Справа № 2-964/12
іменем України
"07" серпня 2012 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі :
головуючого судді - Сухомлінова С.М.
секретаря - Пришляк З.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсною заяви на згоду дарування та визнання частково недійсним договору дарування,
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання заяви про згоду на дарування недійсною та про визнання частково недійсним договору дарування АДРЕСА_1 Посилався на те, що оспорювана «заява-згода»на дарування придбаної 13.05.2008р. у шлюбі спірної квартири була підписана позивачем під психологічним тиском та погрозами відповідача ОСОБА_3, а тому і оспорюваний договір дарування слід визнати частково недійсним на підставі ст. 225 ЦКУ.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, а відповідачі позов не визнали і стверджували, що позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені, а крім того позивачем пропущений строк позовної давності.
Вислухавши пояснення сторін, третьої особи, свідків та дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з заяви (а.с. 69) та пояснень сторін, 13.05.2008р. позивачка ОСОБА_1, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, з'явилась до нотаріуса ОСОБА_4 в офісі якої підписала заяву, в якій дала згоду ОСОБА_3 на дарування придбаної сторонами у шлюбі АДРЕСА_1 його матері -ОСОБА_2
Допитана в якості третьої особи ОСОБА_4 пояснила, що 13.05.2008р. до неї в офіс з'явилась раніше знайома їй ОСОБА_1, яка знаходилась в нормальному психологічному стані. Після перевірки паспортних даних позивачки на її прохання була нотаріально оформлена заява про згоду на дарування чоловіком позивачки спірної квартири матері відповідача ОСОБА_2
Після цього, 25.06.2008р. вона посвідчувала укладений ОСОБА_3 договір дарування спірної квартири своїй матері ОСОБА_2 і при цьому ця квартира відчужувалась за згодою дружини дарувальника викладеної у формі заяви. Вказаний договір був підписаний відповідачами ОСОБА_2 і один примірник цього договору отримала обдарована ОСОБА_2 (а.с. 68).
Як вбачається з свідоцтва, рішення, довідки (а.с. 7,8, 54 цивільна справа № 2-1464/11) та пояснень сторін, подружжя ОСОБА_2 в період з 26.04.2008р по 02.05.2008р. разом з їх сином відпочивали на базі відпочинку «Синевір»Івано-Франківської області, а в період з 15 по 22 червня 2008р. позивачка разом з сином ОСОБА_5 відпочивала в Туреччині, поїздка куди була узгоджена та оплачена відповідачем ОСОБА_3
Згідно свідоцтва (а.с. 8), шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 був розірваний 19.05.2009р.
Відповідно приписів ст. ст. 202, 214 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а особа, яка вчинила цей правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.
Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Таким чином, якщо за твердженнями позивачки, остання надала згоду на дарування спірної квартири під психологічним тиском і погрозами відповідача-2, то на протязі 43 днів до укладення договору дарування у позивачки не було ніяких перешкод для звернення до нотаріуса ОСОБА_4 і відмови від своєї «заяви-згоди».
При цьому, суд не приймає твердження позивачки про наявність у неї в період травня 2008 року психічної травми в результаті погроз відповідача, з приводу чого вона проходила амбулаторне лікування. Надану позивачем виписку з медичної карти (а.с. 7, 54) суд вважає неналежним доказом, оскільки зі змісту цієї виписки неможливо зробити висновок про наявність прямого причинного зв'язку між фактом амбулаторного лікування позивачки і діями відповідача ОСОБА_3, неправомірність яких останній оспорює. Крім того, про неналежність вказаного письмового доказу свідчить той факт, що лікар ОСОБА_6, яка робила цей запис в медичну картку, є гарною знайомою позивачки, що остання і не заперечувала.
Судом також не приймаються покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 оскільки їх покази надані зі слів позивачки і протирічать іншим доказам в сукупності.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів тому, що ОСОБА_1 вчинила оспорюваний правочин проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку відповідача ОСОБА_3, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Крім того, позивачкою пропущений встановлений ст. 258 ЦК України річний строк позовної давності. Враховуючи те, що позивачка надала згоду на укладення оспорюваного договору дарування 13.05.2008р., а звернулась до суду з позовом у квітні 2011р, то до вимог позивачки слід застосувати позовну давність, про що було заявлено відповідачем ОСОБА_3
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви на згоду дарування та визнання частково недійсним договору дарування -відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва
СУДДЯ: С.М. Сухомлінов