Справа № 22ц/0590/9861/2012 Головуючий в 1 інстанції Радченко В.Є.
Категорія 26 Доповідач Ларіна Н.О.
20 вересня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Азевича В.Б.
суддів Ларіної Н.О., Смєлік С.Г.
при секретарі Хоменко Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сніжному Донецької області на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 20 серпня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в м. Сніжному Донецької області про відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 20 серпня 2012 року позовні вимоги задоволено: з відповідача на користь позивача стягнуто моральну шкоду у розмірі 12 000 грн.
Зазначене рішення оскаржене відповідачем. В апеляційній скарзі відповідач просив рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В доводах апеляційної скарги відповідачем зазначено, що позивачем не надані докази, які б підтверджували наявність втрат немайнового характеру, наявність моральних страждань, не встановлений зв'язок між стражданнями та втратами морального характеру, не зазначено які саме негативні зміни ужитті позивача потягла втрата працездатності 40%, не наданий висновок МСЕК, не надані посилання на матеріальну шкоду з боку Фонду, відсутній розрахунок моральної шкоди. Крім того судом не враховано, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Відповідач в апеляційній скарзі також наголошує, що моральна шкода повинна бути стягнута з підприємства на якому позивач отримав професійне захворювання та судом не враховані вимоги Законів України «Про державний бюджет на 2006 рік», яким призупинено дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тому до бюджету Фонду на 2012 рік грошові кошти на виплату моральної шкоди включені не були.
Крім того в апеляційний скарзі зазначено про непогодження відповідача з розміром витрат на правову допомогу.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач, в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити з наступних підстав.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. (надалі Закон № 1105-XIV )
Судом першої інстанції по справі встановлено, що під час роботи різноробочим на ТОВ «Юніон-Вуглегаздобича» 07 квітня 2005 року позивач отримав трудове каліцтво, що підтверджується актом розслідування про нещасний випадок № 3 від 05.04.2005 року.
Висновком МСЕК від 07.11.2005 року у зв'язку з трудовим каліцтвом від 04 квітня 2005 року вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності - 40 %, третя група інвалідності з 28 жовтня 2005 року.
На період встановлення позивачу стійкої втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, згідно з п. п. «е» п.1 ч. 1 ст. 21 та ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-XIV, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди.
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок цього професійного захворювання заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, які позивач отримав у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Доводи відповідача про те, що стягнення моральної шкоди з 1.01.2006 року було припинено на 2006 - 2008 рік в частині відшкодування моральної шкоди дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» незалежно від часу настання страхового випадку неспроможні. Право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Судом встановлено, що втрата 40% професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом була вперше встановлена позивачу висновком МСЕК від 07.11.2005 року.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законом України „ Про державний бюджет України на 2006 рік так і Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність.
Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладення на відділення Фонду обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
У зв'язку з чим, апеляційний суд не може погодитися з доводами Фонду про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки страховий випадок стався до набрання чинності нормативними актами, на які посилається Фонд у апеляційній скарзі (щодо зупинення виплати та виключення норм про відшкодування моральної шкоди).
Доводи щодо недоведеності позову у зв'язку з відсутністю медичного висновку про завдання позивачу моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах ст. 57 ЦПК України, тому апеляційний суд не може прийняти їх до уваги.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та трудовим каліцтвом на підставі висновку МСЕК від 07.11.2005 року вперше встановлена втрата професійної працездатності, тому суд обґрунтовано посилався на положення ст. ст. 21, 28, 34 Закону № 1105-XIV та дійшов висновку про наявність факту завдання позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з Фонду грошову компенсацію.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з Фонду, суд урахував, що трудовим каліцтвом позивачу завданий фізичний біль, він на 40 % втратив професійну працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом, не може вести звичайний спосіб життя, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя й з дотриманням вимог ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначив таке відшкодування в розмірі 12 000 грн. та навів у рішенні відповідні мотиви стягнення саме такого розміру.
Виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд вважає за можливе погодитися з розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги в цій частині неспроможні.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі висновку МСЕК про завдання моральної шкоди позивачу не відповідають вимогам п.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно з яким моральна (немайнова) шкода відшкодовується потерпілому за його заявою з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів лише у тому випадку, коли потерпілому не була спричинена втрата професійної працездатності.
Доводи апеляційної скарги про не надання позивачем доказів, які б підтверджували наявність втрат немайнового характеру, наявність моральних страждань, не встановлений зв'язок між стражданнями та втратами морального характеру, не зазначено які саме негативні зміни ужитті позивача потягла втрата працездатності 40%, не надані посилання на матеріальну шкоду з боку Фонду, відсутність розрахунок моральної шкоди, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи у зв'язку з отриманням травми при виконанні трудових обов'язків позивачу ампутовано палець лівої кісті, що є не відновленими втратами здоров'я при яких відсутні підстави для подальшого встановлення зв'язку між стражданнями та втратами морального характеру та інших підстав за апеляційної скаргою, оскільки суть травми, а саме травматичне порушення анатомічної цілісності суглобів, тканин потерпілого, а у зв'язку з цим фізичний біль, перебування на стаціонарному лікуванні, обмеження рухів, відсутність можливості вести звичайний режим життя, відповідно завдавали моральних страждань. Тобто наявність втрати працездатності та групи інвалідності, свідчить про обмеження можливостей потерпілого, що не робить його життя повноцінним.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про не врахування судом пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до положень ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок витрат на юридичну допомогу грошової суми розміром 400 грн., виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-V1 «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалене судове рішення не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу в судовому засіданні.
Згідно довідки (а.с.226-27)позивачем за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_3 сплачено 400 грн. за протоколом судового засідання від 20 серпня 2012 року адвокат приймав участь в судовому засіданні при розгляді позову ОСОБА_1, яке тривало 19 хвилин., таким чином, позивачу з відповідача підлягає компенсація витрат у розмірі 74,53 грн.( 1102 грн. х 21% х 19 : 60)
Судом першої інстанції не було враховано положення вищезазначеного Закону, тому апеляційна скарга відповідача в цій частині підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 314 ч.2, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в м. Сніжному Донецької області задовольнити частково.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 20 серпня 2012 року в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сніжному Донецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 74 грн. 53 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: