя.
Повний текст рішення виготовлено 24 жовтня 2012 року.
Суддя Р.В. Сінєльнік