ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 6/47
01.06.06
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Центральний гастроном»
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгові мережі»
Про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно
Суддя Ковтун С.А.
Представники:
Від позивача Тарасун В.Г. (за дов. № 11 від 25.01.2006)
Від відповідача Журжій А.В. (за дов. б/н від 10.02.2006)
До господарського суду м. Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариство (далі -ВАТ) “Центральний гастроном» до товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) “Торгові мережі» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку, укладеного між сторонами та посвідченого за № 2361 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. 28.09.04, а також зобов'язання повернути позивачу нежилий будинок № 47, що знаходиться в м. Києві на проспекті Перемоги, загальною площею 5019 кв. м., який є предметом оспорюваного договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що правочин (договір купівлі-продажу) підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України як такий, що укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони, у зв'язку з чим мають бути застосовані наслідки визнання договору недійсним, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України. Зокрема, на думку позивача, його представник за договором - голова правління Андрущак Катерина Василівна вступила в зловмисну домовленість з відповідачем, яка полягає у продажу будівлі за явно заниженою ціною. Обґрунтовуючи наведені обставини, позивач посилається на той факт, що відповідно до звіту про незалежну оцінку оціночної вартості майна від 30.06.2004 оціночна вартість нежилого будинку № 47 в м. Києві на проспекті Перемоги складає 15488918 грн., у той же час за договором його було продано за 4738210 грн. Крім того, як вважає позивач, голова правління Андрущак К.В. уклала оскаржуваний договір у власних інтересах, оскільки на час його укладення була засновником відповідача безпосередньо, як фізична особа, так і опосередковано -через юридичну особу ЗАТ «Центральне».
Під час розгляду справи позивача навів додаткові підстави визнання договору недійсним, якими є порушення публічного порядку мирного володіння своїм майном (ст. 228 ЦК України), оскільки договір був спрямований на незаконне заволодіння власністю позивача за явно заниженою ціною, та укладення його внаслідок помилки (ст. 229 ЦК України) щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: властивостей предмету договору (його об'єкту), що полягають в його дійсній вартості.
До прийняття рішення по справі позивач уточнив позовні вимоги. Зокрема, крім визнання недійсним договору, позивач просить визнати за ним право власності на нежилий будинок, що знаходиться в м. Києві по проспекту Перемоги під номером 47, загальною площею 5019 кв.м., та виселити з нього відповідача.
Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданих суду поясненнях та відзиві. Відповідач вважає не доведеним позивачем факт зловмисної домовленості представників сторін, оскільки представник позивача діяв в межах повноважень, наданих йому статутом, та на виконання рішення правління позивача від 27.09.2004 про продаж будівлі за ціною 4738210 грн. Вказана вартість будівлі була визначена звітом ТОВ «Євроконсалтинг». Також, на думку відповідача, є необґрунтованими посилання позивача на помилку щодо властивостей речі, а саме: його ціни, оскільки сторони при укладенні договору добровільно дійшли згоди щодо ціни об'єкту нерухомості, і ціна предмету договору не є його (предмета) властивістю, а включає в себе за погодженням сторін вартість майна з урахуванням попиту, споживання, стану речі, її технічних та інших показників, і ніяким чином ціна об'єкту нерухомості не може впливати на можливість його використання за цільовим призначенням.
Ухвалою суду від 03.02.06 за клопотанням позивача з метою забезпечення позову було накладено арешт на нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 47, загальною площею 5019 кв. м., що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Торгові мережі».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.06 зазначену ухвалу було залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача -без задоволення.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
28.08.2004 між ВАТ «Центральний гастроном» та ТОВ «Торгові мережі»було укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку (далі -Договір), предметом якого є продаж позивачем відповідачу нежилого будинку, що знаходиться в місті Києві на проспекті Перемоги під номером 47, загальною площею 5019 кв. м.
Балансова вартість приміщення, як зазначено у Договорі (п. 2.1), становить 1978385,45 грн. У той же час, приміщення було продано за ринковою вартістю у розмірі 4738210 грн., яка була визначена відповідно до експертного висновку суб'єкта оціночної діяльності -ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг».
Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості майна у вигляді нежитлової будівлі гастроному загальною площею 5019 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 47, було виконано ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг», яке має сертифікат № 1297/02 суб'єкта оціночної діяльності від 6 вересня 2002, на замовлення ВАТ «Центральний гастроном».
Рішення про продаж будинку згідно з експертною оцінкою було прийнято правлінням ВАТ «Центральний гастроном»27.09.2004, на якому було присутніми 4 члени правління.
Зі сторони ВАТ «Центральний гастроном»Договір було підписано його представником - головою правління Андрущак Катериною Василівною.
Інститут представництва регламентовано главою 17 ЦК України, відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).
Статут є установчим документом товариства у якому, поряд з іншими даними, вказуються органи управління юридичної особи та їх компетенція (ст.ст. 87, 88 ЦК України).
Отже, статут товариства є актом юридичної особи, на підставі якого виникає представництво.
Відповідно до статуту позивача (абзац 2 пункту 9.16 статті 9 статуту ВАТ «Центральний гастроном») до компетенції голови правління як вищої його посадової особи віднесено керівництво розробкою поточних планів діяльності товариства і заходів, необхідних для вирішення статутних завдань товариства
У зв'язку з цим він має право укладати будь-які угоди, видавати доручення, відкривати в установах банків розрахункові та інші рахунки (абзац 12 пункту 9.16 статті 9 статуту ВАТ «Центральний гастроном»).
У свою чергу, правління позивача є виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, і до компетенції якого відносяться будь-які оперативні питання управління повсякденною виробничо-комерційною діяльністю товариства та вирішення питань, які за діючим законодавством, цим статутом або постановою загальних зборів акціонерів не віднесені до компетенції іншого органу управління товариства.
Статутом позивача та законодавством не передбачено обмежень на укладення договорів.
Виходячи з викладеного, оскільки Договір було укладено на виконання рішення правління товариства і голова правління, відповідно до статут позивача, уповноважений на укладення будь-яких угод, Договір головою правління Андрущак К.В. укладено в межах повноважень.
Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України) є правочином з недоліками у формування волі, зокрема правочином, у якому внутрішня воля сформована невірно, оскільки не відображає справжню волю особи, від імені якої його вчинено, а вона підмінюється волею представника, що вступив в зловмисну домовленість з контрагентом довірителя.
Зловмисна домовленість полягає в умисних діях представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає, або свідомо допускає, їх настання.
Доведення вказаних обставин, в силу ст. 33 ГПК України, покладається на позивача.
У той же час, позивач не довів факт зловмисної домовленості голови правління Андрущак Катерини Василівни з відповідачем при укладенні Договору.
Зокрема, позивачем не оспорюється сама доцільність укладення Договору, тобто продажу майна, а зловмисну домовленість він вбачає в реалізації майна за заниженою ціною.
Однак, як зазначено вище, для визначення ціни будівлі позивачем був залучений суб'єкт підприємницької діяльності -ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг», який є суб'єктом оціночної діяльності (сертифікат № 1297/02 від 06.09.2002), а висновок про ринкову вартість будівлі у розмірі 4738210 грн. зроблено оцінювачем Оліфіренком В.В., що діє на підставі сертифікату № 2147 від 16.12.2000 та зареєстрований в Державному реєстрі оцінювачів як оцінювач, який має право здійснювати оцінку об'єктів нерухомого майна.
Рішення про продаж будівлі за ціною, визначеною ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг», було прийнято не одноособово головою правління, а колегіальним органом позивача -правлінням. Вказана обставина свідчить про те, що волевиявлення позивача було наслідком його дійсної волі на продаж будівлі за ціною 4738210 грн., та не дає підстав припускати існування зловмисної домовленості голови правління з відповідачем.
Не доведено позивачем також факт участі Андрущак К.В. на час укладення Договору у ТОВ «Торгові мережі». Крім того, даний факт був предметом дослідження під час проведення Генеральною прокуратурою України слідства у кримінальній справі № 59-951, постановою про закриття якої встановлено, що на момент прийняття рішення правлінням ВАТ «Центральний гастроном»27.09.2004 про продаж будинку ні один з членів його правління не був засновником ТОВ «Торгові мережі».
За таких обставин правові підстави для визнання Договору недійсним як такого, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості голови правління позивача Андрущак К.В. з відповідачем, відсутні.
Також відсутні правові підстави вважати, що Договір порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння власністю позивача (ст. 228 ЦК України).
Зокрема, публічний порядок визначається нормами публічного права. У той же час, купівля-продаж нерухомого майна, яке не вилучено з цивільного обігу, регламентується цивільно-правовими нормами, тобто не пов'язана з публічними правовідносинами. Крім того, купівля-продаж є одним із інститутів зобов'язального права, що визначений законом (глава 54 ЦК України), і зобов'язання з купівлі-продажу виникають внаслідок укладення договору купівлі-продажу, форма якого для нерухомого майна передбачена ст. 657 ЦК України.
Необґрунтованими є доводи позивача про визнання недійсним Договору як такого, що вчинений під впливом помилки щодо властивостей його предмету, які полягають в його дійсній вартості (ст. 229 ЦК України).
Помилка -це неправильне сприйняття особою істотних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 229 ЦК України).
Позивач помилково ототожнює ціну з властивістю речі, оскільки властивість пов'язана з характеристиками її використання, тобто помилка у властивості речі свідчить про інші характеристики використання речі, ніж ті, які сторона планувала при укладені договору. З огляду на це суд погоджується з доводами відповідача про те, що ціна предмету договору не є його властивістю, а включає в себе за погодженням сторін вартість майна з урахуванням попиту, споживання, стану речі, її технічних та інших показників, і ніяким чином ціна об'єкту нерухомості не може впливати на можливість його використання за цільовим призначенням.
Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до ст.. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підстав викладеного. керуючись ст.ст. 33, 49, 68, 82-85 ГПК України,-
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Києва № 6/47 від 03.02.2006.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 6 червня 2006 року.