Справа № 2а-7874/11
іменем України
"07" листопада 2011 р.суддя Дарницького районного суду м. Києва Даниленко В.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов»язання провести перерахунок пенсії, -
встановив:
21.09.2011року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду в Дарницькому районі м. Києва, в якому просив визнати відмову відповідача неправомірною та зобов»язати його здійснити перерахунок та провести виплату з 22.07.2011 року призначеної йому пенсії відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, визначеного ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду ІII групи.
Згідно ч. 4 ст. 54 Закону №796-ХІІ призначений розмір пенсії для інвалідів 3 групи повинен бути не нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Згідно ч. 1 ст. 50 Закону №796-ХІІ інвалідам 3 групи виплачується додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров»ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
При цьому позивач зазначив, що він звертався до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії відповідно до вимог закону, виходячи з прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, проте отримав необґрунтовану відмову.
Оскільки основна та додаткова пенсії йому виплачуються у меншому розмірі, ніж передбачено законом, просив позов задовольнити.
Справа розглядається судом в порядку скороченого провадження.
Представник відповідача надіслав письмове заперечення проти позову та вказав, що підстав для виплати позивачеві державної та додаткової пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в інших розмірах, ніж в тих, які були виплачені, немає.
Дослідивши матеріали справи, суддя приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом 3 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва та отримує державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров»ю, призначену у відповідності до ч. 1 ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до ст. 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а)державної пенсії; б)додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону №796-ХІІ розмір пенсії для інвалідів 3 групи, призначеної у відповідності з цим Законом, повинен бути не нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, а згідно ст. 50 цього Закону інвалідам 3 групи призначається додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров»ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв»язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджено постановою Кабінету міністрів України від 30 травня 1997 року №523, яка є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору суд виходить з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсії, передбачених ст. ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ підлягають застосуванню розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов»язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»для розрахунку розміру державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсій за віком використовується як розрахункова величина для визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії, передбаченої Законом №796-ХІІ, оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв»язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов»язком держави.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 року, який набув чинності 19.06.2011 року, встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, зокрема, постановою КМУ № 745 від 06.07.2011р., яка набула чинності 23.07.2011р.
Із аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Згідно правової позиції ВАСУ, викладеної у інформаційному листі від 22.07.2011р. вбачається, що під час вирішення питання, яка з однопредметних законодавчих норм рівної ієрархії, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв»язання спорів зазначеної категорії, перевагу слід надавати тій з них, що прийнята пізніше. У розглядуваному випадку пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
За таких обставин суддя приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, оскільки він є необгрунтованим та безпідставним, а дії відповідача -правомірними.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 7, 11, 71, 86, 159, 163, 167 КАС України, ст.ст. 49, 50 , ч.4 ст. 54 , 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 14 червня 2011р., суд -
Постановив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов»язання провести перерахунок пенсії -відмовити.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо суб»єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб»єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: