Справа № 2-82/11 Головуючий в 1-й інстанції
Провадження № 22-ц/491/2523/12 Кулігіна Т.Д.
Категорія - 20 (І) Доповідач - Турік В.П.
Іменем України
17 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Турік В.П.
суддів: Зубакової В.П., Барильської А.П.
при секретарі: Бондаренко І.В.
за участю: представників позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7, та її представника - ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами представників позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа - державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_9, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на нерухоме майно, відшкодування моральної шкоди, -
У грудні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що при укладенні 20 березня 2007 року договору купівлі-продажу належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 вона була введена відповідачем в оману щодо ціни її продажу, яка суттєво була занижена.
Оскільки відповідач не виконав обіцянки щодо повного розрахунку за квартиру після укладення договору, просила суд визнати такий договір недійсним та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
Під час розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала, доповнювала свої позовні вимоги й в остаточній редакції позовної заяви від 22.03.2012 року, яку вона пред'явила до правонаступника після смерті ОСОБА_10 - малолітнього його сина ОСОБА_7, в інтересах якого діє його законний представник ОСОБА_6, ОСОБА_5, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_10 20.03.2007 року; визнати за нею право власності на спірну квартиру; стягнути зі ОСОБА_7 та ріелтора фірми «Моноліт» ОСОБА_5 на її користь - 184400 грн. у відшкодування моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_5 на її користь - 8000 грн. у відшкодування матеріальної шкоди; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі заборгованості при нарахуванні за несплачені комунальні платежі, відповідно до довідки з КП «ЖЕО № 31» з 20.03.2007 року на день винесення рішення, та стягнути зі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 всі судові витрати, пов'язані з розглядом справи на користь ОСОБА_2
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представники позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ставлять питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про задоволення наступних позовних вимог: визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2007 року; визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1; стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь позивачки матеріальної та моральної шкоди в сумі 200000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що судом при розгляді справи порушено норми матеріального права й не визнано недійсним укладений договір купівлі-продажу за наявності для цього підстав, зокрема невиконання відповідачем умов попереднього договору, яким визначено ціну продажу квартири та порушення порядку нотаріального посвідчення договору. Крім того, представник позивача ОСОБА_4 вважає, що судом до врегулювання спірних відносин між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_5 не застосовано положення Закону України «Про захист прав споживачів», а до правовідносин між нею та ОСОБА_7 - положення 1268 ЦК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.04.2005 року позивачка ОСОБА_2 одержала спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєструвала 24.05.2005 року в КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» на своє ім'я.
16.12.2006 року позивачка ОСОБА_2 уклала з приватним підприємством - агенцією нерухомості «Моноліт» письмову угоду №8 про надання послуг з приводу отримання допомоги в підготовці документів для продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, за 10500 доларів США, знайдення покупця, подання реклами в засоби масової інформації, своєчасного проведення огляду та показу квартири, що продається, проведення консультації з правових питань.
13 березня 2007 року позивачка ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_10 письмовий договір про завдаток №19 про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1, за 10500 доларів США, та в той же день ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_10 завдаток у розмірі 500 доларів США.
20 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною продажу 11506 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог та відсутності підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 203 ЦПК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦПК України.
Аналогічне роз'яснення надане й Пленумом Верховного Суду України в п.7 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» від 06.11.2009 року № 9.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 послалася на те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 20.03.2007 року, не додержано вимоги чинного законодавства в частині її волевиявлення, оскільки нею вчинено продаж квартири за ціною нижчою, ніж та, що вказана в попередньому договорі.
Встановивши, що оспорюваний договір укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 в письмовій формі, нотаріально посвідчено за наявності вільного волевиявлення сторін на його укладення та спрямування його на реальне настання наслідків вчиненого правочину, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про укладення договору з дотриманням вимог чинного законодавства й відсутності підстав для визнання його недійсним та визнання за позивачкою права власності на квартиру.
Посилання ж позивача на укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2007 року на інших умовах ніж передбачено попереднім договором, колегія суддів не приймає як доказ умисних дій відповідача, оскільки істотні умови основного договору, передбачені попереднім договором, можуть бути змінені за згодою сторін, що відповідає приписам ст. 6 ЦК України. При цьому, колегія суддів зауважує, що угода про завдаток від 13.03.2007 року, якою визначено ціну продажу квартири, що є предметом оспорюваного договору, не є попереднім договором.
Крім того, в п.п. 2.1, 2.2 п.2 договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2007 року (а.с. 16 т.1), підписаного обома сторонами, зазначено про те, що продаж квартири вчиняється за 11506 грн., які продавець отримала повністю від покупця до підписання цього договору й сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.
В порушення вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України, жодних доказів в підтвердження цих фактичних обставин, зокрема й наявності в діях покупця ОСОБА_10 умислу на зниження ціни купівлі-продажу квартири, примушення її до підписання правочину, позивачем та її представниками, ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.
А тому доводи апеляційних скарг представників позивача про наявність підстав для визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу квартири в порядку, передбаченому ст.ст. 203, 215 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Що ж стосується доводів апеляційних скарг щодо наявності обставин для визнання правочину купівлі-продажу недійсним у зв'язку з порушенням процедури нотаріального посвідчення укладеного договору - з підстав встановлення особи продавця за паспортом, до якого не було вклеїно фотокартку по досягненню власником паспорту 45-річного віку, то колегія суддів зазначає, що вказана підстава стосується тільки заповіту й вказує на його нікчемність, що зазначено в ст. 1257 ЦК України й відповідно не може застосуватися до договору купівлі-продажу. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину термін дії паспорту ОСОБА_2 з попередньою фотокарткою не сплив, оскільки останнім днем її вклеювання у відповідності до п. 18 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року, є 29.03.2007 року (а.с. 7 т.1).
Оскільки факт заподіяння моральної та матеріальної шкоди відповідачами позивачці ОСОБА_2, останньою не доведений, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог стосовно її відшкодування.
Підстав для застосування до врегулювання правовідносин між позивачкою ОСОБА_2 та ріелтором фірми «Моноліт» ОСОБА_5 Закону України «Про захист прав споживачів», на що посилається в апеляційній скарзі представник позивача - ОСОБА_4, колегія суддів не вбачає, оскільки позивачем не доведено порушення її прав як споживача при укладенні та виконанні письмової угоди №8 від 16.12.2006 року про надання послуг з приводу отримання допомоги в підготовці документів для продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, знайдення покупця, подання реклами в засоби масової інформації, своєчасного проведення огляду та показу квартири, що продається, проведення консультації з правових питань.
Інші доводи апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, тому апеляційні скарги підлягають відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представників позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: