24 травня 2012 року Справа №2-676/12
Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Смотрицького В.Г.
при секретарі Чебуришкіній Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на частину будинковолодіння, -
встановив:
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на частину будинковолодіння посилаючись на те, що вона зареєстрована та постійно проживає з 1960 року в м. Чернівці по вул. Сокирянській 22 А.
Будинковолодіння по вулиці Сокирянській 22 А міста Чернівці було побудовано нею в шлюбі із ОСОБА_3.
Шлюб між ними було зареєстровано 06.08.1961 року, а фактично вони проживали разом як одна сім»я з 1953 року. В цей період у них народжувалися діти, що підтверджує те, що вони жили як подружжя.
Рішенням Чернівецького міськвиконкому № 529\23 від 13.12.1957 року її чоловіку ОСОБА_1 було у відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по вулиці Сокирянській 22 А м. Чернівці.
Будинок будувався в період з 1960 року по 1975 рік і був зданий в експлуатацію 22.05.1997 року. На підставі рішення Чернівецького міськвиконкому № 870\23 від 02.12.1997 року на ім'я чоловіка ОСОБА_1 08.07.1998 року було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок.
01.04.1994 року ОСОБА_1 помер. На час смерті чоловіка вона постійно проживала в будинку, який вони збудували разом, а тому відповідно до ст. 549 ЦК України вона прийняла спадщину шляхом вступу у фактичне користування та розпорядження спадковим майном. Для отримання свідоцтва про право на спадщину, після смерті чоловіка будинок здавався в експлуатацію.
В нотаріальній конторі оформляти документи на спадщину їй допомагала її донька ОСОБА_4, оскільки вона малограмотна, знає румунську мову і українською мовою спілкується дуже мало.
07.09.2004 року Першою Чернівецькою Державною нотаріальною конторою їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.
Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом її донька ОСОБА_4 та онука ОСОБА_2, повезли її в нотаріальну контору для підписання, як вони пояснили, договору утримання з онукою ОСОБА_2, яка брала на себе зобов'язання утримувати її до смерті. Вона потребувала сторонньої фізичної та матеріальної допомоги оскільки за станом свого здоров»я не могла себе повністю обслуговувати та забезпечувати себе всім необхідним. Онука ОСОБА_2 та донька ОСОБА_4 запевнили її, що будуть за нею доглядати і забезпечувати всім необхідним. 07.10.2004 року в нотаріальній конторі вона підписала договір із ОСОБА_2, що їй залишається будинок, а вона буде за нею доглядати.
В 2007 році виник спір між ОСОБА_2 та її дітьми ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, які пред'явили вимоги щодо визнання за ними право власності на частини будинковолодіння по вул. Сокирянській 22 А м. Чернівці, як спадкоємців після смерті батька.
В судовому засіданні вона вказувала, що є єдиним власником і ніхто немає права на спірний будинок по вулиці Сокирянській 22 а м. Чернівці.
Рішенням від 23 грудня 2008 року Шевченківського районного суду м. Чернівці , було визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було видано їй 07.09.2004 року Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою, а також було визнано частково недійсним договір дарування будинковолодіння № 22 А по вул. Сокирянській м. Чернівці, який було укладено між нею та ОСОБА_2, було визнано право власності на 1\8 будинковолодіння за ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, в позові ОСОБА_1 було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04.03.2009 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були задоволені частково, судове рішення від 23.12.2008 року Шевченківського райсуду м. Чернівці в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 було скасовано і в позові їй було відмовлено, а в решті судове рішення було залишено без змін.
Отже після цих судових рішень співвласниками житлового будинку та господарських будівель та споруд по вул. Сокирянській 22 а м. Чернівці є : ОСОБА_2, якій належить 5\8 частин, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким належить по 1\8 частині, щодо 1\8 частини, яку Шевченківський районний суд м. Чернівці в своєму рішенні від 23.12.2008 року визнав за ОСОБА_4, а потім в цій частині судове рішення було скасовано, то на даний час на неї право власності на визнано ні за одним із співвласників .
Після судових рішень з нею залишився постійно проживати син ОСОБА_6, який надає їй всю необхідну допомогу по господарству.
Вона неодноразово зверталася із проханням до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щоб вони надавали їй необхідну допомогу, але вони відмовляються, пояснюючи це постійною зайнятістю. Наприкінці 2011 року вона звернулася до ОСОБА_2, щоб вона добровільно розірвала з нею угоду, яку вони уклали, оскільки вона не виконує взятих на себе зобов'язань. Вона категорично відмовилась і повідомила, що ніяких зобов'язань перед нею немає будинок їй подарований і вона не зобов'язана за нею доглядати. Це її обурило, тому що вважає, що відповідачка ОСОБА_2 і її мати ОСОБА_4 ввели її в оману і не правильно роз'яснили їй наслідки правочину, який вона укладала із ОСОБА_2
Житловий будинок по вул. Сокирянській 22 А м. Чернівці є її єдиним житлом, іншого вона ніколи не мала і мати не збиралася, після оформлення договору дарування постійно проживає в ньому, сплачує кошти за користування газом та світлом і вважає себе господинею даного господарства.
Підписуючи 07.10.2004 року договір дарування вона помилялася у наслідках даної угоди оскільки вважала, що по цій угоді відповідачка ОСОБА_2 буде зобов'язана її доглядати і надавати всю необхідну допомогу. Оспорюваний нею правочин не відповідав і не відповідає її внутрішній волі, тому, що бажала, щоб відповідачка ОСОБА_2 разом зі своєю матір'ю за нею доглядали.
З моменту укладання договору у неї він відсутній, вона його особисто не читала тому, що погано розуміє українську мову, вона більше спілкується румунською мовою і її діти роз'яснюють значення слів з української мови на румунську мову. На сьогоднішній день вона розуміє, що під час підписання договору дарування її донька ОСОБА_4 та її онука ОСОБА_2 не правильно роз'яснили їй текст договору та його наслідки, фактично завели її в оману щодо наслідків правочину та те, що вона підписала договір дарування, а не заповіт, який хотіла зробити на ОСОБА_2
Вона ніколи не бажала позбавлятися своєї власності без умови догляду за нею, вона постійно проживає в даному будинку, іншого житла у неї не було і не буде.
Позивач та її представник в судовому засіданні в своїх поясненнях підтвердили обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнала і просила відмовити в його задоволенні оскільки позивач при укладенні договору дарування розуміла який саме договір вона укладає і бажала саме цього. Також вважала, що позивач пропустила строк звернення до суду. Який просила застосувати.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована та постійно проживає з 1960 року в м. Чернівці по вул. Сокирянській 22 А.
Будинковолодіння по вулиці Сокирянській 22 А міста Чернівці було побудовано позивачем в шлюбі із ОСОБА_1
01.04.1994 року ОСОБА_1 помер. На час смерті чоловіка позивач постійно проживала в будинку, який вони збудували разом, а тому прийняла спадщину шляхом вступу у фактичне користування та розпорядження спадковим майном. Для отримання свідоцтва про право на спадщину, після смерті чоловіка будинок здавався в експлуатацію.
07.09.2004 року Першою Чернівецькою Державною нотаріальною конторою позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом.
07.10.2004р. вона подарувала цей будинок відповідачці -своїй онуці.
Рішенням від 23 грудня 2008 року Шевченківського районного суду м. Чернівці було визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було видано їй 07.09.2004 року Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою, а також було визнано частково недійсним договір дарування будинковолодіння № 22 А по вул. Сокирянській м. Чернівці, який було укладено між позивачем та ОСОБА_2, було визнано право власності на 1\8 будинковолодіння за ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, в позові ОСОБА_1 було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04.03.2009 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були задоволені частково, судове рішення від 23.12.2008 року Шевченківського райсуду м. Чернівці в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 було скасовано і в позові було відмовлено, а в іншій частині судове рішення було залишено без змін.
Отже на даний час співвласниками житлового будинку та господарських будівель та споруд по вул. Сокирянській 22 а м. Чернівці є : ОСОБА_2, якій належить 5\8 частин, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким належить по 1\8 частині.
Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 203 ЦК України передбаченого, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Посилання позивачки на те, що підписуючи 07.10.2004 року договір дарування вона помилялася у наслідках угоди оскільки вважала, що по цій угоді відповідачка ОСОБА_2 буде зобов'язана її доглядати і надавати всю необхідну допомогу, що оспорюваний правочин не відповідав і не відповідає її внутрішній волі, тому що вона бажала, щоб відповідачка ОСОБА_2 разом зі своєю матір'ю за нею доглядали, на думку суду є безпідставним.
Судом встановлено, що укладаючи договір дарування позивач не помилялась щодо наслідків угоди, вона дійсно мала бажання подарувати будинок своїй онуці без будь-яких застережень щодо її утримання відповідачкою.
На думку суду це підтверджується матеріалами цивільної справи № 2-350\2008р., зокрема заявою позивачки ОСОБА_6 від 13.10.2008 року \ а.с. 136 \ в якій вона зазначила, що добровільно уклала договір саме дарування і просила його не скасовувати, що вона пропонувала подарувати будинок іншим дітям, але вони відмовлялись від цього, а також її власними поясненнями в судовому засіданні 10.01.2008р. \ аудіо запис на 03 хв. 58 сек. на аркуші справи 157 \.
Пояснення відповідачки та її матері -свідка ОСОБА_4 про те, що вони допомагали позивачці на думку суду не свідчить про фактичне укладення договору довічного утримання, а свідчить про нормальні родинні стосунки, коли донька та онука допомагають своїй відповідно мамі та бабусі.
Крім того посилання позивачки на те, що вона укладаючи оспорюваний правочин помилялась в його наслідках, на думку суду позивачем та її представником в судовому засіданні не доведено.
За таких обставин суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 202, 203, 215. 229 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 212-215 ЦПК України, суд,
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на частину будинковолодіння відмовити.
З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 29 травня 2012 року.
Апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: В.Г.Смотрицький