Справа № 2-3824/12
іменем України
"02" липня 2012 р.
Дарницький районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Колесника О.М.
при секретарях Павлюку Д.Ю.,
Гурській М.А.
Ярошинській І.А.,
Козін В.Є.,
Пуник Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування частини квартири недійсним,
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання договору дарування частини квартири недійсним.
В судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_5 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, пояснивши, що позивачка ОСОБА_5 була донькою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який тривалий час пропрацював у СБУ. Починаючи з 1998 року він постійно проходив лікування у госпіталі СБУ з приводу тяжкої хвороби головного мозку. Останніх п'ять років перед смертю він вже не впізнавав родичів, втрачав пам'ять, він себе неадекватно до оточуючих. З 2005 року хвороба головного мозку стала прогресуючою, тому був направлений на стаціонарне лікування до Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1. В березні 2010 року йому було поставлено діагноз: атрофія кори головного мозку і хворий потребує стороннього догляду, поскільки особисто не може себе обслуговувати. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер. Як стало потім відомо 17.12.2009 року ОСОБА_10 подарував ОСОБА_6 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності. ОСОБА_6 на той час працювала в квартирі померлого домробітницею і знала про психічний стан його здоров'я. Приватний нотаріус ОСОБА_7 також не пересвідчилась і не звернула уваги на стан ОСОБА_10 і в порушення норм чинного законодавства посвідчила договір дарування частини квартири між вказаними суб'єктами. Поскільки ОСОБА_10 до укладення зазначеного договору дарування хворів на тяжку психічну хворобу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватись ними в день його укладення, тому просять визнати його недійсним.
Відповідачка: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що того дня ОСОБА_10 та ОСОБА_6 з'явились до неї вдвох і дарувальник висловив бажання подарувати обдарованій частину квартири, при цьому він пояснив, що тривалий час працював робітником СБУ і розуміє наслідки дарування частини квартири. Також він стверджував, що між його дочкою ОСОБА_5 та відповідачкою є усна домовленість про те, що поскільки ОСОБА_6 доглядає його, тому він в майбутньому подарує останній 1/3 частину спірної квартири. Такі слова та побажання висловлювались ним ясно, свідомо, зрозуміло всім, без будь-яких ознак психічного захворювання. В своїх діях вона не вбачає будь-яких порушень, тому просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_6 в судові засідання жодного разу не з'явилась, про розгляд справи була неодноразово (а.с.32; 66; 84; 132-133; 159; 161-163) повідомлена належним чином за останніми відомим місцем проживання, зазначеним у договорі дарування частини квартири (а.с.34), довідці адресного бюро м. Києва (а.с.27), а також через засоби масової інформації - газету "Урядовий кур'єр" (а.с.165), з заявами до суду про неможливість розгляду справи у її відсутність не зверталась.
Заслухавши представників позивачки, відповідачку ОСОБА_7, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
У відповідності до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів сторонами по справі встановив наступні факти та правовідносини.
Як встановлено у судовому засіданні, позивачка ОСОБА_5, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3, була донькою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить ксерокопія свідоцтва про народження (а.с.10).
7.06.2001 року ЗАТ ВПБФ "Атлант" та ОСОБА_10 уклали інвестиційний договір №193, за яким останній повинен був проінвестувати будівництво спірної квартири, а ЗАТ за отриманні кошти побудувати її та передати належні документи для отримання інвестором правовстановлюючого документу на неї (а.с.75). 14.02.2002 року Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації видало ОСОБА_10 свідоцтво серія КВ №64959 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.36). На момент видачі довідки Ф-3 №1276 від 2.12.2009 року в даній квартирі були зареєстровані ОСОБА_10 як власник квартири і його дочка ОСОБА_5 (а.с.45).
Як передбачає ч.1, ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина 1, ст.718 ЦК України зазначає, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
У відповідності до ч.2, ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
14.12.2009 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" видало ОСОБА_10 довідку-характеристику №1446019 на спірну квартиру, з якої вбачається, що він є єдиним її власником (а.с.37). А 17.12.2009 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчила на підставі наданої довідки-характеристики, відсутності обтяжень і заборон (а.с.38-39) договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 та зареєструвала у реєстрі №3093 (а.с.34-35). За змістом даного договору ОСОБА_10 подарував, а ОСОБА_6 прийняла в дар безоплатно зазначену частину квартири. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер.
Як зазначено ч.1, та ч.3, ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі.
У відповідності до ч.1, ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1, ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи хворий ОСОБА_10 поступив на лікування до госпіталю ВМУ СБУ в м. Києві з 1.10.1998 року до 22.10.1998 року з діагнозом: гостра гіпертонічна енцефалопатія, атеросклероз судин головного мозку ІІ ступеня, про що вказує епікриз (а.с.13). Він же з 28.01.2000 року до 9.02.2000 року знаходився в тій же лікувальній установі з приводу гіпертонічної хвороби ІІ ступеню, гіпертонічний криз, атеросклеротичний кардіосклероз, ХУСК І ст. (а.с.12). Епікриз ВМУ СБУ наголошує, що даний хворий перебував у стаціонарному лікуванні з 18.11.2005 року по 3.12.2005 року з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст., диф. кардіосклероз, склеротичний генез, атеросклеротична енцефалопатія (а.с.11). З 18.01.2006 року він отримав 2 групу інвалідності захворювання, отриманого під час проходження військової служби, про що свідчить довідка до акту огляду МСЕК серія №КА-1 №023461 (а.с.15). Також ОСОБА_10 16.03.2010 року був госпіталізований до Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 з діагнозом: Ф 02.8, а після лікування був виписаний у хворому стані, а у висновку зазначено, що він себе не обслуговує, потребує постійного стороннього догляду та нагляду (а.с.8). Крім того, ОСОБА_10 перебував у Олександрівській клінічній лікарні м. Києва з 14.06.2010 року по 5.07.2010 року з приводу УХС, гострий повторний інфаркт міокарда лівого шлуночка, аневризма лівого шлуночка, післяінфарктний кардіосклероз, ділангація порожнини серця, що підтверджується витягом з історії хвороби №7720916 стаціонарного хворого (а.с.7).
Допитані в судовому засіданні свідки пояснили наступне: ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - ОСОБА_10 протягом 2009 року був неадекватним, він всього боявся, казав, що його син ОСОБА_11 вкрав у нього пістолет, отримуючи зарплату, пояснював, що її у нього крадуть, звинувачував свою дочку, яка проживає в Італії, у крадіжці документів на автомобіль, обіцяв сину відірвати голову і напхати її ватою; ОСОБА_13 як колишня дружина знає його як агресивну неадекватну особу, постійно тиснув на волю кожного, мав досить дивний характер: був сварливим, хотів мати верх над всіма, боявся лікарів та людей в білих халатах, казав, що її може вбити і за це відсидить тільки 5 років, коли лягав спати, то під подушку клав молоток, останній раз бачила його у жовтні 2009 року - він був схожий на особу без певного місця проживання, казав, що за ним слідкують, став обговорюватись, плутатись в думках; ОСОБА_14 - ОСОБА_10 був його підлеглим, з 2009 року він себе незрозуміло: міг подзвонити у неділю і спитати чому закритий офіс, почав плутати думки, знаходячись на роботі, міг заснути на порозі, отримавши зарплату, через 2-3 дні знову вимагав її ж сплати, вночі міг йти на роботу пішки від Харківського масиву до пр-кту 40-річчя Жовтня і чекати там ранку, міг безпідставно лаятись по телефону; ОСОБА_15, який дав аналогічні показання; ОСОБА_16 - коли він здійснював заявочні ремонтні роботи, то зустрічав ОСОБА_10, який вів себе неадекватно, говорив сам з собою, нічого не пам'ятав, постійно щось шукав, включаючи і речі, які знаходились на ньому.
Як наголошує п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних спра про визнання правочинів недійсними" правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Згідно змісту акту комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №196 від 28.02.2012 року ОСОБА_10 в період складання та підписання договору дарування частини квартири 17.12.2009 року страждав органічним враженням головного мозку судинного ґенезу з вираженим інтелектуально-мністичним зниженням і емоційно-вольовими порушеннями (згідно МКБ-10:F 01) і за своїм психічним станом в зазначений період (17.12.2009 року) не міг розуміти значення своїх дій і керуватись ними (а.с.143-150).
Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що поскільки власник спірної квартири ОСОБА_10 17.12.2009 року в день укладення договору дарування 1/3 частини квартири з ОСОБА_6 не міг розуміти значення своїх дій та керуватись ними, що знайшло своє повне підтвердження у судовому засіданні, тому даний договір необхідно визнати недійсним.
Згідно ст.79; 88 ЦПК України при задоволенні позовних вимог з відповідачів солідарно на користь позивачки необхідно стягнути 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 1820 грн., які були сплачені нею при зверненні до суду.
В порядку п.6, ст.154 ЦПК України при винесенні даного рішення суд вважає необхідним скасувати заходи забезпечення позову у вигляді ухвали суду про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.
Керуючись ст.10; 11; 60; 79; 88; 154; 169; 209; 213-215 ЦПК України, на підставі ст.41 Конституції України, ст.203; 215; 216; 225; 321; 717-719 ЦК Україн, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних спра про визнання правочинів недійсними", суд
Позов задовольнити.
Визнати договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 17.12.2009 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрований у реєстрі №3093, недійсним.
Стягнути з ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_5 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 1820 грн.
Скасувати арешт накладений на квартиру АДРЕСА_1 ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 26.11.2010 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.
Суддя :